Суспільство

  ▪   Роман Малко

Великодній кошик

Як тільки в Україні вибухнув Майдан, а далі війна, отець Богдан почав відрощувати собі козацького чуба.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (597)
від 24 квітня

Казав, що не обріже його, доки війна не закінчиться. Священик із чубом та ще й у Німеччині — явище особливе. Тому ті, хто його вперше бачить, інакше, як за дивака, і не сприймають. Але йому, схоже, байдуже. Він і є ще той дивак, який абсолютно не вписується в усталені норми споживацького світу.


Отець Богдан Пушкар є настоятелем української греко-католицької парафії Святого Миколая в баварському містечку Бамберг, що неподалік Нюрнберга. Народився в українській родині в Польщі, навчався в Люблінському католицькому університеті. Згодом перебрався до Мюнхена, де продовжив навчання і паралельно працював у легендарному діаспорному видавництві «Сучасність». У парафії в Бамберзі душпастирює вже близько двох десятиліть. Проте знають його тут не лише як священика, а як активного громадського діяча та волонтера. Діаспора, впевнений священик, — це своєрідне посольство, яке представляє чужинцям Україну, розповідає про неї, сприяє культурному обміну. Мабуть, саме тому панотця можна часто побачити на маніфестаціях української громади, він активно підтримує всі корисні ініціативи своїх парафіян. І головне — вже багато років є без перебільшення рушієм потужного волонтерського руху. На стежку волонтера отець Богдан став ще задовго до війни в Україні. Спочатку надсилав необхідні речі для облаштування студитських монастирів на Львівщині, обладнання лікарням, меблі, комбайни, навіть пилорами та сервери для університетів. Як почалася Революція гідності, допомагав майданівцям. Коли з’явилися перші жертви, сплів терновий вінок, вінок Небесної сотні Майдану, і повісив його в церкві. Він і досі там висить, нагадуючи про ті страшні події. А коли спалахнула війна, священик одним із перших почав переганяти в Україну такі потрібні на фронті реанімобілі. Зараз близько півтора десятка повністю укомплектованих машин від отця рятує життя українських вояків і мирних мешканців. До речі, тільки за 2014 рік у міста Донбасу з Бамберга було передано 275 т допомоги. Скільки сотень, а може, і тисяч тонн відправив її отець Богдан в Україну, сьогодні, мабуть, не зможе порахувати навіть він. Врешті, допомога вимірюється не лише в об’ємах вантажу…

 

Читайте також: Школа на краєчку миру


Звісно, робив усе це він не сам. Має добрих помічників-волонтерів і чимало добродіїв по всій Німеччині. Серед них не тільки українські студенти, які тут навчаються, а й німці та люди інших національностей. Кажуть, коли почалася війна, отець порозсилав листи по всій країні з проханням допомогти. Просив віддати непотрібне обладнання, медикаменти, операційні столи — що завгодно, аби могло б бути корисним. Дуже часто такі важливі нині в Україні речі в Німеччині просто нікому не потрібні, стоять списані, заважають, а ще могли б комусь послужити. Нині до отця вже телефонують напряму. Знають, що є такий священик, який займається збором допомоги для України, і що йому можна довіряти. Повідомляють, скажімо, що є рентгенапарат у доброму стані, який можна забрати. Він або його помічники організовують транспорт, приїздять, вантажать. Коли набирається фура мінімум 24 т, відправляють. Менше невигідно, бо надто витратно. Часто буває, що люди не лише жертвують те, що їм не треба, а навмисне передають, скажімо, перев’язувальні матеріали українським солдатам, кровоспинні засоби, хірургічні інструменти тощо. Раніше цю допомогу надсилали адресно, часто отець і сам возив. Але траплялися випадки, коли її розкрадали чи неналежно використовували навіть релігійні організації, тож вирішили, що надійніше працювати через Міжнародну асоціацію підтримки України. Вони самі займаються розмитненням, ретельно контролюють розподіл і звітують. Така схема всіх влаштовує.


Нині волонтерський рух пішов на спад. Усе менше охочих жертвувати свої кошти, та й самі волонтери з часом вигорають. Дедалі частіше бракує грошей навіть на відправлення допомоги, тоді в хід ідуть церковні пожертви та особисті заощадження отця. 


