Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Країна здорової людини

Фото: УНІАН
Як мережа центрів громадського здоров’я має покращити життя українців
Матеріал друкованого видання
№ 19 (599)
від 8 травня

Радянська система охорони здоров’я, яку Україна лише недавно почала трансформувати, була орієнтована майже виключно на лікування хвороб і не робила нічого, щоб цим хворобам запобігати. У момент підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла на себе зобов’язання розбудувати систему громадського здоров’я. Це означає, що держава має вживати всіх заходів для запобігання хворобам, зміцнення здоров’я, збільшення тривалості життя, адже профілактика вигідніша, ніж лікування. Кабінет міністрів України схвалив Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в листопаді 2016 року. Поради щодо миття рук, чищення зубів, фізичних вправ і вживання круп та овочів замість ковбаси, які публікує виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, теж є частиною цієї концепції, адже популяризують серед населення здоровий спосіб життя. 


Відповідає за розбудову такої системи Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України (ЦГЗ МОЗ). Найближчими роками по всій країні має бути створена мережа таких регіональних центрів. Як і в реформі лікарень, ЦГЗ орієнтується на досвід європейських держав. Як розповів перший заступник генерального директора ЦГЗ Віктор Ляшко, Україна рухається за принципом Іспанії та Німеччини, у яких для координації громадського здоров’я є велика інституція на національному рівні та менші — на регіональних.

 

Читайте також: Карго-культ страхової медицини


ЦГЗ був створений через об’єднання кількох установ: колишньої Санітарно-епідеміологічної станції, Центру контролю за соціально небезпечними хворобами та Одеського протичумного інституту. У нього не буде підпорядкованих структур, лише чотири філії: у Києві, Одесі, Львові та Харкові. Філії називатимуться центрами біологічної безпеки та займатимуться хворобами, що мають міжнародне значення, або особливо небезпечними інфекційними захворюваннями. Далі кожна область має створити власний регіональний центр громадського здоров’я. Вони будуть комунальними неприбутковими підприємствами за аналогією з лікарнями, а їхніми власниками — органи місцевого самоврядування. І такі центри рекомендуватимуть місцевій владі, що треба зробити для поліпшення життя людей: збудувати спортивні майданчики, прокласти велодоріжки, знизити загазованість тощо.


«Ми маємо досягти європейської якості життя не тільки за його тривалістю, а й за активними роками: коли люди похилого віку не доживають своїх років, а є активними. Цього можна досягти завдяки розбудові системи громадського здоров’я. Серед основних складових — боротьба з неінфекційними захворюваннями, а саме з чотирма ключовими факторами, які призводять до 80% цих хвороб: алкоголь, куріння, нездорове харчування та низька фізична активність. Це пріоритет уряду. Головним провайдером цього урядового плану є ЦГЗ. Ми виконуватимемо ці пункти та розбудовуватимемо систему ЦГЗ, впливаючи на основні фактори, які призводять до хвороб, втрати працездатності та летальних наслідків», — пояснив Вік­тор Ляшко.


Пріоритетом для системи громадського здоров’я будуть як неінфекційні, так і вакцинокеровані інфекційні хвороби, а також ті, що спричинені резистентними штамами (бактеріями, стійкими до антибіотиків — Ред.), та біологічна безпека. На практиці це відбуватиметься так: інформація про випадок захворювання надходить від найнижчого рівня на місцях до найвищого в центрі, де відбувається аналіз. ЦГЗ вивчає показники й виявляє фактори, які можуть призвести до певної хвороби. Коли між цими факторами та хворобою встановлюється зв’язок, ЦГЗ надає пропозиції органам, які уповноважені ліквідувати ці фактори. 

 

Читайте також: Пацієнти про медицину. Світовий досвід


«Наприклад, коли в Маріуполі чи Кам’янському ми побачимо велике зростання респіраторних хвороб, то можемо припустити, що є зв’язок із повітрям. Якщо запитаємо дані з інформаційного фонду громадського здоров’я і побачимо, що дослідження в цих містах показують значне перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) марганцю чи інших речовин, у нас виникне підозра, що ці два факти пов’язані: зростання захворюваності та перевищення ГДК. Далі в цю зону відправлять епідеміологів, які на місці пов’яжуть фактор із хворобою та динамікою і запропонують певні рішення, які далі передадуть органам місцевого самоврядування. Ми напишемо іншим органам, екологи мають прийти на завод і перевірити, чи стоять там пилоочисні установки, хто та як видавав дозволи на викиди», — розповів пан Віктор.

 


Подібна ситуація може виникнути в містах, де немає кільцевої дороги й транзитний транспорт їде через центр. Відповідно утворюються затори та зростає загазованість. «Це може призвести до онкологічних захворювань, хронічних бронхітів. Органи місцевого самоврядування або Укравтодор повинні відремонтувати кільцеву дорогу, щоби більшість машин пішла назовні, щоб у місті лишився виключно нетранзитний транспорт. Це питання громадського здоров’я, ми зобов’язані показати аналіз. І коли органи місцевого самоврядування вирішуватимуть, куди насамперед інвестувати наявні ресурси, то треба, щоб питання здоров’я стояло на першому місці, оскільки місто має бути привабливим для мешканців. Їм повинен хтось надавати такі матеріали. Це і є функція регіональних ЦГЗ: проаналізувати, розробити пріоритетність», — каже Ляшко.


