Суспільство

  ▪   Уляна Супрун
  ▪   виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я України (2016—2019), Стаття з випуску «Світ у 2020»

Оборона здоров’я

Фото: УНІАН
Що слід зробити в українській медицині у 2020-му

Уявіть собі передову. На відстані півкілометра ворог. Можливо, є російський снайпер, який уже другу добу чекає на те, щоб здійснити постріл. Тож на «нулі» військові завжди мають бути зібрані та напоготові, а головне — здорові. А тепер уявіть спалах кору чи дифтерії на передовій. Бійців, які лежать в окопах з ускладненнями від пневмонії та чекають, поки їх перевезуть у госпіталь, щоб підключити до апарата штучної вентиляції легень.


Більшість людей в Україні, говорячи про національну безпеку, мають на увазі обороноздатність: кордони, військо, флот. Але майже ніхто не розглядає нацбезпеку в контексті охорони здоров’я. Втім, жодна країна не зможе розвиватися без здорових, працездатних громадян. Найчастіше у світі фінансів сферу охорони здоров’я розглядають у контексті витрат, хоча насправді фінансування цієї сфери треба розглядати як інвестиції в людський капітал. 


Коли кількість непрацездатних громадян у країні зростає, навантаження на тих, хто працює, навпаки, збільшується, при цьому падають темпи економічного розвитку країни. Якщо трудовий потенціал держави зменшується, те саме відбувається і з ВВП. Захист національної безпеки — це захист життєво важливих інтересів як окремого громадянина, так і всієї держави для постійного розвитку суспільства. Тож «оборона» здоров’я, беззаперечно, є питанням національної безпеки. Однак це досі не аксіома й потребує постійних доведень. 

 

Читайте також: Карго-культ страхової медицини


Нашій команді вдалося зрушити цю ситуацію з місця. Охорона здоров’я стала пріоритетом Кабміну Гройсмана й усього порядку денного держави. А мільйони українців уже відчули перші результати трансформації системи на рівні сімейної медицини. 


На черзі зміни в закладах спеціалізованої та високоспеціалізованої медицини, які мають розпочатися у квітні 2020 року. Держава перестане фінансувати лікарні тільки за факт їхнього існування. Гроші платитимуть за конкретно надані медичні послуги. Обов’язковими умовами для роботи в новій системі охорони здоров’я є автономізація, укладення договорів із НСЗУ та реєстрація в електронній системі охорони здоров’я. Нові правила допоможуть краще організувати роботу лікарень та збільшити зарплати для медиків, а пацієнти отримають гарантований пакет медичних послуг, за які не потрібно платити з кишені. 


Перехід від старої системи не буде простим і потребуватиме багатьох зусиль та політичної волі. Усі опоненти змін намагатимуться тиснути на уряд із вимогою відкласти трансформацію на «якийсь час» нібито через неготовність лікарень. Спроби використовувати такі маніпуляції були під час змін на первинці, але вони не спрацювали. Цей етап трансформації потрібно розпочати вчасно та втілити в чіткій координації з регіонами й медичною спільнотою.


Загальний бюджет на охорону здоров’я у 2020-му в Україні становитиме 113,3 млрд грн. Порівняно з минулим роком він зріс на 13%. Фінансуванню медицини відведено вагоме місце в кошторисі, і воно поступово зростає, але чи достатньо цих грошей, щоб повністю покрити медичні потреби українців? Через повільні темпи зростання ВВП не можна швидко та суттєво збільшити інвестиції в розбудову спроможної системи охорони здоров’я. Тож дуже важливо, щоб усі кошти використовувалися максимально ефективно.


Як за відсотком ВВП на охорону здоров’я саме з державних коштів, так і за витратами на медицину на душу населення Україна відстає від країн Європи. У Швеції цей показник більший у 40 разів: $5710 проти $141. Але навіть якщо порівнювати з Польщею, яка належить до країн ЄС із найнижчими витратами на медицину на особу, то різниця все одно суттєва: $809 проти $141. Утім, із державних джерел покривається лише 50—60% загальної кількості послуг, яких потребують українці. Решту пацієнти сплачують самостійно. Тож поступове збільшення державних видатків на медицину є великим викликом для України й обов’язковим пунктом у плануванні бюджету на 2021 рік.

 

Читайте також: Пацієнти про медицину. Світовий досвід


Дослідження American Journal of Public Health 2018-го показало, що російські тролі штучно розпалювали суперечки на тему щеплень і поширювали дезінформацію, видаючи її за особисті думки, щонайменше протягом 2014—2017 років. У 2019-му ВООЗ презентувала п’ятирічний стратегічний план, назвавши найбільші загрози для глобального здоров’я. Серед них є «вагання щодо вакцинації», яке підживлюється «воєнізованою комунікацією про здоров’я».


Із 2016-го по 2018-й рівень вакцинації проти кору серед однорічних дітей в Україні зріс із 44,5% до 91%. Закупівля безпечних та ефективних вакцин, безплатні щеплення за національним календарем і просвітницька робота дали позитивний ефект. Однак через низький рівень вакцинації протягом останніх 10 років та неефективні російські вакцини Україна зазнала спалаху кору: із 2017-го було зареєстровано понад 115 тис. випадків кору та 41 смерть. Окрім того, в Україні досі низький рівень вакцинації від дифтерії та гепатиту В. Тож у 2020 році потрібно не збавляти темпи та провести ще більше роботи, щоб захистити громадян від інфекційних захворювань, яких узагалі не має існувати в сучасному світі.


