Суспільство

  ▪   Андрій Чуткий

Урятувати Бежів. Для чого потрібні малі села

Розвиток малих сіл як показник турботи влади про своїх громадян

Президент США Франклін Делано Рузвельт 1933-го почав виводити країну із соціально-економічної прірви, у якій вона опинилася, закликавши звернути увагу на «забуту людину». І йому доволі швидко вдалося здійснити свій, як на початку здавалося, нереальний задум: стрімко відновити потенціал Сполучених Штатів та повернути добробут і впевненість у завтрашньому дні для американських громадян після жахливих років Великої депресії 1929–1933-го.

 

Звичайно, це було досягнуто низкою послідовних реформ у всіх сферах життя. Проте значною мірою їхній успіх був зумовлений тим, що влада США вживала заходів для виправлення становища всіх своїх громадян незалежно від місця їхнього проживання. Згодом багато високорозвинених країн застосовували той принцип однаковості в турботі про все своє населення для успішного розвитку. Це дуже посприяло їхньому стрімкому відновленню після Другої світової війни. Усі ми добре знаємо, що успішність країни загалом залежить від успішності всіх регіонів та населених пунктів.

 

Пам’ятник на могилі Миколи Дашкевича у селі Бежів

 

Нині мешканці малих населених пунктів у високорозвинених державах не відчувають дефіциту уваги влади. Адже там ніхто не ділить міста та села за важливістю для країни: усі вони важливі, бо скрізь проживають її громадяни. Навіть більше, такий підхід свідчить про те, що влада здатна турбуватися про кожного свого громадянина й робить це, що є найкращим чинником зміцнення патріотизму та збереження цілісності держави. Це також актуально для нас.

 

Зрештою, життя в невеликому населеному пункті має й певні переваги: усі знають одне одного, що сприяє кращій консолідації та взаємодопомозі — риси, віддавна характерні, зокрема, для українського села. Опосередковано це зменшує й криміногенну ситуацію та сприяє підтримці неписаних правил поведінки в невеликих громадах. Також це можливість бути ближчим до природи, жити в чистішому середовищі та, зрештою, у спокійнішому ритмі, без зайвої метушні й турбот на кшталт як доїхати на роботу та повернутися додому абощо.

 

Читайте також: Порожні п’єдестали

 

Відповідно збережені нерви та краще здоров’я. До того ж невеличкі поселення — це й певна неповторна аура, що кожного робить людянішим, здатним дослухатися, любити й цінувати довкілля. Також кожному мешканцю малого населеного пункту легше відчути себе значущою постаттю, що можливо саме в невеликих громадах, тоді як у мегаполісах люди перетворюються на біомасу, втрачають зв’язок із національною культурою.

 

Звичайно, що все це можливе лише тоді, коли влада справді турбується про своїх громадян. Її турбота проявляється також і в тому, що стирається межа між містами й невеличкими населеними пунктами в сенсі наявності всієї необхідної для повноцінного життя сучасної людини інфраструктури: навчальних закладів, медичних установ, сфери послуг, культурних та розважальних закладів, тепла та водопостачання, транспортної інфраструктури, зв’язку тощо.

 

Бежівська загальноосвітня школа імені М.П. Дашкевича

 

Фактично розрив між великими та малими населеними пунктами зберігається саме на пострадянському просторі. Він є одним із рудиментів радянщини, що свого часу допомагав комуністам підтримувати антагонізм між містом і селом та зберігати свою владу, балансуючи між цими групами суспільства. Також цей розрив наявний у країнах третього світу. Тож те, що він спостерігається і в Україні, є не тільки атавізмом, а й однією з причин, які сповільнюють реформи й розвиток загалом.

