Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Пришвидшити швидкі

Як відбувається реформа екстреної медичної допомоги
Матеріал друкованого видання
№ 43 (623)
від 24 жовтня

Бригади швидкої допомоги повинні прибувати на виклик за 10 хв у містах і за 20 хв у селах. Проте часто вони не вкладаються в цей час із різних причин: віддаленість, неоптимізовані диспетчерські, застарілі методи роботи. Нерідко самі люди не розуміють, у яких випадках слід викликати екстрену медичну допомогу, і вимагають її при підвищеній температурі, хоч у законі написано, що вона виїздить тільки в разі загрози життю та здоров’ю. Про реформування диспетчерських, приймальних відділень, різницю між швидкою і невідкладною допомогою та єдину електронну систему «Централь 103» Тижню розповів керівник проекту з оптимізації роботи оперативно-диспетчерських служб МОЗ Роман Ланський.

 

Про цифрові й аналогові диспетчерські


В Україні є два типи диспетчерських: «здорової людини» і «курця». Диспетчерська «здорової людини» — це коли вся область (а центри екстреної медичної допомоги обласні) підключена до однієї центральної диспетчерської. У них поставлений правильний цифровий процес: людина сидить у call-центрі, обробляє виклик, заповнює заявку, надсилає її тому, хто бачить на мапі всі бригади швидких, прикріпляє до однієї з них цю заявку, бригада їде на виклик. У такій ситуації прийом виклику триває приблизно хвилину. Доїзд в областях, де є такі диспетчерські, займає приблизно 12 хв у міській місцевості. 

 

Читайте також: Пацієнти про медицину. Світовий досвід


Диспетчерська «курця» — це коли єдиної диспетчерської немає, у кожному районі або місті є диспетчерський пункт, там людина піднімає слухавку й записує на папірець усе, що ви їй скажете. Тоді телефонує на інший рівень диспетчерської, передиктовує все почуте, далі інформація передається на підстанцію, якої це стосується, — все це в аналоговому режимі, переписуючи з папірця на папірець, — і аж тоді вона доходить до бригади. Але оскільки немає жодного GPS-контролю, то бригада може виїхати пізніше чи заїхати кудись дорогою. У такій диспетчерській прийом виклику триває від 4 хв до 8 хв. 


Ще до того як ми стали займатися реформою, низка областей почали створювати собі центральні диспетчерські. На той момент їх було вісім на різних етапах розвитку. Сьогодні їх уже 17, загалом має бути 25. Цього року команда МОЗ добилась виділення коштів на добудову диспетчерських там, де їх немає, вже шість регіонів провели тендер і почали будувати. До кінця 2019-го планується приблизно 20. Це означає, що в 20 областях приїзд швидкої буде набагато швидшим.


Я був у деяких країнах, спостерігав, як це працює там. Приблизно однаково. Питання в тому, наскільки хороше забезпечення. У диспетчерської в Арканзасі три монітори, а в Івано-Франківську два. Сам процес всюди схожий. Але IT-системи, яка робить із цього всього єдину екосистему, я не побачив у жодній країні. 

 

Про електронну звітність замість стосів паперу


Коли намагаєшся щось змінити, насамперед треба мати про це інформацію. Про екстренку в нас не було інформації зовсім. Тому що в цій сфері вся звітність на папері. Протягом кожного виклику генерується чотири аркуші звітів. Перший запов­нює диспетчер про те, що він прийняв, форма 110, у якій бригада пише, що вона робила, форма 114 госпіталізації пацієнта, також є спеціальні паперові журнали викликів. За день бригада здійснює в середньому 15–20 виїздів, відповідно заповнює 60–80 аркушів. Увесь цей папір від понад 3 тис. бригад утворює звітність. Статистові в центральній диспетчерській привозять ці стоси, а він переписує їх у журнали. Врешті ця статистика раз на рік потрап­ляє в МОЗ, часто зі страшенними помилками: в одній колонці може бути написано, що непрофільних викликів 7–8%, а в сусідній — що доставкою в лікарню закінчилося тільки 25% викликів. То якщо три чверті викликів навіть не потребували лікарні, то, мабуть, вони теж непрофільні? Також у статистиці написано, що всі бригади приїхали вчасно, всіх урятували. Із такої звітності неможливо зрозуміти, що відбувається і що треба змінювати. 


