Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк

Труднощі повернення

Фото: Станіслав Козлюк
Чи вдасться наступного року визволити бранців Кремля

Українському суспільству 2019-й запам’ятається кількома гучними історіями. Зокрема, поверненням великої групи бранців Кремля в Україну. Власне, за п’ять років війни з Росією це перший вдалий великий обмін. Адже раніше врятувати з російських тюрем удавалося двох-чотирьох людей за раз. Тут же йдеться про 35 українців: 11 політв’язнів і 24 військовополонених моряків. Натомість Україна віддала понад 30 цікавих Росії людей, серед яких були причетні до війни на Донбасі, терактів, подій 2 травня в Одесі. Попри це, у влади досі лишається певний «обмінний фонд», який може допомогти витягти українських громадян з-за російських ґрат. Це російські військові й громадяни РФ, затримані та засуджені за участь у війні на Донбасі. До всього, уже анонсований наступний обмін. Тож можна сказати, що наші минулорічні прогнози, на щастя, збулися не повністю.


Утім, як і минулих разів, цей обмін бранців Кремля був ситуативним. І питання про це вирішувалося на рівні адміністрацій президентів України й Росії. Бо переговорний майданчик, про який і правозахисники, і родичі, і самі бранці Кремля говорять уже кілька років, досі не створено. До того ж питання пов’язані зі звільненням українських політв’язнів нині вирішуються під час переговорів у Мінську, які стосуються виключно війни на Донбасі. Скидається на те, що й у 2020-му ситуація лишатиметься незмінною. Тим паче, що, судячи з дій нової влади, питання звільнення політичних в’язнів тепер пов’язується із війною й мінськими домовленостями. Про це, наприклад, можуть свідчити неодноразові закиди президента Володимира Зеленського в бік активістів, які критикують його за надто активне бажання розвести війська на лінії фронту й пристати на умови Росії в питанні завершення війни. У своїх відповідях на критику Зеленський прямо говорив: «Ви не хочете повернення наших громадян?» 

 

Читайте також: Звільнити, щоб забути


І якщо з попередньою владою Москва не надто поспішала проводити переговори щодо в’язнів Кремля, то після перемоги Зеленського у цьому питанні настала відлига. Про що, власне, свідчить повернення 35 українських громадян і навіть захоплених Росією кораблів. Водночас існують ризики, що ситуація доволі швидко зміниться, якщо українська влада виявиться нездатною домовлятися. Тоді про обміни найближчим часом можна забути. Очевидно, що Росія це усвідомлює й висуває Украї­ні щоразу нові й нові умови. Зокрема, пов’язані з будівництвом «Північного потоку-2». На момент здачі номера до друку РФ вимагала, аби Україна погодилася на короткострокові контракти з транзиту газу до ЄС. Можна припустити, що російській владі це потрібно, аби дотягнути до моменту запуску нового газогону в обхід України. Тож фактично українські громадяни, яких утримує Росія, стають заручниками газових взаємин двох країн. Також можна припустити, що неочікувані для нас вимоги з’являться під час переговорів у «нормандському форматі». І вони можуть стосуватися реінтеграції Донбасу й проведення там місцевих виборів. Нам наразі лишається про це лише здогадуватися, адже досі не відомо, на які саме поступки Росії ми готові піти в питанні звільнення своїх громадян. Офіс президента регулярно говорить про червоні лінії, утім невідомо, якими вони є насправді.

На окупованих територіях і в Росії перебуває кілька мільйонів Українців, які можуть стати новими бранцями Кремля


Водночас, на відміну від попередників, Офіс президента Зеленського зробив питання політичних в’язнів для себе одним із основних. На Банковій регулярно зустрічаються з родичами політв’язнів та з окремими активістами. Джерела Тижня, зокрема, неодноразово підтверджували той факт, що Зеленського цікавлять можливості швидкого вирішення цієї проблеми. До того ж наразі існують проблеми в комунікаціях із правозахисним середовищем. Частина людей, які впродовж п’яти років займалися питанням політв’язнів за кордоном, нині лишилася осторонь. І вони позбавлені бодай мінімальної інформації про ситуацію. Водночас родичі політв’язнів підтверджують, що з ними в Офісі президента таки стали частіше зустрічатися. І насправді такий підхід до справи дещо відрізняється від підходів Адміністрації президента Петра Порошенка. Який питання бранців Кремля намагався зайвий раз не підіймати. Причина, імовірно, одна: ніхто достеменно не знав, як саме вирішувати справу політв’язнів. 

 

Читайте також: Як звільнити бранців Кремля


Ситуація майже не змінилася. І лишатиметься приблизно такою ж в 2020‑му. Можна говорити про те, що чинна влада намагатиметься вирішити заразом і питання повернення політв’язнів, яких зараз нараховується 87, і повернення полонених з Донбасу, яких понад 220 людей, та й війну завершити. Проте в намаганні якомога швидше розібратися із цими питаннями Зеленський наступає на граблі попередників. Адже окупація Криму й частини Донбасу, війна, політв’язнів — це гра у довгу. Й аби отримати бодай нічию в цій історії, потрібно довгострокове планування, яке, бажано, не має залежати від зміни парламенту чи президента. Досі не створена координаційна рада при президенті України. Досі немає офіційної посади уповноваженого президента в питаннях політичних в’язнів, хоча про це родичі бранців Кремля просять не перший рік. Хоча людина, яка де-факто виконує обов’язки згаданого уповноваженого, зараз існує. Це помічник президента Андрій Єрмак, який неофіційно курує напрям міжнародної політики. 


 Парламент так і не спромігся ухвалити низку важливих законів. Вони, зокрема, стосувалися воєнних злочинів, полонених і політв’язнів. Ці документи дозволили б автоматизувати процеси надання фінансової допомоги сім’ям ув’язнених українців, вирішити питання з реабілітацією після повернення тощо. Оскільки зараз ці історії вирі­шують виключно у ручному режимі. Утім певні приводи для оптимізму є, оскільки депутати заявили, що готові голосувати за ці законопроекти. 
Також влада уникає іншої проблеми. А саме українців, які досі лишаються в окупованому Криму й на Донбасі, які досі їздять до Росії з різних причин. Ідеться про кілька мільйонів людей. І всі вони, потенційно, є заручниками Кремля. За бажанням ніщо не завадить російській владі набрати собі в полон кілька сотень нових «терористів» чи «шпигунів». Тож наступного року президент, Кабінет Міністрів України й парламент, окрім нагальних проблем, мають взятися за розробку превентивних заходів, аби уникнути таких затримань у майбутньому. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.