Отець Богдан — унікальна людина, розповідають волонтери, які з ним працюють. Він ніколи не був у відпустці, не відпочивав у санаторіях, навіть дверей у хату не замикає. Кому що треба, нехай бере, каже священик, коли його запитують, чому не зачиняє. Настане час — і потрібно буде віддати! Через його помешкання пройшло чимало біженців і нужденних людей різних національностей. Усі можуть знайти в отця підтримку та відраду, хворі й здорові, дорослі й діти. На жаль, отець не всесильний. Не завжди вдається зробити те, що хотів би. Нещодавно поховав трирічного хлопчика, якому старався допомогти, прийняв із родиною у себе вдома, але рак виявився сильнішим. Навіть серед друзів священика чимало особливих людей, які готові допомагати безплатно. Розповідав, що має приятелів-лікарів, які беруть на лікування дітей з України і відмовляються від гонорарів. Ідеться не лише про дітей із Донбасу, що втратили батьків чи дістали поранення. Опікується також дітлахами з Волині, які мають серйозні проблеми зі здоров’ям, пов’язані з радіацією.

 

Читайте також: Зачарований медальйон


«Ця людина для мене, та й не тільки для мене, — уособлення всіх духовних начал, — пише на своїй сторінці у Facebook волонтерка з Бамберга Вікторія Левинська. — Це характер, принциповість, рідкісний патріотизм, унікальність, інтелігентність, невичерпаний внутрішній світ... Це священик, народжений ще від не відомого нам того історичного покоління, яке лише тепер ми почали цінувати та розуміти. Усе, що пережили його родина, його діди, батьки, увійде в історію збереження України. Сьогодні ми всі, такі різні, вели розмови про доленосні шляхи людини, яка рятує тепер багато життів, рятує Україну, рятує душі».


За кілька місяців до Великодня Вікторія разом з іншими волонтерами запустила акцію «Кошик здоров’я для Отця Богдана». «Ми вирішили провести таку символічну акцію, щоб зібрати кошти й відправити отця бодай на тиждень у якийсь санаторій. Забрати в нього телефон, щоб він відпочив, щоб згадав, що теж людина. Звісно, він священик. Усі кажуть на нього святий. Але найперше він людина, у якої зі здоров’ям дуже погано». Річ у тім, що недавно отець втратив одне око, з другим також проблеми. Є й інші клопоти, з ногами наприклад. «За ці п’ять останніх років він повантажив понад 100 фур гуманітарного призначення, — написала в пості для друзів Вікторія, — перегнав надцять машин швидкої допомоги, врятував сотні життів, відвідав госпіталі, фронт і кожного, хто благає про душевний спокій. За ці п’ять років він не мав відпочинку, було проведено сім операцій на оці, зроблено численні спроби зберегти здоров’я, але вперто з ліжка і далі координував вантажі. Я не кажу про надцять років до того спроб реформувати медичні заклади, сиротинці та лікарні…»

 

Читайте також: Просвітник із Криму


Свою акцію активісти довгий час тримали від отця в секреті. Були переконані, що він ніколи таку допомогу не прийме. Назбирали €3,2 тис., але від ідеї віддати їх священикові відмовилися відразу. Він їх радше комусь на лікування пожертвує, ніж сам на себе витратить. Розглядали варіанти зі спеціалізованим санаторієм, але зрозуміли, що це також не пройде. Отець або туди не поїде, або звідти втече, жартують. Тому зупинилися на ідеї купити йому масажне ортопедичне ліжко з насадками, щоб покращити кровообіг у тілі.


Забігаючи наперед, варто наголосити, що ліжко отцю Богдану й справді дуже придалося. Сказати, що він був неймовірно вражений від несподіванки, — це не сказати нічого. Був шокований і безмежно щасливий, мало не плакав. Поки приходив до тями, ліжко йому доставили в помешкання, і тепер він, як жартують волонтери, займається вивченням інструкції та випробуваннями. Акція минула успішно. Ну а на Великдень усі причетні йдуть до священика в гості її завершувати. І, звісно, несуть із собою кошик зі смаколиками. Бо якщо вже обіцяли отцю кошик, то він обов’язково має бути.