Суспільство

  ▪   Петер Гут

Die Welt: Покоління Z опановує світ. Нам не слід йому заважати

Фото: REUTERS
Селфі, емодзі, відеоігри — наше суспільство стає інфантильнішим. Воно мило безтурботне, грайливе, заплутане. Але той, хто зараз каже: «Колись усе було краще», помиляється. Він втрачає контакт із тими, хто задає нові стандарти
Матеріал друкованого видання
№ 20 (600)
від 16 травня

Курс на граблі. Коли я завітав до однієї цифрової фірми, то з усмішкою помітив на скляних стінах написи шрифтом Balloon, відомим мені ще з восьмого класу, вільний від будь-якої уніформи стиль працівників, тож усі одягаються ніби члени спільноти прихильників худі. Та особливу увагу звернув на назви конференц-кімнат: усі йменувалися як популярні пісні. Наприклад, мозковий штурм у «Dazed and Confused» («Приголомшені та збентежені»), бюджетні переговори в «Marmor, Stein und Eisen bricht» («Ламається мармур, камінь і залізо»), а переговорна про бонуси в «Hey Boss, ich brauch mehr Geld» («Гей, босе, мені потрібно більше грошей»).


Коли хтось каже «конфі», «кол» або «воркінг ланч», мені стає моторошно. Тож я, щоб збадьоритися, змовницьки кинув господині: «Що, трохи перебільшили з цими пісенними назвами?». Ні, ні! У дискусії про назви приміщень саме вона — геть молода, привітна й дуже розумна молода ділова жінка — проштовхнула ці три назви. Зніяковілий і водночас соромлячись за неї, я втопився в пухнастому килимовому покритті.


Отже, 2019-й — це рік, у якому я, майже 50-річний, маю прийняти те, що конференційні приміщення більше ніколи не називатимуться, скажімо, «А12 Захід». Рік, у якому я зрозумів, що Capital Bra (німецький репер з українським корінням. — Ред.) надають більшого значення, ніж Байройтському фестивалю, що альбом як концепт мертвий і править плей-лист. Я усвідомив, що люди ніколи не припинять робити селфі й часом дискутуватимуть не словами, а просто картинками. І що ці емодзі можуть бути красномовнішими за президента Сполучених Штатів. Ну й дитячий садок! Але найважливіше відкриття: усе це не швидкоплинне, не тренд. Закладено нові стандарти.

 

Читайте також: Цифрова популярна культура


Це нерозумно, сміховинно, по-дитячому, загрозливо для культури, поверхнево, неприємно безглуздо й засадничо неприйнятно. Так міг би сказати я і затаврувати інфантилізацію суспільства. Тоді я діяв би в традиції Сократа, який близько 400 років до Христа виголосив люту промову проти тогочасної молоді, яка переймалася тілесним. Але Сократ став лише першим задокументованим старим-сивим-чоловіком, чиє кредо у віці за 50: раніше все було краще. Це просто, підіймає настрій і робить людину мірилом речей. Але сьогодні, як і 2400 років тому, молодь недооцінюють. Слід ретельніше поглянути на так зване (чого б це?) покоління Z. Уже лише тому, що воно опановує світ.

Приємний і грайливий, ба навіть дещо дитячий, цей світ справді видається заплутаним. Фікцію та реальність наївно змішують. Автентичність визначається очима того, хто дивиться, вона ситуативно гнучка. Почнімо із середовища, яке заміняє цифровому поколінню вітальню. Строката група на подушках у будь-якому мережевому кафе з вільним WiFi — затишок за барною стійкою. Жоден із багатьох стільців ніколи не стояв у бабусі чи тітки Аґнес, вони виготовлені одразу вінтажними, трохи поношеними. Проте мають наратив: позірно бездумне поєднання, внутрішньоархітектурна недосконалість, наче гніздечко. Але, звичайно, ця атмосферність ніколи не відчувається, та і як таке можливо в переповненій кав’ярні? Утім, байдуже. Кожен відвідувач умиротворений і сам крутить уявне кіно-хюґе. Як мої доньки, гра яких полягає в плануванні: і тоді ти будеш мамою, а я твоєю дитиною.


Близькість у такому світі безпосередня, усі на ти з першої зустрічі. Хто в колі всіх цих Моріців і Себі представиться прізвищем, той порушує важливий код. Стриманість і дистанція вважаються такими ж підозрілими, як і надмірна прямота. Тепер повідомляють не куди збираються, а за ким заходять. У розмовах із людьми, молодшими за 35 років, у кожному реченні чути слово «справді», наче необхідно наголосити, що під усією цією легкістю є твердий ґрунт серйозності. Накази й розпорядження загортають у гнучкий умовний спосіб: «Я справді хотів би, щоб ми якось зайшли за тобою». Більше за власну вразливість турбуються, щоб не дошкулити іншому або не створити враження, що вразити хотіли зумисне. Так, це складно. І дуже серйозно. Але про це згодом.