У майбутньому таку статистичну інформацію ЦГЗ отримуватиме через електронну систему охорони здоров’я eHealth, коли вона запрацює повністю й міститиме медичну інформацію кожного пацієнта. Також є окремі реєстри ВІЛ-інфікованих та пацієнтів із туберкульозом. Частково ЦГЗ відповідальний і за вакцинацію населення, а саме за розрахунок потреб і моніторинг наявності вакцин у країні, регіонах. Нещодавно Україна перейшла на трирічне планування закупівлі вакцин замість річного. За словами Ляшка, це дає змогу організувати безперебійне постачання препаратів до країни. «Зараз ми запроваджуємо максимально й мінімально безпечний рівень кількості імунобіологічних препаратів, які можуть зберігатися на регіональних складах, щоб не порушувалися умови зберігання, температурний режим, щоб вакцини були завжди якісні», — розповів він. 

 

Читайте також: Побачити очевидне


Питання імунопрофілактики особливо гостро постало перед Україною в останні роки через поширення кору, спричинене низьким рівнем охоплення щепленнями. Ситуацію зумовили антивакцинаторські настрої: люди з різних причин відмовляються від вакцинації себе та своїх дітей, хоч це єдиний спосіб захиститися від багатьох серйозних хвороб. Вакцинація від основних інфекційних захворювань за Календарем профілактичних щеплень в Україні безплатна і до того ж обов’язкова, про що сказано в ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб». За ст. 15 цього самого закону, невакцинованим дітям, якщо в них немає протипоказань, не можна відвідувати дитсадки та школи. Проте є багато випадків купівлі фальшивих довідок про щеплення, а за відмову від вакцинації в Україні немає покарання. 


«Я за це вводив би адміністративну відповідальність. Уляна Супрун сказала, що МОЗ розглядатиме можливість введення відповідальності для батьків, які не вакцинують дітей. У разі, якщо батьки хочуть водити дитину в садочок чи школу. Поки що не відомо, який механізм буде запроваджений, за прикладом яких країн ми можемо піти. В Австралії дитина, не вакцинована за календарем, позбавляє батьків усіх соціальних пільг. Італія не допускає невакцинованих до державних навчальних закладів. У нашому плані стратегії імунопрофілактики, який розробляється до 2022 року, закладено розробку такого механізму. Це або адміністративні штрафи, або обмеження соціальних благ тощо. Буде експертна робота, за результатами якої розроблятимуться нормативно-правові чи законодавчі акти», — зауважує фахівець.


За словами Віктора Ляшка, є небезпека повернення до України будь-якої вакцинокерованої інфекційної хвороби, оскільки в нас із 2008 року величезний провал в охопленні щепленнями. «Найбільший ризик — це дифтерія, реєструються поодинокі випадки, торік було до шести. Значна епідемія дифтерії була наприкінці 1990-х, померло багато людей. Є прошарок неімунних осіб, як дітей, так і дорослих, які забувають зробити ревакцинацію», — розповів він. Ревакцинація від дифтерії та правця входить у Календар щеплень, її треба робити кожні десять років. Слід прийти до свого сімейного лікаря, який випише направлення в кабінет щеплень. Сімейні лікарі, своєю чергою, повинні опитувати пацієнтів і переконувати їх зробити щеплення, Національна служба здоров’я їм за це платить.

 

Читайте також: Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»


Також Україна потребує реформування системи запасів крові. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує мати не менше як 1,3 млн донацій крові на рік. В Україні, за даними МОЗ, 2017-го було тільки 581 тис. донацій. Водночас, попри дефіцит, багато крові псується й утилізується через брак координації між регіонами. Також немає єдиного реєстру потенційних донорів і тих, кому донорство протипоказане, наголошує Ляшко. «Коли такі донори здають кров знову, їх повторно досліджують, виявляють маркери, які забороняють її переливати, це додаткове фінансове навантаження. Сьогодні основне завдання — зробити так, щоб кров забирали в безпечних умовах, у донорів, яким можна її здавати відповідно до інфекційної безпеки, щоб кров була доступна всім, хто її потребує в закладах охорони здоров’я», — каже він. 


Планується, що кров забиратимуть і тестуватимуть тільки центри крові, а лікарні її там купуватимуть. За кров для операцій, які потребують переливання, платитиме закладам НСЗУ. «Таким чином ми розбудуємо мережу з центрів крові, вони покриватимуть потребу в крові для планових випадків і позапланових екстрених ситуацій. Буде сформовано незнижувальний запас крові на випадок воєнних дій або великих транспортних аварій, зменшувати який заклад не зможе. Ця кров не зберігатиметься й потім утилізовуватиметься, а постійно буде в обігу», — розповідає експерт.


Крім того, відповідно до вимог ЄС, Україна має перейти на безоплатне донорство. Як розповів Ляшко, певні люди, які здають кров заради грошей, часто перебувають у групах ризику щодо ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів. Але перевірити їхню кров на безпечність не можна одразу. Натомість ЦГЗ пропагуватиме соціальну функцію донорства крові. «Бути донором корисно, бо коли ви здаєте безпечну кількість крові, то організм поповнює її баланс, що спонукає до регенерації старих клітин, омолодження. Плюс кожна здача крові — це перевірка організму. Кожній людині під час цього процесу розповідають, що її кров врятує життя. У ЄС донорам надсилають повідомлення: «Ваша кров сьогодні допомогла врятувати життя». Таке нагадування мотивує здати кров ще раз», — каже він.


Громадське здоров’я — не дуже вигідна в політичному сенсі тема, оскільки не дає швидких результатів, наголошує Віктор Ляшко. Проте у ЦГЗ налаштовані, що через десять років після початку роботи можна буде побачити позитивні тенденції: зростання як тривалості життя, так і його якості. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.