Суспільство

  ▪   Вікторія Малишева

Чим живе Луганськ сьогодні

Якоїсь миті я відчула, ніби знову живу в дев’яності, коли труси й торти продавали разом, і це було цілком нормальним явищем

Приятелі, які виїхали кілька років тому з Луганська, іноді запитують у мене, чим живе місто зараз. Іноді іронізують: як справи в «столиці»? Відповідаючи їм, я ніби актуалізую свої знання про стан справ навколо, бо з часом давно вже перестала сприймали деякі зміни справді як зміни, ставлячись до всього як до дивної норми сьогодення.

 

Багато хто з мого оточення потурбувався оформити собі місцевий, а потім уже й російський паспорт. Мотивів у людей кілька: без місцевого паспорта не влаштуєшся на офіційну роботу, не оформиш пенсію в «республіці» та соціальні виплати. Окрім того, діє так званий стадний інстинкт, коли всі стурбовано біжать по той документ, то, може, мені потрібно теж? Принаймні я оформлюю його собі, хоча не можу назвати й кількох причин, чому він мені став потрібним. Коли друзі запитують про це, не можу нічого їм відповісти, окрім невиразного «як усі». Подруга, дізнавшись, що я подала документи на місцевий паспорт, зітхнула так, ніби я сама себе інфікувала невиліковною хворобою: «Навіщо він тобі? Ненавиджу все «республіканське» і буду останньою, хто піде оформляти той паспорт, коли без нього вже не можна буде тут жити». Мою акцію з оформлення паспорта не зрозуміли не лише ті, хто живе поза межами «республіки», а й ті, хто поруч. Я й досі почуваюся дивачкою, котра з якогось переляку побігла в паспортний стіл, хоча гострої потреби в тому не було. А додайте до цього хабар 5 тис. руб., аби мені зробили документ без черг, і я взагалі здаватимуся багатьом божевільною. Мене справді провели транзитом поза всіма чергами, я не чекала ані хвилини, але коштувало мені це 5 тис. руб. плюс 400 руб. обов’язкового державного мита. Мене здивувала кількість людей, які чекали дактилоскопії або шансу пройти всередину паспортного столу крізь зачинені двері.

 

Читайте також: Луганськ. Паспортна лихоманка

 

Найбільше мене вразило те, що всі стіни відділення міліції були в орієнтуваннях на розшук: розшукується хлопець, якого забрали люди в камуфляжі з дому наприкінці серпня 2014 року; розшукується чоловік, який зник дорогою на роботу в липні 2014 року… Я читала це кілька хвилин, і в мене мурашки пішли тілом від страху. Сотні зниклих під час бойових дій! Десятки тих, хто зник після. Я ж ходила тоді містом дуже багато, шукаючи їжу, ліки дитині, памперси. І могла бути однією з тих, хто просто розчинився в повітрі того страшного літа… Ще справив неабияке враження епізод, коли паспортистка вмовляла знайому оформити в неї паспорт. Жінка не дуже розуміла, навіщо він їй потрібен, і віднікувалася, а паспортистка наполягала: я все зроблю, ви лише сфотографуйтеся й дайте мені ксерокопії необхідних паперів. Ця розмова була дуже схожа на бартер: я вам паспорт без черг, а ви мені потім щось зі свого боку корисне. До речі, російський паспорт отримують зараз із кількох причин: оформити пенсію й влаштуватися на роботу. Інших причин я просто не знаю. Не зустріла жодного «патріота», який робив би це з якихось інших мотивів.

 

Ще одна цікава тема — реєстрація в «республіці» автотранспортних засобів. «Республіка» таким чином поповнює скарбницю. З 1 січня 2020 року всіх власників авто, які не пройшли реєстрації, оштрафують,. А таких тисячі, хто не встигає цього зробити. Якщо розглядати мій випадок (доволі типовий, до речі), то жодна людина, з якою я радилася щодо цього, не змогла чітко сказати, як вирішити питання. Навіть працівники ДАІ, до яких я звернулася, ніяк не прокоментували. І що більше я дізнавалася, то складнішим здавалося моє питання. Колишній власник авто давно вже мешкає в Росії. Українського паспорта в нього вже немає. Приїхати не може. Усе це мені були потрібно, щоб пройти ту реєстрацію. Я витратила місяць на його пошуки, перевіривши з півсотні його однофамільців у соцмережах. Далі стала шукати тих, хто допоміг би вирішити це складне питання без власника. Знову скажу: мій випадок доволі типовий, тому за гроші я легко знайшла людину, яка все зробила за мене максимально швидко. Я лише платила.

 

Читайте також: Шлях до себе

 

Коли мені призначили зустріч під МРЕВ о пів на восьму ранку, там було вже стільки людей, що я насилу знайшла місце, де поставити авто. І то були не просто клієнти, а працівники установи, які ніби й не залишали робочих місць на ніч. Це двигун, який ні на мить не припиняв роботи, а гроші перетікали з кишень автовласників до кишень працівників системи. Потім мені призначили другу зустріч, останню. Я прийшла в зазначений час, працівник ДАІ вигукнув моє прізвище (йому зателефонували перед цим), і за хвилину мені видали нові номерні знаки й новий техпаспорт. Люди стояли годинами перед будівлею ДАІ, їли хліб, займали чергу з ночі. Чоловік, який погодився мені допомоги прикрутити нові номери, чекав на техніка, який найчастіше знаходить невідповідності в техпаспорті й авто: то колір не відповідає, то технічні характеристики, а все це знову час, гроші й нерви. Коли я їхала звідти, почувалася переможницею. Приятелька привітала: усі знають, наскільки складна й дорога процедура переоформлення транспортного засобу на себе в «республіці». Моє авто стало дорожчим після цього на кілька сотень американських доларів…

 

Читайте також: Наелектризована атмосфера

 

А в решті місто й люди живуть цілком звичайним життям: чекають на опалення, купують овочі на зиму, шукають роботу, кваліфікованих майстрів, роблять ремонти, народжують дітей, помирають. Останнє чомусь відбувається все частіше. І мій список контактів у телефоні за ці п’ять років поменшав мінімум на десяток друзів — тих, хто не просто переїхав звідси, а раптово пішов із життя. Це теж показник життя сьогодні — його швидкоплинність, швидкоплинність подій. Як і якість усього, що везуть нам сюди: найгірше за великі гроші. А ще якоїсь миті я відчула, ніби знову живу в дев’яності, коли труси й торти продавали разом, і це було цілком нормальним явищем. Але тоді в мене було відчуття світу в кишені й прекрасного безмежного життя попереду, а тепер, на жаль, ні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.