Розуміючи проблему, ми вирішили створити IT-систему, яка об’єднає всі електронні диспетчерські. Вони цифрові й цілком можуть генерувати електронну статистику автоматично. Ми вирішили створити систему, яка збиратиме абсолютно всю інформацію, починаючи з того, скільки дзвонив телефон, і закінчуючи тим, що робила бригада. Це завдання ми вже виконали, підключили 10 диспетчерських, які передають нам інформацію, поступово підключаємо інші. Зараз формуємо звіти з інформації, яку отримуємо від цих систем.

 

Читайте також: Побачити очевидне

 

Про виклик швидкої повідомленням 


Водночас ми розв’язали ще кілька проблем. Перша: неголосовий виклик швидкої, оскільки є категорія людей, їх приблизно 1 млн, із різними порушеннями слуху або мови, які не можуть викликати швидку голосом. Ми вирішили створити механізм, коли будь-яка громадська чи бізнес-організація може зробити застосунок або інший цифровий механізм (тривожна кнопка, чат-бот тощо), який використовуватимуть люди з порушеннями слуху чи мови або люди, які перебувають десь у горах і можуть надіслати точку з коор­динатами. Зараз уже є створений і протестований механізм такого прийому викликів. Є дві компанії, які зараз співпрацюють із нами, розробляють ці застосунки. Думаю, впродовж двох-трьох місяців ми зможемо їх презентувати. 

 

Про різницю між екстреною та невідкладною допомогою


Невідкладної допомоги в нормативному полі не існує. Деякі регіони самі створюють цю службу, якщо вважають, що вона потрібна. Швидка в принципі не їде на виклики, на які їде невідкладна. Невідкладна — це лікар на колесах, коли вам погано і ви хочете комусь показатися. Коли ж у вас сильна кровотеча і ви викли­каєте 103, це екстренка. Є постанова, яка розділяє екстрені та неекстрені виклики. Наприклад, Київ, Вінниця створили собі невідкладну допомогу. Коли ви телефонуєте в 103, а 103 каже, що це не екстрений випадок, невідкладних станів немає, вони можуть передати виклик у невідкладну службу в місцях, де така є. Ця служба їде довше, у них не реанімобіль, а просто машина з лікарем.
У законі про екстрену медичну допомогу 2012 року неточно прописана термінологія. Наприклад, екстрена медична допомога займається невідкладними станами. І коли в місті створюють невідкладну допомогу, одне накладається на інше, люди не розуміють, кого викликати. Одна зі змін, яку планувало втілити МОЗ, — це врегулювання термінології. У законі немає поняття «перша медична допомога».

 

Про відділення екстреної медичної допомоги


Швидка має привозити пацієнтів у спеціальні emergency departments — приймальні відділення. У нас таких майже ніде немає, крім Бахмута, — там коштом Червоного Хреста будується правильно спроектована лікарня з таким відділенням. Зараз пацієнтів привозять або в спеціальні лікарні, як 17-та лікарня та лікарня швидкої медичної допомоги у Києві, або в профільні, наприклад, якщо виклик пов’язаний із гінекологією, везуть у гінекологічну лікарню. В інших містах і районах така проблема не виникає, але не тому, що там все добре із emergency departments, а тому, що там зазвичай лише  одна районна лікарня, яка має хоч якесь обладнання, що може впоратися з невідкладними станами.

 

Проблема маленьких лікарень у тому, що вони неправильно побудовані, щоб приймати таких пацієнтів. Навіть київська 17-та має довгі вузькі коридори, зайві підйоми до ліфтів та пороги. Якщо у вас важка травма, але ви в притомному стані, пороги — це те, що потім насниться вам у жахах.


