Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Шанс на якісну науку

Тиждень поспілкувався з науковцями-активістами про те, які зрушення сталися в реформуванні наукової сфери в Україні за останній час

Національний фонд досліджень

 

У липні 2018 року був створений Національний фонд досліджень (НФД). Науковці давно вимагали створення фонду, який би розподіляв грантові кошти на науку прозоро та ефективно. Тож його головною функцією стане грантова підтримка досліджень та розробок українських вчених. Для відбору робіт оголошуватимуться відповідні конкурси. Всі подані проекти обов’язково проходитимуть експертизу, зокрема, із залученням іноземних експертів.

 

За словами очільниці Міністерства освіти і науки (МОН) Ганни Новосад, перші конкурси та надання грантів мають відбутися навесні 2020 року. Для цього фінансування НФД у бюджеті-2020 збільшили майже вдвічі – до 526 млн гривень.

 

«Національний фонд досліджень був закладений в нову редакцію Закону про наукову і науково-технічну діяльність як ключова складова першого етапу реформи науки. Відсутність потужного та прозорого інструменту конкурсного фінансування науки на фоні неспроможності держави диверсифікувати базове фінансування науки та прив’язати його до оцінювання якості досліджень є фатальною. Адже саме такий інструмент міг би дати можливість втримати найкращих, створити привабливі умови для молоді, наростити дослідницьку інфраструктуру на тих напрямках, де є спроможність творити якісну науку. На жаль, через відсутність реформи науки серед пріоритетів попередніх урядів, Національний фонд досліджень було створено лише через 2,5 роки після набуття чинності закону, а фінансування він отримав лише у 2019 році», – розповіла кандидат фізико-математичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України Юлія Безвершенко.

 

Читайте також: Дмитро Якубовський: «Без темної матерії наш Всесвіт був би абсолютно іншим»

 

За її словами, підготовча робота зайняла цілий рік, і тепер НФД вийшов на стартові позиції. Оголошення перших конкурсів очікується до 1 квітня.

 

«Для розбудови довіри до Фонду з боку держави, українських науковців, бізнесу та міжнародних донорів вкрай важливо, щоб було напрацьовано і запущено прозорі процедури із застереженням конфлікту інтересів та із залученням міжнародної експертизи. Щоб вкластися в терміни і вже цього року профінансувати дослідників Наукова рада Фонду має протягом найближчого місяця фіналізувати низку внутрішніх документів та погодити їх з Наглядовою радою Фонду. Уряд, в свою чергу, має оперативно затвердити потрібні документи, виділити гарне приміщення під Фонд та здійснити супровід всіх необхідних формальностей, щоб НФД міг вчасно стартувати», – зазначила вчена.

 

Крім того, науковці очікують, що Фонд працюватиме прозоро, а фінансування буде адекватним, а не залишковим, як історично склалося в українській науці.

 

«Я, як і більшість вчених, очікую на, по-перше, прозору й зрозумілу процедуру подачі запитів на гранти; по-друге, на таку ж процедуру відбору проектів, в якій виключено можливість конфлікту інтересів і, бажано, залучені іноземні рецензенти. Також притомні, а не символічні рівні фінансування, які дозволяють справді виплачувати конкурентну зарплатню, купувати реактиви і обладнання, а не використовувати ці кошти на «підтримку штанів», щоб геть не сконати», – говорить кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко.

 

Грантове фінансування науки

 

Крім Нацфонду досліджень, державні гранти науковцям відтепер може надавати безпосередньо Міністерство освіти, інші органи виконавчої влади, які мають наукові установи, Національна академія наук, вищі навчальні заклади. Як зазначає МОН, до цього держава фінансувала науку двома шляхами: через бюджетне фінансування наукових установ та укладання договорів на виконання розробок.

