Суспільство

  ▪   Денис Казанський

Водний апокаліпсис в Лисичанську

Лисичанськ - друге за величиною місто на підконтрольній частині Луганської області - потерпає від регулярних перебоїв з водопостачанням.

Його мешканці вже звикли жити з запасом води на кілька днів. Рідиною заповнюють ванни, бідони, каструлі та інші ємності, що є у господарстві.

 

Приблизно раз на місяць компанія-постачальник електрики ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» відключає місцевий водоканал від електроенергії за борги, і жителям міста з населенням близько 80 тисяч осіб доводиться кілька днів обходитися без водопроводу. Кожного разу ситуацію вдається ситуативно улагодити, і після втручання влади воду все ж включають, але глобально проблема не вирішується, і черговий водний «блекаут» лише відкладається до наступного разу.

 

У жовтні становище стало настільки серйозним, що комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій в Лисичанській міській раді змушена була ввести у місті режим надзвичайної ситуації державного рівня, який діяв кілька днів. У цей період через відсутність води лікарні скасували планові операції, перестали працювати пологові будинки, а у школах змінили графік канікул.

 

Читайте також: Водопостачання на Донбасі: гуманітарна катастрофа “за планом”?

 

Причина перебоїв з водопостачанням - величезні борги «Лисичанськводоканалу» за електроенергію перед її постачальником. Через борги ТОВ «ЛЕО» періодично відключає йому електрику. Міська та обласна влада час від часу виділяють невеликі суми (зазвичай мова йде про кілька мільйонів гривень) на фінансову підтримку водоканалу, щоб платити хоч щось і домагатися відновлення подачі води. Але загальна сума заборгованості, яка в даний момент становить близько 170 млн грн, від цього «затикання дірок» не меншає. І що робити з цією борговою ямою сьогодні в місті не знає ніхто.

 

На засіданні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке проходило 21 жовтня, головний інженер "Лисичанськводоканалу" Віктор Францев доповів про ситуацію на підприємстві. За його словами, у водоканалу немає можливості виплатити заборгованість перед ЛЕО. Тоді місто і область в черговий раз дали грошей, і вода в кранах з'явилася знову. Але всім зрозуміло, що цього вистачить лише на місяць, після чого або знову доведеться виділяти водоканалу фінансову підтримку, або сидіти без води.

 

Величезні борги водоканал накопичував не один рік. Сума набігала ще з 2000-х. Велика частина боргів при цьому виникла не з вини простих мешканців, а залишилася від закритих заводів-банкрутів, які були знищені місцевими політиками і бізнесменами з Партії регіонів, близькими до Олександра Єфремова та Юрія Бойка. Вимагати ці гроші формально нема з кого, адже від підприємств, які їх накопичили, залишилися лише руїни. І зобов'язання заводів-банкрутів легли непідйомним вантажем на плечі звичайних громадян.

 

Читайте також: Водна блокада на Донбасі: винна не війна

 

Водна проблема стала наслідком економічної катастрофи, яка спіткала Лисичанськ. Причому звалилося в економічну яму місто не у «лихі дев'яності», а в розпал так званої «стабільності» - на початку 2010-х. Колись давно Лисичанськ був одним з головних промислових центрів Луганської області, в якому вироблялося близько 30% всього валового регіонального продукту (ВРП). Місто було центром хімічної промисловості. У ньому працювало кілька шахт, великий скляний завод, завод з виробництва соди, нафтопереробний завод (НПЗ), завод гумово-технічних виробів (ГТВ), ТЕЦ і низка інших підприємств. Тепер залишилися тільки шахти та законсервований НПЗ, яким до недавнього часу володіла російська компанія «Роснефть», а з недавніх пір володіє компанія «Glusco», яку журналісти пов'язують з політиком Віктором Медведчуком. Так само, як і інші підприємства міста, НПЗ зупинив виробництво задовго до початку війни, і навряд чи відновить його найближчим часом. У місті переконані, що це підприємство чекає та ж доля, яка вже спіткала інші лисичанські заводи - рано чи пізно його розпиляють на металобрухт.

 

Промислові гіганти Лисичанська спочатку будувалися з таким розрахунком, щоб покривати потреби один одного. І коли «міцні господарники» почали банкрутувати ці виробництва, їх зупинка викликала ланцюгову реакцію. Наприклад, крах Лисичанського содового заводу, який розграбували і повністю зрівняли з землею у 2011-2012 роках, спричинив за собою і розвал скляного заводу «Пролетарій», який потребував соду для виробництва скла та залишився без дешевої сировини. Він зупинив виробництво у 2013 році. А зупинка «Пролетария» та «Лиссоди» у свою чергу призвела до повного знищення Лисичанської ТЕЦ, яка була потрібна для забезпечення життєдіяльності цих підприємств. Її повністю знищили та зрівняли з землею вже у 2015-2016 роках.

 

Але біда не тільки у боргах зачинених підприємств-банкрутів - їх ще можна було б списати. Гірше те, що водопровідна система Лисичанська свого часу будувалася з урахуванням потреб місцевої промисловості, і через це у землю закладалися водопровідні труби великого діаметру. Щоб заповнити такі труби водою потрібні потужні та енерговитратні насоси, які споживають занадто багато електроенергії. Поки заводи працювали проблем в тому, щоб утримувати таке господарство, не було. Але тепер, коли місто залишилося фактично без промисловості, всі витрати водоканалу лягають на плечі місцевих жителів. І люди просто не в змозі потягнути такі витрати. Вода виходить їм просто золотою!

 

Читайте також: Донбас. Війна за воду

 

За кубометр холодної води жителі Лисичанська платять сьогодні 27 грн. Це один з найвищих показників у країні. І це значно вищий тариф, ніж у столиці, де ціна куба води становить близько 20 грн. При цьому платоспроможність населення к вимираючому депресивному місті дуже низька. Через розвал промисловості у Лисичанську практично неможливо знайти нормальну роботу, а на декількох шахтах об'єднання «Лисичанськвугілля», які ще ведуть видобуток, хронічно затримують зарплату.

 

Як вирішувати цю ситуацію - абсолютно не зрозуміло. Потрібно або повністю міняти в усьому місті водоводи, або будувати нові промислові підприємства замість втрачених, які б споживали воду. Але поки що обидва ці варіанти виглядаючи абсолютно нереалістично. Охочих інвестувати у прифронтове, зруйноване місто поки не видно, а грошей на масштабну заміну трубопроводів в такому місті - немає тим більше.

 

Приклад Лисичанська - вельми показовий тим, що він наочно демонструє, якими бідами чревата деіндустріалізація у промислових містах. Комплекс проблем, який виникає після закриття старих виробництв, далеко не обмежується одним лише безробіттям чи браком надходжень до міського бюджету. Слідом за радянськими заводами починає розвалюватися також інфраструктура, яка створювалася з урахуванням потреб цих заводів. І схоже, що до такого сценарію у Лисичанську та інших подібних містах ніхто не був готовий. У всякому разі, ніяких осмислених планів щодо виходу з положення, що склалося, поки ні у кого немає.

 

Як наслідок - водний колапс у Лисичанську повторюється в черговий раз. І 6 листопада ЛЕО попередило, що збирається з 8 листопада знеструмити за борги об'єкти ЛКСП «Лісічанскводоканал" через несплату заборгованості. Це означає, що вже в ці вихідні жителі міста ймовірно будуть знову сидіти без води. А у місті буде в черговий стан оголошено надзвичайний стан.

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.