Суспільство

  ▪   Іван Вербицький

Тріумф волі-2018

Фото: REUTERS
Іміджеві здобутки Росії на чемпіонаті світу з футболу
Матеріал друкованого видання
№ 29 (557)
від 19 липня, 2018

У РФ завершився футбольний чемпіонат світу. Сталося це символічно: злива змусила лінивих європейців, які переглядали футбол у рожевих окулярах і захоплювалися напускною путінською красою, бодай на мить побачити Росію справжню. Із царем, якого накривають парасолькою, ігноруючи решту почесних гостей на чолі з президентами Франції, Хорватії та очільником ФІФА. Зрештою, судячи з поведінки, ті останні разом узяті навіть образитися після стількох відверто підлабузницьких реверансів не сміли. Світ заплющив очі й повірив у «іншу Росію», незважаючи на Сирію та Україну, на десятки незаконно утримуваних у застінках російських катівень українців.


Хоча загалом можна сказати, що Путін під час того свого футбольного бенефісу виявив неабияке благородство. Цього разу він під час змагань не брязкав зброєю, як то було 08.08.08, коли стартувала Олімпіада в Пекіні, а чобіт російського окупанта входив до Грузії. Для загалу, того, у рожевих окулярах, був презентований мирний Путін. Такий, якому співали африканську оду новоспечені чемпіони світу у французьких футболках у роздягальні відразу після фінального свистка.


Зрештою, розкажіть про «мирного Путіна» матерям Руслана Баглика з Тростянця на Сумщині та Ігоря Петрова з Рубіжного на Луганщині, 20-річних хлопців, які разом з іще 11 українськими воїнами загинули під час «футбольного свята», захищаючи цілісність нашої держави. Світ цього не помічав. Склалося враження, що найдорожчий футбольний мундіаль в історії задумувався саме заради однієї фрази, яка пролунала з уст президента ФІФА Джанні Інфантіно: «Росія змінила ставлення до себе. Тисячі, сотні тисяч людей побували тут, і вони приїжджали в красиві, доброзичливі міста, до людей, які готові показати всьому світу, що стереотипи про Росію хибні».

 

Читайте також: Гол у ворота ФІФА


Він уже назвав цей чемпіонат найкращим в історії. Тріумф волі-2018 відбувся. Майже так само успішно, як у Берліні 1936-го. З єдиною відмінністю: нинішньому тиранові не зигували. Хоча словесні оди, мабуть, заміняють жести «від серця до сонця» сповна.


Атмосфера свята за ці 32 дні була порушена лише раз. То коли футболіст збірної Хорватії Домаґой Віда вигукнув на камеру «Слава Україні!» після перемоги в чвертьфіналі над росіянами, а тренер команди Оґнєн Вукоєвич нашій державі цю звитягу присвятив. Після того на хорватів обвалився весь гнів путінського агітпрому. Дійшло до того, що ФІФА під тиском Росії збиралася не допускати Віду до участі у півфінальному матчі проти англійців. Завершилося все підкилимною домовленістю, за підсумками якої Вукоєвич був відлучений від команди, а Віда після переможного півфіналу з англійцями виправдовувався в ефірі російського федерального телеканалу, немов піонер-трієчник на лінійці.


Те, що історія з відлученням Вукоєвича була ширмою, продемонстрували наступні події. Оґнєн здобув срібну медаль як член команди — фіналістки чемпіонату, а після повернення додому, коли вітати тріумфаторів вийшов мало не весь Загреб, сидів у відкритому автобусі поруч із президентом Федерації футболу Хорватії Давором Шукером. Хорвати вирішили не злити ведмедя й дограти чемпіонат спокійно, хоча й підстави казати, що злопам’ятна ФІФА, яка годується з газпромівської руки, їм помстилася, є. Два перші голи у ворота Даніеля Субашича під час фінального матчу французи забили в неоднозначних ситуаціях. Принаймні Мирослав Ступар, який у 1982 році став єдиним понині українським арбітром, що працював на фінальних частинах футбольних мундіалів, стверджує, нібито штрафний, який привів до першого взяття воріт, призначений неправильно, а реалізованого Антуаном Ґрізманном пенальті не було. Два голи для фіналу — погодьтеся, трохи занадто.

Попіарившись на темі Віди-Вукоєвича, українські високопосадовці не забажали реагувати на те, що на трибунах стадіонів, на яких проводився чемпіонат світу, з’являлися російські стяги з назвами міст окупованого РФ Криму


Якщо ж абстрагуватися та подивитися на ситуацію очима пересічних європейця чи латиноамериканця, які, не занурюючись у ситуацію з Україною чи Сирією, не хочуть згадувати про збитий улітку 2014‑го малазійський Boeing, то презентована обгортка справді виявилася привабливою. Росіяни зробили так, щоб ті місця, де перебуватимуть туристи, були вилизаними, поприбирали з вулиць безхатченків, а фасади будинків, які не піддаються відновленню, позакривали розтяжками. Начебто неконтрольовані російські ультрас, що два роки тому влаштували криваве побоїще з англійцями у французькому Марселі, впродовж цього місяця сиділи тихо. Їх не було чути взагалі. Трапилося диво: чемпіонат у Росії став, мабуть, першим в історії, на якому не було зафіксовано жодних фанатських сутичок.