 

Читайте також: Відлік ядерної ери

 

«В обох випадках держава є замовником та кінцевим власником результатів. Це, по-перше, суттєво обмежує можливості впровадження створених технологій.  А, по-друге, іноді викликає сумніви, чи доцільно державі бути власником прав інтелектуальної власності на розробки в інтересах галузей, які давно вже приватизовані. Натомість грантова підтримка – це буде своєрідний спосіб державно-приватного партнерства – вчених та суспільства – у сфері науки і технологій. З його допомогою держава зможе стимулювати дослідницьку активність за обраними пріоритетами в інтересах всього суспільства», – пояснюють на сайті міністерства.

 

Гранти можна отримати на наукові дослідження та розробки, проекти міжнародного співробітництва, обладнання, наукове стажування, конференції, турніри, заходи з популяризації науки, доступ до наукової літератури.

 

Менше бюрократії

 

Від науковців більше не вимагатимуть погоджувати кожне закордонне відрядження з керівником органу державної влади, адже це забирало багато часу в самих учених, працівників міністерства та було радше формальністю.

 

Крім того, уряд скасував обмеження щодо збільшення штату вишів та наукових установ та дозволив підготовку нових цільових науково-технічних програм, необхідних для довгострокового планування. 

 

«Зміни дають більше свободи науковцям під час використання бюджетних коштів на наукові роботи, експертизу та розвиток дослідницької інфраструктури. Раніше використати гроші на ці цілі можна було тільки в межах конкретного бюджетного періоду, а якщо науковці не встигали, то мали повернути кошти назад у бюджет. Тепер вчені зможуть продовжувати виконання робіт у наступному бюджетному році», – пояснює МОН.

 

Також науковці матимуть більше часу – шість місяців замість трьох – для закупівлі обладнання, планування відряджень, оформлення звітів, це має сприяти ефективнішому використанню коштів.

 

Крім того, вченим більше не треба друкувати в паперовому журналі повідомлення про захист дисертацій, за що вони ще й платили. Це коштувало кілька сотень гривень, а за часів міністра освіти Дмитра Табачника існувала практика плати за «терміновість» – до 1,5 тис. грн. До того ж, гроші отримувала не держава, а стороння контора, а вчені були зобов’язані купити цей журнал, щоб продемонструвати кілька рядків тексту. Тепер повідомлення про захист дисертацій публікуються лише на сайті міністерства, безоплатно. Крім того, лише у 2019 році МОН скасував розсилку паперових примірників авторефератів в країни колишнього СРСР.

 

Крок до підвищення якості науки

 

З’явилися нові вимоги до дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук. Як пояснює Сененко, раніше аби стати кандидатом наук, слід було опублікувати три статті. У 2012 році МОН Дмитра Табачника вирішив збільшити кількість таких статей до п’яти, не посилюючи вимог до їх якості. Таке рішення лише сприяло імітації науки, вважає вчений.

 

Читайте також: Гаряча холодна надпровідність

 

«Фактично існувала пряма вимога платити смітникам (низькоякісним виданням – Ред.). Висувалася вимога, що дві статті для кандидата та, здається, п’ять для доктора мали бути або в зарубіжних виданнях, або в українських виданнях, які індексуються в «наукометричних базах». При цьому зарубіжні видання могли бути довільними смітниками, навіть фіктивні видання, навіть фальшивки. Наприклад, у Катерини Кириленко всі п’ять «зарубіжних» статей – це фіктивні видання які по суті не є публікаціями, це просто оплата одного чи кількох екземплярів муляжу журналу, який автор несе до спецради. Можна, звичайно, було подавати публікації в справжніх якісних журналах – це не було заборонено – проте, більшість охочих захищатись або не могла цього зробити, бо не могла написати достойну статтю, або не мала часу чекати на якісну публікацію (смітник це робить швидко). Вигода цього процесу – погані здобувачі та покупці дисертацій могли подавати фіктивні публікації, яких ніхто не бачив, крім купленої спецради. Цей наказ збагатив шахраїв та лише ускладнив життя чесним якісним вченим, адже п’ять якісних статей за аспірантуру в більшості галузей неможливі», – роз’яснює кандидат фізико-математичних наук, старша наукова співробітниця Інституту математики НАН України Ірина Єгорченко.

