Суспільство

  ▪   Денис Казанський

Перемогти сміттєву стихію

Який ефект може дати європейський підхід до переробки відходів
Матеріал друкованого видання
№ 6 (586)
від 7 лютого

Розростання по всій країні звалищ побутового сміття давно вже перетворилося на одну з найгостріших і найактуальніших українських проблем. Практично повна відсутність сортування та переробки призвела до того, що на полігони в Україні відправляється близько 95% усіх побутових відходів, тоді як у деяких країнах Євросоюзу картина абсолютно протилежна й там близько 90% відходів переробляється або спалюється на сучасних сміттєспалювальних заводах. Через неправильне та бездумне поводження з відходами сміттєві полігони в Україні давно переповнені й загрожують навколишньому середовищу та людям.


Гучний інцидент на звалищі в Грибовичах під Львовом, що стався у травні 2016 року, привернув увагу громадськості до проблеми накопичення сміття та поводження з відходами по всій країні. Тоді через сміттєвий зсув загинуло чотири людини. І хоча після того меру Львова Андрію Садовому дісталося багато критики, для всіх стало очевидно, що львівська ситуація не була унікальною й подібні перепов­нені сміттєзвалища є не тільки у Львові, а й у всіх регіонах України.


Організація сортування та переробки відходів — одне із завдань, яке обов’язково доведеться вирішувати вже найближчим часом. Таке ставлення до сміття, що сьогодні практикується в нашій країні, характерне для країн Африки, та аж ніяк не личить повноцінній європейській державі, якою прагне стати Україна. Навіть Східна Європа за цим показником нині перебуває далеко попереду нас. І для того, щоб зрозуміти, який шлях нам належить пройти, слід передусім звернутися до досвіду сусідніх країн, які не так давно мали схожі проблеми.

 

Читайте також: Гроші зі сміття


Польський досвід поводження з побутовими відходами автор цієї статті зміг на власні очі побачити в місті Стальова Воля, розташованому недалеко від кордону з Україною. До Львова з його сміттєвими проблемами звідси лише близько 200 км. Але, проїжджаючи їх, потрапляєш ніби в інший світ. На околиці польського міста працює сміттєпереробний комплекс компанії Сontrol Рrocess s.a. Сюди надходять відходи з міст Стальова Воля, Тарнобжег, а також з усього прилеглого повіту (району). Загалом завод обслуговує територію з населенням 120 тис. людей. Це сучасне підприємство, яке було побудоване у 2015-му й працює за механіко-біологічною технологією: органічне сміття тут перетворюють на біогаз, а неорганічне сортують на різні фракції. За рік завод здатний переробити до 60 тис. т відходів.


Система збору та переробки сміття в Польщі влаштована зовсім інакше, ніж в Україні. Завод приймає його від кількох компаній, які займаються збором та вивезенням відходів. При в’їзді на територію підприємства кожен сміттєвоз зважують, після чого встановлюється обсяг оплати за вантаж. Такса, яку платять заводу сміттєзбиральні компанії, — 300 злотих за тонну.


Сміття, яке надходить до заводу, ще не відсортоване. На відміну від країн Західної Європи, у Польщі проблемами сортування та переробки відходів перейнялися зовсім недавно, тому сортувати сміття поляки поки що не навчилися. У цьому вони все ще схожі з українцями. Однак влада Польщі активно впроваджує культуру сортування. Щоб стимулювати громадян це робити, вводяться різні обсяги оплати за вивезення відходів. Ті, хто сортує, платять близько 8 злотих із людини на місяць. Ті, хто відмовляється цим займатися, — до 20 злотих.