Насамперед потрібні Державні будівельні норми, які врахують усі ці нюанси, а також гроші на перебудову таких відділень. Відповідальність за їх створення спільна. Від МОЗ та інших міністерств треба отримати правильні нормативи, щоб неможливо було збудувати неправильну лікарню. Фінансування має надходити як із центрального бюджету, так і від області. У 2019-му виділили 1 млрд грн на швидку — закупівля машин та іншого обладнання в шести областях. Цей мільярд продовжили на три роки, щоб зробити те саме в інших регіонах. Спочатку був запит у Мінфін на фінансування будівництва emergency departments, але всі ми живемо в умовах обмеженого українського бюджету, тому їх не профінансували.

 

Читайте також: Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»


Цього року ухвалили концепцію реформи екстреної допомоги, де прописані всі кроки, зокрема й що стосується приймальних відділень. Зараз розробляється план дій до концепції реформи, де розписують, що й коли втілюватиметься. Далі Мінфін та інші установи виділяють на це фінансування. Але робота над цим ще триває, тому невідомо, коли їх почнуть будувати чи перебудовувати.


Про систему «Централь 103»


У нас підключена низка областей, про які ми збираємо статистику: про звернення, персонал тощо. Фіксуються всі виклики в режимі онлайн: скільки, якого типу. Можна перейти за посиланням і почитати про диспетчера: скільки їх чергувало, хто скільки викликів прийняв. Можна побачити графіки чергувань бригад, на яких вони машинах, хто там працює, їхні журнали викликів. Можна подивитися, які виклики надходили і які просто зараз обробляються. Ми бачимо інформацію, з якого номера телефонували, скільки часу дзвонив телефон, скільки часу й що робив кожен працівник, який діагноз у пацієнта, куди його госпіталізували тощо. Залишилося допрацювати дизайн і підготувати кілька звітів. На це потрібно приблизно три місяці. Тоді інтегрувати систему з глобальним eHealth. 

 

Про перше реагування, навчання домедичної допомоги й аптечки в публічних місцях


Ще одна важлива річ — перші реагування. Коли я сам потрапив в аварію, до мене приїхали волонтери з організації MotoHelp. Вони виїздять на аварії й надають першу допомогу до прибуття швидкої, інформацію про виклики отримують із Telegram-чату, куди пишуть очевидці аварій. Таке сповіщення неефективне. Ми створили інструмент, коли до нас можуть підключатися громадські організації, і ми передаємо їм інформацію про виклики в громадських місцях. На сьогодні підключена тільки Київська область, без Києва, тому MotoHelp ще не отримує від нас справжні повідомлення, лише тестові. Проте організації з інших 10 підключених областей уже можуть приєднатися і працювати із живими даними.
Люди, які першими опинилися на місці події, важливі, тому що можуть допомогти потерпілим швидше за бригаду. Допомога, надана в перші чотири хвилини, значно підвищує шанс на виживання. Тому в нас закладена робота з першими реагувальниками. Зараз це здебільшого волонтери-ентузіасти. Хочемо, щоб першу допомогу вміли надавати мало не всі. Насамперед ті, хто працює в місцях масового скупчення людей: у школах, поїздах, на вокзалах. Їх усіх вчитимуть надавати першу допомогу. Це нескладно: два дні роботи плюс перенавчання раз на два роки. Спеціальних тренінгових центрів ми не створюватимемо. Це можуть бути приватні тренери, центри екстреної допомоги. Наприклад, київський постійно проводить навчання. Ми самі створюємо правила регулювання та перевірки. У МОЗ є спеціальний центр, який контролює якість навчання, він видаватиме сертифікати про проходження курсів першої допомоги або валідуватиме наявні, якщо, наприклад, це міжнародні визнані сертифікати чи сертифікати відомих організацій, як-от Patriot Defence чи Червоний Хрест. 


Торік точно виділялися кошти на перенавчання працівників поліції, ДСНС. Фактично це має входити у фінансовий розрахунок тих роботодавців, які наймають такий персонал. Якщо це провідники, то навчання забезпечує Укрзалізниця, якщо приватна компанія, то її власники.


