Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Школа на краєчку миру

У Красногорівці мир — одиниця умовна. Навіть якщо якийсь час тут не чути пострілів, про них можна здогадатися, зазирнувши в очі тамтешніх дітлахів. Саме за них і веде свою боротьбу Ольга Машутіна, яка разом із дітьми та їхніми батьками, залучивши сотні небайдужих людей по всьому світу, відродила зруйновану вибухами школу, що стоїть на самому краєчку крихкого миру.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (596)
від 18 квітня

Невеличка Красногорівка, у якій до війни було п’ять шкіл, одразу потрапила на передову. І ситуація була така серйозна, що говорити про повноцінний навчальний процес майже не випадало. У школі № 4, про яку зараз ідеться, рік розташовувалися військові, більшість учителів та учнів були змушені покинути рідне місто. «До війни я працювала заступником директора з виховної роботи, у 2014-му була в декретній відпустці, але довелося вийти на роботу, щоб організовувати процес навчання: тодішня директорка виїжджала з міста. Тоді нам, тим, хто залишився, довелося навчати вдома: учні гуртувалися по групках у когось у хаті, де було відносно безпечно, а вчителі приходили й проводили уроки, — розповідає Ольга Машутіна. — Але страшніше було навіть не це, а цілковита неприродна байдужість дітей до навколишнього світу. Вони вже так звикли до потужних обстрілів, що жили фактично посеред бойових дій без відчуття небезпеки й водночас не мали жодної мотивації для навчання». Каже, що тоді педагогам довелося докорінно змінити підхід до навчання дітей: щоб не втратити своїх учнів, вони перейшли з традиційного авторитарного подання знань до постійного діалогу та уваги до потреб дітей. Тому, на її думку, основні принципи концепції нової української школи в них з’явилися раніше, ніж про них почали розповідати офіційно. Особливо коли вирішили спробувати відродити рідну школу, бо працювати над відновленням довелося разом учителям, батькам та учням. 

 

Читайте також: Зачарований медальйон


«Нашій школі 80 років, 30 із яких вона містилася в новій будівлі, що була пошкоджена снарядами наприкінці 2014-го. Коли у 2015-му військові звільнили будівлю, все ще тривала активна фаза бойових дій, тому нам ніхто не дозволив би розпочати реконструкцію. А через те що всі вікна були пошкоджені, за зиму приміщення постраждали ще більше, вийшла з ладу система опалення. Понад 40 наших учнів, які залишилися, були змушені навчатися у дві зміни в єдиній школі, яка вціліла в місті. Це було вкрай незручно: з настанням сутінків починалися потужні обстріли, діти не мали змоги дістатися додому, не наражаючись на небезпеку. Але, попри це, всі випускники тих років отримали документи про освіту й пішли навчатися далі. Ми їх називаємо «воєнними випускниками», і вони вже встигли здивувати нас своїми подальшими досягненнями», — каже пані Ольга. 


Щоб повернутися в рідну школу, що, як часто трапляється у віддалених районах містечок, була єдиною структурою, котра об’єднує людей, потрібні були дві складові: відновлення будівлі й матеріальної бази та гарантія безпеки. Ольга разом із однодумцями спромоглася довести владі, що заклад треба відновлювати, щоб життя в постраждалому від війни районі не зупинилося. Спочатку вчителі разом із учнями та батьками власноруч прибрали приміщення: повиносили скло та сміття, пошкоджені меблі, вимили бруд. Потім відгукнулася влада району, допомогла встановити нові вікна й частково відремонтувала приміщення. Але не працювала система опалення, до того ж неподалік ще стріляли, тому одразу розпочати навчання не вдалось. Але з квітня 2015 року життя повернулося в стіни школи: відновились уроки, почали проводитися різні заходи. «Поруч із нами були волонтери місцевої ГО «Наше відродження», які й запропонували розповідати про школу в соціальних мережах. Не бідкатись, а показувати, як ми намагаємося врятувати наших дітей від того жаху, що їх оточує, не даємо впасти у відчай.

 

Читайте також: Просвітник із Криму

 

Доросле населення масово поринуло в депресію, майже всі втратили роботу, часом людям не було чого їсти, не кажучи вже про хоч якесь дозвілля. Діти втратили віру в дорослих, які допустили таку ситуацію. Тому ми стали проводити різні національні свята, заходи, акції, заохочувати до участі батьків разом із дітьми, а потім викладати цю інформацію в інтернет, створили окрему сторінку школи у Facebook. І були шоковані тією хвилею допомоги, підтримки та любові, що їх отримали з різних куточків України та світу, — зізнається Ольга. — Нам стали надходити подарунки: канцелярія, іграшки, солодощі. Люди долучились і до ремонту та відновлення школи». Водночас з’явилися сотні друзів, із якими досі зберігається міцний зв’язок: волонтери, громадські організації, звичайні люди. У школі зараз є спеціальний стенд «Ми вам вдячні» з прізвищами людей, які весь цей час підтримували та допомагали. Багато хто з волонтерів та військових приходив до учнів маленької школи в Красногорівці, а повернувшись додому, розповідав про унікальний колектив дорослих та дітей, які у важких умовах намагаються не просто триматися разом, а й тримати Україну. «На всі наші свята та заходи обов’язково запрошуємо військових, які відбувають службу поруч. Спочатку людина зі зброєю викликала страх, але потім ми бачили приклади неймовірної турботи та любові військових до дітей. Наш колектив працював і працює саме заради цієї ідеї національної єдності, виховання справжнього патріотизму в дітей, які змушені дорослішати в такі важкі часи, за різних настроїв та поглядів навколо. Наше завдання — зробити так, щоб діти повірили, що їхнє майбутнє пов’язане саме з Україною, що їм не треба їхати кудись світ за очі, що вони потрібні й важливі тут». 

 

Читайте також: Конфітюр із зеленого горіха


Вчителька, яка зараз виконує обов’язки директора відновленої школи, вважає, що патріотизм треба виховувати не абстрактними поняттями, а на конкретних прикладах. Тому кожний військовий, який приходить до дітей, розповідає про свої мотиви стояти на захисті Батьківщини. І діти не читають у підручниках сухі факти, а слухають живі розповіді доволі успішних у мирному житті людей, які обирають непростий шлях військового, щоб боронити свою країну. А нещодавно за ініціативою колективу учнів та вчителів розпочали процес присвоєння навчальному закладу ім’я В’ячеслава Чорновола — українця, який боровся за власну країну все своє життя. Ольга Машутіна розповідає: «Ми з подивом дізналися, що в Україні кілька навчальних закладів, об’єднаних в асоціацію шкіл імені Чорновола. Думаю, для педагогів та дітей це буде дуже важливий крок для розвитку, спілкування, розширення власних горизонтів». 


І, до речі, самій школі теж є що показати своїм майбутнім побратимам. Після об’єднання з двома ЗОШ, які стоять на лінії вогню, колектив постійно реалізує різні проекти, змінюється, але залишається на позиціях щирого національного виховання. І при цьому й далі жваво реагує на гострі події в Україні. Наприклад, нещодавно діти взяли участь у всеукраїнській акції підтримки полонених моряків. Там, де ще три роки тому гуляв вітер із розбитих вибухами вікон, нині затишні класи з відокремленими зонами комфорту, сучасна дитяча кімната, облаштована для релаксації, працює клуб пенсіонерів, у якому дідусів і бабусь навчають працювати з комп’ютером, щоб ті могли підтримувати зв’язок із рідними та близькими, з якими їх роз’єднала війна. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.