Процес переробки сміття на заводі складається з таких етапів. Спочатку навантажувач зсипає відходи в так званий bag breaker («знищувач мішків»), який розриває сміттєві пакети. Звідти сміття по конвеєру надходить у бокс і робітники вручну вибирають із нього велике й негабаритне, що може порушити роботу сортувальної лінії. Далі відходи проходять загальне сортування. На цьому етапі із усього потоку вибирають різні види сировини: пластик, скло, дерево, папір, метал тощо. Вони потрапляють до спеціальних контейнерів, із яких потім випадають у розташовані в самому низу відсіки-накопичувачі. Найдрібнішу фракцію відсортовує так званий барабан-сепаратор. До цієї фракції потрапляють найрізноманітніші відходи, які не підлягають сортуванню. Із тієї «дрібноти» виробляють паливо RDF (refuse derived fuel — тверде вторинне паливо), яке потім використовується для отримання електрики, тепла або в промисловості (на цементних заводах). За калорійністю 3 т такого палива приблизно дорівнюють 1 т вугілля. Таким чином, величезні обсяги українського сміття могли б у теорії дати змогу країні заощадити на закупівлі вугілля, яке сьогодні нам продає переважно Російська Федерація.

 

Читайте також: Віддайте наше сміття іншим


Із конвеєра відсортоване неорганічне сміття скидається до спеціальних відсіків — для кожного виду відходів передбачено окремий. Звідти навантажувач транспортує відходи на прес, де їх стискають у брикети й потім продають покупцям вторсировини. Папір і картон закуповують фабрики, що виробляють тару й упаковку; метал — різні ливарні виробництва; пластмасу — хімічні підприємства. Отже, завод заробляє не тільки завдяки платежам, які перераховують сміттєзбиральні підприємства, а й продаючи вторсировину.


Органічні відходи проходять іншу обробку в окремому цеху. Частина їх відправляється на виробництво компосту, частина — до установки для отримання біогазу. Останній тут-таки на місці перетворюють на електроенергію й тепло. Таким чином завод пов­ністю забезпечує себе теплом та електроенергією, а надлишки навіть продає в міські електромережі.


За словами технолога підприємства Іренеуша Шульца, будівництво заводу обійшлося приблизно 100 млн злотих (у перерахунку на гривні — близько 720 млн). При цьому Євросоюз компенсував 80% тих коштів. Україні розраховувати на таку компенсацію від ЄС не доводиться, однак сума загалом підйомна, і за бажання такі гроші можна знайти в бюджеті, якщо влада нарешті справді стане займатися проблемою розростання звалищ і відсутності будь-якої переробки сміття в нашій країні.


Зрозуміло, для обслуговування великих українських міст потрібно будівництво аналогічних підприємств куди більшої потужності. А це означає, що й вартість їх буде істотно вищою, ніж вартість заводу в Стальовій Волі. Але, наприклад, Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Запоріжжя та Львів цілком здатні профінансувати будівництво таких об’єктів, адже після децентралізації обсяг їхніх бюджетів істотно зріс. До того ж ці інвестиції з часом повернуться, адже відходи — цінна сировина, яку Україна нині просто закопує в землю.

 

Читайте також: У КМДА запропонували вивозити сміття в зону відчуження

 

На сьогодні про плани будівництва сміттєпереробних комплексів заявили у Львові та Києві. Минулого літа влада Львова вже підписала угоду про залучення €35 млн на будівництво першого в Україні заводу з глибокої переробки твердих побутових відходів. За словами мера міста Андрія Садового, на його зведення потрібно близько двох років. Пакет фінансування складається з кредиту ЄБРР, що становить €20 млн на 13 років, інвестиційного гранту €10 млн від Східноєвропейського фонду енергоефективності та навколишнього середовища, який повертати не потрібно, а також пільгового кредиту обсягом €5 млн від Фонду чистих технологій.


За словами київського мера, перше підприємство із сортування та переробки твердих побутових відходів з’явиться у столиці за два роки. Будівництво об’єкта має початися вже 2020-го. За планами, завод зможе переробляти близько 430 тис. т сміття на рік. Вартість проекту становитиме орієнтовно €50 млн.


Безумовно, ці приклади дарують надію, що питання зсунулося з місця. Однак у масштабах країни сміттєва проблема вирішується вкрай повільно. І для пришвидшення її розв’язання потрібні додаткові стимули. Зокрема, зміна законодавства, а також, як варіант, створення спеціального фонду, із якого виділятимуться кошти на будівництво сміттєпереробних комплексів по всій Україні. Насамперед у тих місцях, де сьогодні питання переробки відходів стоїть найгостріше. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.