Суспільство

  ▪   Олександр Лінчевський
  ▪   торакальний хірург, перший заступник генерального директора клініки «Оберіг», заступник міністра охорони здоров’я у 2016–2019 роках

Колгосп лікарів і пацієнтів

Лікар і лікарня пройшли дивовижний еволюційний шлях від давнього часу до наших днів.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (628)
від 28 листопада

 Якщо примітизувати, то спочатку був жрець, який ставав біля ліжка хворого й «обдував його димом». Потім стається щось таке, що змушує привозити пацієнтів до лікаря і залишати їх там. Щось — це чума, холера, війна. Під різні потреби лікарні були різними: для хворих на холеру дерев’яні долівки з отворами через безперервну діарею, для поранених воїнів «пироговські ряди», між якими лікар може швидко пройти й сортувати пацієнтів. У XIX столітті виникає філософія індустріалізації, яка не оминає й лікарню: вона стає схожою на виробництво.


Тоді з’являється Радянський Союз. Земський лікар, який сам приходить до пацієнтів і кого треба направляє до лікарні, стає класовим ворогом Лєніна, так само як і селянин. Бо в обох є власність на засоби виробництва. Що робить Лєнін: заганяє селян у колгоспи. Він каже: власність на засоби виробництва має бути спільною, комунальною. Примушує людей жити разом, працювати разом, ділитися в певний, як тоді здавалося, справедливий спосіб. Ключовий момент для нього як борця з капіталізмом — боротьба з власниками засобів виробництва.

 

Читайте також: Побачити очевидне


Із земським лікарем та сама історія. Він має фонендоскоп — засіб виробництва. Йому можна заплатити. Це підприємець, який із погляду Лєніна продає здоров’я. Наймає медсестру, помічника. Тому Лєнін об’єднує земських лікарів у поліклініку. І тепер засіб виробництва належить поліклініці. Сама поліклініка, її стіни — державна власність. Рішення, відповідальність і результат також належать державі. Так лишається дотепер. Сьогодні в будь-якій державній лікарні за результат відповідає сама лікарня, а не особисто лікар. Саме це вбило медицину. Такий принцип в умовах СРСР унеможливив подальший розвиток галузі. Втрата особистості — найбільш згубна річ. Будь-який здобуток лікаря розчиняється в загальній масі. Будь-яка провина також. Лікар не мотивований працювати ні успіхом, ні відповідальністю. Коли в роботі медика утверджується така хибна мотивація, вона нищить усю систему.

РЕФОРМУВАТИ СИСТЕМУ СЄМАШКА СТАЄ ПРАКТИЧНО НЕМОЖЛИВО. ПЕРЕВАЖНО КОНСЕРВАТИВНЕ Й ПАСИВНЕ МЕДИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ІНФАНТИЛЬНЕ Й ПАТЕРНАЛІСТЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕСВІДОМО ЧИНИТИМУТЬ ОПІР І ВЖЕ ТОЧНО НЕ СПРИЯТИМУТЬ ЗМІНАМ


Радянська система Сємашка з філософського погляду — це колгосп. Колгосп і в сенсі поведінки самих лікарів, ставлення до них, і в ставленні до пацієнтів. Це «колгоспне виробництво здорових пацієнтів». На рівні ідеологічному вона нищила будь-що індивідуальне в лікареві й ніколи не поважала будь-що індивідуальне в пацієнтові: «Як це ти не хочеш лежати в палаті на вісім місць?». У країні не було одиночних палат. Система думала про виробництво: ось цех пацієнтів із гнійними захворюваннями, а ось цех пацієнтів із апендектомією. У системи не виникало питання: а як пацієнт хоче провести час у лікарні? Як довго він хоче там бути? Про це не йшлося. Уся країна будує величезні палати, бо так зручно лікареві, завідувачеві, архітекторові, але не пацієнтові. Не було поваги до індивідуальності, особистості. Сємашківська система — це приклад того, як ідеологія впливала на принципи функціонування держави. Система робила розрахунки, скільки лікарів треба на особу та яких спеціальностей, але не переймалася їхньою якістю.


Багато років тому я був в одній лікарні в Білорусі, цікавився, як там лікують переломи кісток. Кажуть: лікуємо скелетним витягненням, ставимо пластинку з гвинтами, потім пацієнт лежить удома чотири місяці. У нашій Київській міській клінічній лікарні № 17 уже тоді застосовували інтрамедулярний остеосинтез — це коли міцну металеву основу забивають всередину кістки, не розрізаючи стегно повністю, і пацієнт фактично на другий день після операції може піти на милицях. Тобто технологія була. Я запитую, чому в Білорусі її не застосовують. Мені відповідають: а навіщо, лікарняний усім оплачується. Це радянська система: навіщо поспішати, якщо можна полежати чотири місяці, не витрачаючи грошей. Державі операція обходиться в копійки, через кілька місяців пацієнт виходить на роботу. Із погляду держави дешево, навіть з урахуванням виплати лікарняних. Але пацієнт чотири місяці свого життя проводить у ліжку. Як це порахувати? Такий радянський підхід унеможливлює технологічний прорив. Система Сємашка не враховувала час пацієнта, його потреби, приватність. Були потреби державні, які ставилися вище за індивідуальні. Потреба виробництва стирала особистість лікаря, індивідуальність пацієнта. Ідеологія робила свою справу.

 

Читайте також: Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»


В управлінні склалася своя вертикаль лояльності: міністерство — департамент охорони здоров’я — головний лікар — завідувачі відділень. Головним лікарем інколи (а то й часто) призначають того, хто найбільш лояльний до департаменту. 


Офіційна заробітна плата головного лікаря, завіду­вача відділення та лікаря є неприпустимо низькою. Забезпечення лікарень недостатнє. Така ситуація створює в медичному середовищі відчуття «прийнятності» заробітків в інший спосіб. Виходить, що вижити в цій системі лікареві можна лише просячи або вимагаючи. Порядний фахівець стає заручником своєї моральності й лишається в меншості та дискомфорті. А суспільство сором’язливо «не помічає» це замкнуте коло, таку несправедливість. Так, ніби існує невидимий суспільний договір. Лише поодинокі вияви хворобливої системи стають видимими й викликають резонанс.


Реформувати систему Сємашка стає практично неможливо. Переважно консервативне й пасивне медичне середовище, інфантильне й патерналістьке суспільство несвідомо чинитимуть опір і вже точно не сприятимуть змінам. Усе, що лишається, — це побудова нової системи, спрямованої на пацієнтів і лікарів, а не на саму себе.  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.