 

Відповідно Україна, що наближається до 28-ї річниці відновлення власної незалежності та задекларувала своє бажання долучитися до європейського співтовариства, обов’язково має подолати цей рудимент минулого й чинник, що живить антагонізми між центром і регіонами, городянами й селянами, мешканцями великих і малих сіл, а в підсумку послаблює нашу державу та її єдність. Власне, із нашого лексикону має зникнути таке абсурдне поняття як «неперспективне село». Адже це не вердикт якомусь населеному пункту, а оцінка влади: її неспроможності забезпечити невеличку групу своїх громадян нормальними умовами життя. І тоді логічно виникає запитання: а чого ж чекати на загальнодержавному рівні?

 

Читайте також: Країна здорової людини

 

Треба усвідомити й те, що Київ та інші великі міста не «гумові». Тобто вони не можуть і не повинні вміщувати в собі всіх мешканців сільської місцевості, так само, як і великі села не повинні поглинати малі. Навпаки, потрібно прагнути до компактного розміщення населення територією держави. Це важливо й для уникнення перенавантаження на ресурси окремих територій, що може спровокувати суттєві проблеми, які буде вкрай складно вирішити та які тиснутимуть і на решту країни. Приклад із недавніх часів — питання львівського сміття, яке перманентно «спливало» мало не по всій території України.

 

Бежівська загальноосвітня школа імені М.П. Дашкевича

 

Не слід забувати й того, що ще не так давно більшість населення нашої держави мешкала саме в невеликих поселеннях. Українці навіть прагнули переселятися на хутори, оскільки в таких умовах вільнішою є господарська діяльність і життя загалом. На жаль, нині це втрачено, що також гальмує розвиток фермерства, без чого неможливий повноцінний розвиток аграрного сектору економіки України. Також невеликі населені пункти, передусім сільського типу, дали безліч визначних діячів у різних сферах життя. А отже, і цим вони засвідчують свою значущість для держави загалом.

 

Яскравим прикладом тут є невеличке село на Житомирщині Бежів. Воно виникло в XVI столітті, тобто має доволі давню історію, що відображала всі етапи історії України загалом: життя в умовах нападів кочівників із Півдня, ворожі напади звідусіль за часів Української революції середини XVII століття та подальша боротьба українців за свою незалежність і збереження козацького устрою як атрибута цієї незалежності. Утім, попри всі потрясіння й глобальні катаклізми, Бежів вистояв, що засвідчило незламність духу його мешканців. А духовний потенціал останніх виявився в тому, що в середині XIX століття в цьому селі народився майбутній професор Київського університету, академік і справжній патріот України Микола Дашкевич (1852–1908). Він прожив доволі коротке життя — 56 років, але встиг зробити чимало для обґрунтування безперервності розвитку української мови та культури від князівських часів, доби козаччини до XIX століття. Чимало він зробив і для вивчення вітчизняної історії, зокрема започаткував наукове дослідження Галицько-Волинської держави, а його праця «Князювання Данила Галицького за руськими та іноземними джерелами» стала не лише першою узагальнювальною науковою працею про цього визначного українського князя, а й досі зберігає своє наукове значення. Аналогічно й рецензія Миколи Дашкевича на працю Миколи Петрова, що перетворилася на окрему монографію, стала своєрідним маніфестом на захист самобутності української мови й культури. Миколі Дашкевичу належить і заслуга «повернення» імені Миколи Гоголя до пантеону українських письменників.

 

Ігровий майданчик біля дитячого садка у Бежеві

 

Загалом Микола Дашкевич усім своїм життям довів відданість науковій діяльності, працюючи на науковій ниві практично до останніх років життя. Та, на жаль, невдовзі після смерті пам’ять про нього була стерта, що стало наслідком цілеспрямованої політики комуністів із переписування історії та створення ідеологічно «правильного» та «височайше схваленого» списку науковців, до якого Дашкевич не міг потрапити як через свою проукраїнську позицію, так і тому, що походив із родини священиків та вів діяльність у дореволюційний період.