 

У 2019 році МОН знову зменшив кількість необхідних статей до трьох, але при цьому кожна стаття, опублікована в журналах високої якості, рахується за дві. Науковці отримали стимул робити глибші та якісніші дослідження.

 

Також оновився склад Атестаційної колегії МОН, яка затверджує присвоєння вчених звань та ступенів. «Регулярно виникали скандали навколо «дивних» наукових робіт, завдяки яким «дивні» персони отримували звання та ступені і починали вважатися вченими на рівні нормальних науковців», – пояснив Сененко.

 

Тепер у складі колегії з’явилися Юлія Безвершенко, член Нацради з питань розвитку науки і технологій Світлана Арбузова, заступник голови Наукового комітету Нацради з питань розвитку науки і технологій Олексій Колежук, завідувачка відділу Інституту літератури ім. Шевченка НАН України Тамара Гундорова. Науковці сподіваються, що оновлена колегія зможе боротися із плагіатом у дисертаціях. Зокрема, Світлана Арбузова входить до спільноти активістів «Дисергейт», які викривають псевдонауку. Вони, наприклад, знайшли антинаукові тези в докторській дисертації Катерини Кириленко, дружини колишнього віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка. У дисертації з педагогіки пані Кириленко писала про «Лептонного Бога» (який перетворився на анекдот у середовищі науковців), скопіювала частину тексту з чужої псевдонаукової роботи та використовувала ці матеріали під час викладання. Проте МОН у 2015 році все одно присудило їй ступінь доктора педагогічних наук.

 

Чого чекати в майбутньому

 

Імітація науки – велика проблема, з якою намагаються боротися професійні науковці. За словами Єгорченко, із викладачів вишів слід зняти вимоги друкувати статті в журналах, які індексуються в наукометричних базах Scopus та Web of Science.  «Жодного розвитку науки це не дає: для замучених людей, які давно ніякою наукою не займаються, це виключно примус до імітації та сплати грошей шахраям, які наплодили сміттєвих журналів, які за гроші публікують що завгодно, або які просто видають фальшивки. МОН фактично годує величезний ринок імітації науки, створений не тільки ним, а всіма світовими чиновниками, які бездумно «керують» наукою. Хто займається наукою, той продовжить нею займатись. Примусити писати якісні статті неможливо», – каже вчена.

 

Юлія Безвершенко очікує, що наукові установи почнуть фінансуватися відповідно до якості їх роботи, для цього слід переглянути систему державної атестації. Також, каже вона, потрібні нові стандарти в науковій та науково-технічній експертизі: аби функції замовника та організатора експертизи розмежовувалися, а також залучалися міжнародні експерти. Крім того, у науковій спільноті активно обговорюється реформа галузевих академій наук. В Україні є шість академій: Національна академія наук (НАНУ), аграрних (НААНУ), медичних (НАМНУ), правових (НАПрНУ) і педагогічних наук (НАПНУ), а також академія мистецтв (НАМУ). І кількість публікацій від них усіх критично мала. Частка статей, індексованих міжнародними базами Scopus і Web of Science — усього 2,4% від опублікованих НААНУ загалом, в інших — ще менше (детальніше див.: Академії категорії Б https://tyzhden.ua/Society/239102). За словами Безвершенко, слід оцінити їхню роботу й зберегти лише ефективні установи, підпорядкувавши їх НАНУ чи профільним міністерствам. Систему присудження наукових ступенів та звань слід теж переглянути, вважає вчена. Аби професійні науковці мали стимули для подальшої роботи, а на недоброчесних не витрачалися бюджетні кошти.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.