Підступність, із якою популісти легітимізували брехню і неправду як засіб політичних дискусій, вплинула на цифрове покоління, у якого за всієї позірної поверховості дедалі зростає усвідомлення проблем


Коли Facebook поступово ставав вигрібною ямою для розумових фекалій, які видають за позицію, за мережу боролися лише літні люди. А молодь перемістилася в місце, де немає злих дискусій, бо там узагалі їх не може бути. В «інс­ті» — миле скорочення для Instagram — постять прекрасні й блискучі фото, за які отримують тільки схвалення. Це гарно. Справді гарно, так би мовити. Водночас гедонізм, яким там насолоджуються, цілковито позбавлений очевидного егоїзму. Пози й позерство там не для пошуку статевих стосунків (для цього існує злий брат-близнюк Tinder), а для ніжного погладжування Его. Але порівнювати покоління Instagram з елоями, які в «Машині часу» Герберта Веллса через чисту красу не помітили, що були лише здобиччю й поживою для морлоків-канібалів, котрі пропонували їм досконалий світ, було б надто просто.


Ті, кому сьогодні 30, можуть бути водночас елоями та морлоками: сучасність належить комп’ютерним креативникам, які створюють світ, де платять розкриттям особистості, себто даними. Усе стає питанням бізнес-моделі. І позиція, і поведінка. А цього, з усього судячи, на щастя, значно більше, ніж у мого покоління, яке вже не виступало проти ракет, але ще не виступало за клімат. Ніхто вже не каже про карму, але ніколи про неї не йшлося більше, ніж тепер. У цифрового покоління консервативні цінності: сталість — це мантра. Роботодавців обирають за критерієм «зеленості» й за тим, чи вважається хорошою агенда, яку вони представляють.

 

Читайте також: Генрі Кіссінджер: Цінності цифрового світу творяться консенсусом дрібних груп, а не самоконтролем і пізнанням


Змінилася й організація життя, вона орієнтується на коди та структури комп’ютерних ігор. Як у ділових іграх-тренінгах, нині намагаються намацати баланс між роботою та життям, віднедавна додається ще й екологічний слід. У роботі йдеться про перехід на наступний рівень, виклик стає важливішим за титул, функцію і навіть гроші. Sharing is caring («Ділитися означає піклуватися». — Ред.) — стратегія масових онлайн-відеоігор, у яких прогрес досягається тільки командою через спільне використання ресурсів. Те, що це також означає відхід від права на власність та авторства, справді одне з найбільших непорозумінь цього покоління. Найкращий метод відкрити вперту банку варення або закінчити стосунки — лайфхаки, фокуси, які трохи полегшують складне, пропонують невеличке скорочення в грі життя.

 

Ніхто сьогодні просто так нічого не постить


Та мені все ж бракує сміху. Раніше ми багато сміялися, з таких дурниць, як «Голий пістолет» чи «Бівіс і Батхед». Ми були безмежно іронічні. Драма почалася із закінченням іронії, і ніколи вона не закінчувалася так, як тепер. Усі меми, інтернет-картинки, вдалі жарти — без питань, але у своїй кумедності вони настільки серйозні, настільки відповідні переконанням. Ніхто сьогодні просто так нічого не постить: це ж може когось вразити. Або групу, у найгіршому разі угруповання — релігійне, етнічне, гендерне.


Хештеги стали важкими гарматами, а пости потужною зброєю. Цифрове покоління знає це й зазвичай остерігається їхньої нищівної сили. Ми старіємо, покоління Боріса Пальмера (німецький політик від партії «Зелені». — Ред.) в мережі постійно грається з вогнем і навіть радісно оголошує шіт-шторми. Прадавній постулат «Не роби лиха» з невинних інтернет-часів функціонує доти, доки всі його дотримуються. Те, що це робить (звісно) не кожен, має вплив. Підступність, із якою популісти легітимізували брехню і неправду як засіб політичних дискусій, вплинула на цифрове покоління, у якого за всієї позірної поверховості дедалі зростає усвідомлення проблем, особливо по п’ятницях, коли ще є школа. І хто може бути кращою протилежною моделлю до лідерів, які часто діють, мов клоуни, ніж дівчинка з косами, серйозність якої зумовлена генетично?
Конфлікт поколінь — найнадійніше відновлюване паливо нашої планети. Без нього неможливі просвітництво, прогрес, поступ, синтез, прощення. Так було завжди, прототип старого сивоголового чоловіка наявний в усі часи й у всіх культурах, він міг би бути й чорною матір’ю. Він завжди існуватиме, бо є фікцією люті наступного покоління, і воно мусить відігратися на цьому чоловікові — такий закон природи. То його робота. А робота старого сивоголового чоловіка, незалежно, у якій іпостасі, — зі страху втратити владу протистояти новому поколінню всіма засобами. Усе це ми не можемо стримати, та й не повинні. Але нам під силу зрозуміти механізми, за якими функціонуємо в суспільстві, та краще домовлятися між собою. Мені час закінчувати й поспішати в конфі «James Bond». Коли вигадали це найменування, то інше приміщення вирішили назвати на честь його секретарки Moneypenny. Гра триває. Але ще є чого повчитися.