Суспільство

  ▪   Спілкувалася: Єлизавета Гончарова

Вікторія Солоніцина: «Щоб допомагати іншим, треба обов’язково піклуватися про себе»

Про вплив емоційного вигорання на становлення громадських інституцій держави та засоби профілактики деструкції серед активних громадян Тиждень поспілкувався зі спеціалістом із проблем вигорання, практиком системи майндфулнес Вікторією Солоніциною.

Перші напружені роки Майдану та початку російської агресії більшість із нас були сповнені неймовірної енергії та віри у швидкі зміни. Тепер, коли напруженість дещо спала, дедалі більше активних людей кажуть про те, що дуже втомилися й розчарувалися. Чи є це психологічно закономірним процесом і чи може бути інакше?

 

— Проблема емоційного вигорання та втоми через психотравматичні події в країні надзвичайно актуальна саме сьогодні, коли реальні ризики через бойові дії дещо менші. Безперечно, на нас і далі впливають війна на Сході, конфлікти в суспільстві, травматичний ефект посилюється невпевненістю в майбутньому. Але ми маємо унікальну ситуацію: чи не вперше в новітній історії України велика кількість людей вирішила взяти певну відповідальність у свої руки. Це стосується як особистого чи професійного життя, так і долі країни загалом. Але так склалося, що та ситуація породжує й величезні проблеми, бо ми фактично не маємо досвіду здорового активізму, який є в розвиненіших громадянських суспільствах. Волонтерство там передбачає, що людина може виділити для допомоги іншим якісь чотири години на місяць чи прийти на корисну акцію, щоб поділитися своїм зайвим ресурсом (часом, силами, грошима, емоціями). Натомість в Україні у лавах волонтерів опинилося дуже багато людей, які віддавали стільки, скільки це було потрібно, а не стільки, скільки могли. І тут треба визнати, що це було дуже важливо: волонтери витягли ситуацію. Якби не ті тисячі й тисячі людей у момент, коли почалися бойові дії, невідомо, що було б узагалі з усією країною. Але якщо не турбуватися про них і не навчити їх дбати про себе, ми втратимо найактивніших членів суспільства, без яких неможливі зміни.

 

У чому найбільша проблема?

 

— У нашому суспільстві немає культури придивлятися до емоційного стану людини. Особливо це стосується представників професій, які пов’язані з допомогою людям. Візьмімо, наприклад, школи. Коли я провожу тренінги на тему вигорання, бачу очі педагогів і розумію, що в більшості випадків про профілактику вже не йдеться. Тут потрібна професійна допомога: у багатьох це вже позначилося на фізичному рівні, на стані здоров’я, на особистості. І терапія таких травм досить тривала та болюча. Утім, якщо йдеться про профілактику, все не так важко: відчувши перші ознаки вигорання, майже кожен може знайти для себе прийнятні варіанти допомоги або самодопомоги. Ми не повинні соромитися чи боятися визнати, що маємо такі проблеми через надмірну відданість справі допомоги людям. Інакше наш організм вирішить це за нас: перенавантажені та емоційно вигорілі волонтери, активісти, добровольці потрапляють у лікарні з дуже серйозними проблемами зі здоров’ям.

 

Читайте також: Ігор Хоменко: «Уперше за роки незалежності нам вдалося домогтися майже стовідсоткового забезпечення бойових бригад медикаментами»

 

Чи потрібна для цього якась централізована програма?

 

— Я не готова зараз аналізувати, наскільки держава на глобальному рівні сьогодні готова відповідати на ці актуальні виклики в різних сферах життя, але мені здається, що сигнали про актуальність зазначеної проблеми вже надходять від самого суспільства. Зазвичай недержавні організації ближчі до тих питань, що народжуються в суспільстві. Бо вони і є те суспільство, найактивніша його частина. Тому вважаю позитивним моментом, що в громадському секторі стали з’являтися люди, які вирішують питання пропаганди здорового ставлення до активізму та волонтерства, профілактики вигорання. На мою думку, про це треба говорити досить широко: висвітлювати в ЗМІ, проводити різноманітні заходи, скласти таку собі абетку для тих, хто допомагає людям, займається волонтерством. Щоб усі активні громадяни розуміли, що й за якими психологічними законами з ними відбувається: чому настає апатія, звідки береться агресія щодо колег та однодумців, куди зникають барви життя та відчуття близькості з рідними, що ховається за цинізмом, який сьогодні просто виходить з усіх берегів як у соціальних мережах, так і в реальному житті. Усе це ознаки барнауту (вигорання), що дуже часто призводить до того, що людина розчаровується, хворіє. Бо неможливо довго й безжалісно експлуатувати свої емоції та ресурси, рятувати світ, боротися з усім злом, тягти на собі всю відповідальність, не дбаючи про себе.

 

Чим небезпечне вигорання?