 

Щойно збудований дитячий садок у Бежеві

 

Зазначу, попри те що Микола Дашкевич більшість свого життя провів у Києві, де викладав у Київському університеті та займався науковою діяльністю, а також долучився до перейменування однієї з вулиць міста на честь Миколи Гоголя, його ім’я тут жодним чином не вшановано й дотепер. Натомість у Бежеві, що нині нараховує менше ніж півтисячі мешканців, земляки зберігають пам’ять про свого визначного односельця. Зокрема, впорядкували та підтримують у належному стані пам’ятник на його могилі, який дивом уцілів від тих часів. Також іменем Дашкевича названо загальноосвітню школу села Бежів. Згадується він, коли святкують День села, під час випусків у місцевій школі тощо. Це тільки один із багатьох прикладів, що наочно доводить можливість зростання в малих селах визначних особистостей. У зв’язку з цим можна згадати, що, приміром, Богдан Хмельницький узагалі народився в невеличкому хуторі, як і багато інших державних, церковних і суспільних діячів України.

 

Читайте також: Соціальний бізнес. Теорія і практика

 

Повертаючись до теми Бежева, зазначу, що зараз це село переживає складний період. Затиснуте поміж великими селами, воно зазнає загрози «експансії» з їхнього боку. Це виявляється в тому, що вони прагнуть приєднати Бежів до себе. На жаль, в умовах нашої дійсності станеться так, що великі села житимуть за рахунок Бежева. Зокрема, вони переведуть до себе його учнів, а закриття школи фактично знищить село, бо це одна з підстав залишення в ньому молоді. Відповідно збереження школи та майбутнє Бежева як самостійного населеного пункту тісно пов’язані. Зрештою, його зникнення позбавить Україну можливості дочекатися з нього нових академіків або інших визначних особистостей. Крім того, як на мене, безглуздим буде той факт що села, яке змогло вистояти в умовах кількасотрічних нападів різних зовнішніх ворогів, не стало в часи незалежності.

 

Річка Бистріївка, що протікає через Бежів (неподалік від місця, де знаходилась садиба Миколи Дашкевича)

 

Бежівська громада робить усе можливе для збереження свого села. Реконструюється місцева школа, проведено освітлення вулиць, збудовано сучасний дитячий садок (з ігровим майданчиком, автономним опаленням) тощо. Місцева влада в особі селищного голови надає посильну допомогу всім цим заходам і відстоює право Бежева на збереження як окремого населеного пункту. Однак зрозуміло, що без підтримки на вищому рівні та без елементарних гарантій із боку центральної влади зберегти Бежів самостійним населеним пунктом місцевій громаді не вдасться. І справа його збереження, як і багатьох інших малих сіл в Україні, гарантуватиме безперервність історичного розвитку на місцевому рівні, а отже, і держави загалом.

 

Поля навколо Бежіва

 

Повертаючись до досвіду високорозвинених країн світу, згадаймо, наприклад, Швейцарію. У ній кожне село буквально «нафаршироване» всіма досягненнями сучасної цивілізації та навіть має власні прапор і герб. Разом із цим саме такі населені пункти є оплотом патріотизму та всього того, що символізує Швейцарія: добробуту, відповідності передовим технологіям і найвищим стандартам життя, що тільки в малих селищах здатні поєднуватися з автентичним колоритом і природою. І саме завдяки процвітанню всіх населених пунктів, а отже, і всіх громадян, Швейцарія належить до передових держав світу. Так само, як і її громадяни є патріотами своєї держави, бо її справжня турбота про них — це найкращий аргумент на користь осмисленості патріотичної позиції її мешканців.

 

Також у турботі про найменші населені пункти держава виявляє справжню мудрість. Адже центральній владі завжди краще видна й зрозуміла ситуація в столиці, ніж у віддалених селах. Навіть попри те що на столицю припадає тільки певний відсоток її громадян, який суттєво зростає, якщо до нього додати інших міських мешканців. Але він усе одно не охоплює всього населення нашої держави, а без повноти уваги не можна казати про успішність внутрішньої політики загалом.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.