Цього року МОЗ опублікувало проект наказу про аптечки в публічних місцях різного рівня. Залежно від потенційної кількості людей кожне місце повинно мати певну аптечку: від 2 тис. — найвищий рівень аптечки, від 200 до 2 тис. — третій рівень аптечки з дефібрилятором. Зараз це покладається на місцеву владу. Якщо це приватний заклад, наприклад торговельно-розважальний центр, то він має забезпечити норми охорони здоров’я нарівні з пожежними нормами. Якщо державні публічні місця (зупинки транспорту, стадіони), їх забезпечує місцева влада.

 

Про першу медичну допомогу у віддалених місцях


Сьогодні найбільша проблема з доїздом швидких у сільській місцевості. У постанові закріплено, що доїзд швидкої в місті — 10 хв, у селі — 20 хв. Це ненормально, тому що люди помирають всюди однаково. Ми розуміємо, що розташувати багато бригад у місцях, де мало населення, ми не зможемо. По-перше, фінансово неефективно, по-друге, працівники не будуть отримувати достатньо практики і матимуть низьку кваліфікацію. Ми вирішили перевірити гіпотезу, коли в маленьких населених пунктах беремо людину, наприклад медичного працівника чи волонтера, вчимо надавати першу допомогу, робимо для неї застосунок, у якому вона може приймати виклики. Така людина отримає сповіщення, що поруч із нею є потерпілий. Вона його приймає і, доки їде бригада, біжить надавати допомогу. Ці люди повинні бути мало не працівниками центру екстренки, мусять подати туди заяву, бо матимуть доступ до інформації про виклик у приватних будинках, як і будь-який працівник швидкої. 


Таким способом ми хочемо пришвидшити надання першої допомоги у віддалених місцях. Всюди є хоча б один фельдшер, плюс є шанс знайти когось, хто захоче навчитися і допомагати. Місцева влада може заохочувати таких людей матеріально за чергування. Ми планували запустити пілотні проекти в Дніп­рі, Херсоні та Вінниці. Це ті міста, де є хороші диспетчер­ські, до того ж ведеться активна робота на рівні громад. Ми спробуємо загітувати 100 людей, навчимо їх н­адавати першу допомогу, дамо чат-бот і сповіщатимемо їх про виклики. Таким чином, там, де бригада доїжджала за 40 хв, перша допомога надаватиметься через 10 хв.

 

Читайте також: Ліки й гроші. Як влаштовані системи охорони здоров’я в розвинених країнах

 

Про терміни завершення реформи


Реформою екстренки наразі в МОЗ повноцінно займається семеро людей. Сподіваюся, що до кінця 2020-го запрацюють усі 25 диспетчерських. Усю ІТ-частину ми завершимо цього року, і з наступного в МОЗ буде вся електронна статистика. 


Є дві інші частини: надання допомоги та госпітальний етап. На перенавчання людей, приведення їх до правильних стандартів, протоколів надання допомоги знадобиться років два-три. До нас приїздили міжнародні інструктори, вони навчили перші дві партії українських інструкторів, які далі мають готувати працівників наших екстренок. Процес розпочався, але на те, щоб перенавчити всі 16 тис. працівників екстреної допомоги, потрібен час.


Стосовно відділень: добре, якщо вони почнуть будуватися в 2020-му. На їх будівництво треба два-три роки. Якщо казати про всю реформу, то, відповідно до концепції, вона розрахована на п'ять років.


Екстрену допомогу зручно розділяти на три етапи: доїзд, перша допомога, госпіталізація. Перший — бригада має якимось чином прийняти звернення та якнайшвидше дістатися до пацієнта. Другий — повинна із цим пацієнтом щось зробити. Третій — відвезти пацієнта в лікарню. 


Перший етап, можна сказати, майже доведений до ладу, другий почав доводитися, для цього треба ще кілька років, а третій лише в планах. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.