Окрім доступу до медичних послуг потрібно далі працювати над підвищенням рівня їхньої якості. Поступово в Україні посилюються вимоги до освіти медиків. Раніше лікарські спеціальності були доступні для всіх, хто просто міг заплатити за контракт і далі платити за іспити та заліки, використовуючи толерантне до корупції середовище. Із 2018-го вступити на лікарські спеціальності можуть абітурієнти, які набрали щонайменше 150 балів ЗНО з кожного профільного предмета, поріг на фармацію — 130 балів. 


Із 2019 року працює Єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ), перші результати якого довели, що медична освіта в Україні потребує великих змін. Частина студентів напередодні міжнародного іспиту з основ медицини замість підготовки до нього виходила на протести. А пізніше вони намагалися саботувати тести, поширюючи завдання в інтернеті. У цьому їм сприяли деякі адміністрації університетів, які, маючи автономію на формування навчальної програми, не спромоглися підготувати студентів до іспиту. Зрештою аналіз результатів показав, що рейтинг кожного університету співвідноситься з явкою на іспит: студенти медуніверситетів із високою явкою мають високий рейтинговий бал за успішністю. А ті, які найбільше саботували іспит, мають найнижчі бали. У 2020-му має змінитися розподіл до інтернатури на автоматичний, який виключає корупцію. Уперше випускники українських медичних університетів самостійно обиратимуть майбутнє місце проходження післядипломної підготовки. Щодо цього також відбуваються студентські «мітинги», але насправді обурюватися чесним розподілом можуть тільки ті, хто планував вирішити це питання хабарем. 


Однак пацієнти відчують результати цих змін не раніше ніж за 10 років, коли лікарями стануть теперішні першокурсники або навіть абітурієнти. Але й такі зміни — це лише перші кроки в подоланні стагнації медичної освіти в Україні, що майже не змінювалась із совєцьких часів. Чи довірилися б ви лікарю, який не оновлював своїх знань та навичок після закінчення медуніверситету в 1970-х і не знає про існування МРТ? Відповідь на це питання є поясненням, чому освітній процес повинен тривати постійно після отримання диплома. Безперервний професійний розвиток медиків — обов’язкова умова для підвищення рівня якості медичних послуг в Україні. 

 

Читайте також: Побачити очевидне


Із 2020 року змінюється принцип фінансування наукової діяльності. Гроші мають піти за конкретними науковими розробками, а не лише на оплату ставок «науковців», які тільки імітують наукову діяльність. Грантова система фінансування діє в багатьох розвинених країнах і стимулює науковців до прикладних розробок та проектів. Дуже важливо, щоб ці зміни запрацювали й моніторилися: якщо проект неякісний, фінансування має відбиратися. Для цього, зокрема, потрібні увага та принципова позиція МОЗ. 


Щороку ми витрачаємо мільйони гривень на програму «Лікування громадян України за кордоном», але їх усе одно недостатньо, щоб пролікувати всіх пацієнтів, які цього потребують. Розбудова трансплантації в Україні допоможе це змінити. Запуск Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ) планувався на 2020-й, але в МОЗ вирішили відтермінувати його ще на рік, а у квітні 2020-го запустити систему лише в тестовому режимі. 


Але проблема запуску трансплантації лежить не тільки в технічній площині. В Україні трансплантація ніколи не працювала повноцінно й відповідно не було культури донорства. У пацієнтів та лікарів є багато штучних моральних бар’єрів. Ці теми роками замовчувались або ж обростали фейками та страхом. Тож окрім розбудови самої мережі потрібно знімати табу з цієї теми й цивілізовано говорити про неї вголос. 


Утім, великий виклик найближчих років для всього українського суспільства — навчитися називати речі своїми іменами й нарешті визнати, що безплатної медицини не існує. Є бюджетні кошти, які складаються з наших із вами податків, але їх не вистачає для забезпечення universal health coverage. Понад те, жодна країна у світі не має достатньо грошей, щоб оплачувати всі медичні послуги, яких потребують громадяни. Тож паралельно зі збільшенням бюджету ми повинні вчитися державно-приватному партнерству, щоб залучати додаткові позабюджетні кошти. Це може бути здорова благодійність (а не 200 «відкупних» швидких), гуманітарна допомога від інших країн, залучення чесних фондів. Охорона здоров’я має бути в пріоритеті не тільки в популістичних заявах під час виборчих перегонів, а й у повсякденній професійній праці. Потрібно визнати її питанням нацбезпеки, адже від цього залежать життя та здоров’я мільйонів людей. 


Допоки Україна має спільний кордон із Росією, ми повинні завжди бути готові до протистояння гібридній війні. Важливо розуміти, що російська агресія загрожує не лише військовими, інформаційними, енергетичними та економічними втратами. Східний сусід атакує Україну на базовішому рівні, підриваючи наш найцінніший актив — людський капітал. Обмежуючи доступ до сучасних медичних послуг на тимчасово окупованих територіях, а також через дезінформацію в мережі Росія загрожує перекинути Україну та всю глобальну спільноту в нові темні часи. Тож протидія агресору на всіх фронтах залишається найбільшим викликом для України. 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.