 

— Це дуже підступна річ, і небезпека існує на різних рівнях: як для окремих людей, так і для громадянського суспільства загалом. Можна довго шукати причини втоми, боротися з нею, їздити на відпочинок і водночас відчувати, що емоцій усе менше й менше. У нашому суспільстві досі модно бути фанатиком роботи. Усі вірять слоганам: якщо тобі погано, не скигли, а краще допоможи іншому. Але це парадокс: у тобі вже немає ресурсів, а від тебе вимагають віддавати їх іншим. І це насамперед небезпечно тим, що активні люди, маючи найщиріші помисли, напрацьовують собі важкі недуги, які зрештою зупиняють не тільки активність, а й саме життя. На жаль, онкологічні, серцево-судинні, нервові захворювання сьогодні, під час відносного затишшя, атакують волонтерів, добровольців, людей, які щиро кинулися на допомогу. А хтось так вигорає, що розчаровується у своїй діяльності й просто перестає бути активними. Емоційне вигорання найактивніших членів суспільства призводить до процесів, які ми бачимо нині у волонтерській та активістській спільноті: знецінення досягнень, зневіра в можливості покращення життя. Звідси ще глобальніша тенденція до пошуку «сильної руки», керівника, який знову візьме всю відповідальність на себе. Бо багато моральних, чесних, щирих людей за ці роки пережили емоційне вигорання й більше не можуть і не хочуть такої відповідальності.

 

Читайте також: Марі Лекен: «В умовах війни завжди є порушення закону»

 

На які ознаки барнауту треба звернути увагу і що робити?

 

— Згідно з міжнародними класифікаціями є кілька етапів емоційного вигорання, які так чи інакше відчуває на собі більшість людей. Щоб інтенсивно працювати без шкоди для себе треба звертати увагу на свій стан. Ви починаєте закономірно вигорати, якщо фанатично прагнете тільки позитивного результату (допомогти та врятувати кожного, змінити все й одразу), ігноруєте власні потреби, коли навіть фізичний біль не втримує від роботи, не відчуваєте задоволення від життя, коли виникають апатія, яка згодом досягає рівня емоційного збереження, безвідповідальності та позиції «залиште мене в спокої», агресія; ви шукаєте винних, демонструєте цинізм, помічаєте смерть цінностей, які раніше для вас були важливими, спустошеність, фізичний і ментальний колапс, який часто приводить на лікарняне ліжко. Останні стадії без втручання спеціаліста вже неможливо виправити, а ось на початку цього руйнівного процесу ми можемо запобігти його розвитку, залишаючись активними й сповненими справжніх емоцій. Щоб не відчувати розчарування, яке може виникати під час роботи з людьми, зосередьтеся на самому процесі допомоги, на спілкуванні, а не на результаті. Неможливо врятувати всіх? Але ж можна спробувати допомогти цим конкретним людям. Не виходить побороти тотальну несправедливість? Але кожен крок у цій боротьбі дуже важливий! Не ігноруйте сигнали своєї душі та тіла, дозволяйте собі робити речі, геть не пов’язані з вашою діяльністю, згадайте, від чого отримували задоволення в дитинстві, запишіться на танці чи йогу, малюйте або пишіть вірші. А головне — спілкуйтеся з близькими людьми та друзями не про роботу, бо через ваше емоційне вигорання вони страждають першими, адже випадають із вашого життя або потрапляють під гарячу руку. Але саме вони здатні допомогти відновитися, якщо вчасно помітити негаразди. Інтенсивно працювати можна тільки тоді, коли маєш емоції, які треба захистити від вигорання.

 

Сьогодні ви реалізуєте проект під назвою «Працюємо інтенсивно без вигорання» для волонтерів та представників громадського сектору. У чому його суть?

 

— Спочатку ми хочемо навчити розпізнавати ознаки власного вигорання тих, хто постійно перебуває в процесі спілкування з людьми: у проект запрошено 16 представників різних організацій з усіх куточків України. Ознайомимо їх із цікавими техніками регулювання стресу, самоспівчуття, роботи з клієнтами без ризику самотравмування. А потім зробимо своєрідними амбасадорами, які розповідатимуть і навчатимуть цього інших: своїх колег, клієнтів, друзів.

 

Читайте також: Чи краще гуртом жити?

 

І це справді працює?

 

— Я можу сказати це з власного досвіду. Через постійне включення в роботу з людьми, які потерпали від війни, у мене сталося дуже серйозне вигорання, я навіть потрапила до лікарні. Тепер розумію: щоб допомагати іншим, треба обов’язково піклуватися про себе. І це не є чимось складним. Мені, наприклад, допомогли спеціальні техніки дихання та медитації. Але таких засобів значно більше. Кожен може обрати для себе той, що реально допомагає.

 

----------------------------------------------

Вікторія Солоніцина народилася в Сімферополі, першу освіту (педагогічну) здобула в Чернігові, закінчила Варшавську академію психології процесу, пройшла різноманітні навчальні програми в Європі та Америці, має 24 роки досвіду роботи в «третьому секторі». Коуч, арт-терапевт, тренер, автор багатьох статей і книжок, співзасновник центру «АХАЛАР», працює в міжнародних проектах.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.