Не змогли проконтролювати ефесбешники лише двох, на їхній погляд, інцидентів: уже згаданого з Відою — Вукоєвичем та активістів руху Pussy Riot, які вдягнулися у форму поліцейських і вибігли в ній на поле під час фінального матчу. Звичайно, порушників затримали, а відеофрагмент допиту «випадково» потрапив у мережу. На ньому чути голос суворого «начальніка», який жалкує, що нині не 1937-й і він не може покарати цих страшних злочинців так, як вони на це заслуговують.

 

Читайте також: Мундіаль на крові


З помітного негативу про російський мундіаль можна виділити лише висловлювання зірки корейського телебачення Чан Ґон-Чхан. «Тут усі якісь злі, — сказала вона, повернувшись із Росії. — Росіяни не люблять азіатів — вузькооких. Звертаєшся до когось: «Вибачте...». А у відповідь: «Шо нада?!». І таке скрізь. Щодня мене один-два рази зупиняла поліція: «Ти терорист?». Може, машина здається їм підозрілою. Відповідаю, що, звичайно, не терорист, а вони: «О’кей, відкрийте машину. У вас є зброя? Наркотики? Давайте гроші».


Європейські ж ЗМІ (без різниці: французькі, англійські чи іспанські) виблискували хвалебними одами на кшталт «так добре, що навіть немає до чого прискіпатися». Ці враження підсилювалися коментарями знаменитих футболістів, із яких службовці путінського режиму здували пилинки й годували, поїли та догоджали так, як більше ніде у світі. Аргентинець Дієґо Марадона, найкращий футболіст світу 80-х років минулого сторіччя, від того добра розкис так, що тицяв на камеру факи, коли збірна його країни забивала голи, а потім не міг самотужки, без сторонньої допомоги покинути трибуни. Звичайно, цим товаришам жалітися на Росію гріх. Особливо коли думки далі природних потреб не літають.


Власне, вдоволенням тваринних інстинктів зумовлена велика любов до Росії і багатьох африканських чи латиноамериканських уболівальників. Вони були вражені тим, що «наташі» лізуть в обійми навіть без особливого флірту. Мексиканці виклали в соцмережі десятки відео й світлин із голісінькими росіянками, які розгулювали неподалік від стадіону в Ростові, нап’яливши на себе з одягу лише футбольні гетри.


Із суто футбольного погляду чемпіонат світу-2018 запам’ятається раннім крахом багатьох визнаних фаворитів. Скажімо, чемпіонів планети-2014 німців, які в Росії примудрилися навіть не вийти з групи. На жаль, український міністр закордонних справ Павло Клімкін приписав собі цю подію мало не як дипломатичну перемогу. «У новинах прочитав про програш збірної ФРН, — написав він у себе в Twitter. — У нас будуть нові чемпіони світу. Але принаймні ніхто з німецьких політиків більше не відвідає чемпіонат світу з футболу в РФ. Бажаю Бундестім нових перемог за межами РФ. Щось їм там не щастить».

 

Читайте також: Росія скуповує хорватські борги напередодні вирішального матчу


Шкода лишень, що відмовчався головний дипломат нашої країни вкупі з футбольними чиновниками там, де говорити вартувало б. Попіарившись на темі Віди-Вукоєвича, українські високопосадовці не забажали реагувати на те, що на трибунах стадіонів, на яких проводився чемпіонат світу, з’являлися російські стяги з назвами міст окупованого РФ Криму. А дарма, бо завдяки тому ФІФА легко можна підловити на подвійних стандартах. Як відомо, відбір до цього чемпіонату світу українська збірна розпочинала з матчу за порожніх трибун. То було покарання за появу на «Арені Львів» червоно-чорних стягів ще восени 2013-го. Це, а також націоналістичну символіку на хорватських секторах під час мундіалю-2018 уважні чиновники з ФІФА помітили, а на наслідки діяльності країни, яка нехтує всіма нормами міжнародного права, вічі закривають.
У сухому залишку маємо, що виграв чемпіонат, мабуть, найсильніший з огляду на якість гри колектив — збірна Франції, яка перемогла на мундіалі вдруге з часу домашньої першості-1998. Тоді чемпіонський кубок підіймав над головою Дідьє Дешам — капітан, а нині він став третім в історії після бразильця Маріо Заґалло, кому вдалося виграти титул і як футболістові, і як тренерові. Склад нових чемпіонів став віддзеркаленням процесів глобалізації в європейських країнах. Із 23 гравців, які потрапили до заявки, відразу 15 — вихідці з африканських сімей. Запасний воротар Альфонс Ареоля має подвійне громадянство — Франції та Філіппін. Оборонець Рафаель Варан поряд із французьким має паспорт Мартиніки, острова на Малих Антильських островах. Люка Ернандес народився в Марселі, але в ранньому дитинстві виїхав до Іспанії й виховувався в академії мадридського «Атлетіко». Він до останнього розраховував отримати запрошення від збірної Іспанії й лише коли зневірився, то пристав на виклик від Дешама.


Збірна Хорватії, яка дійшла до фіналу з погляду обивателя сенсаційно, — майже унікальна в умовах сучасного футболу команда. Усі 23 футболісти, що представляли цю збірну, є етнічними хорватами. Іван Ракітич та Матео Ковачич народилися в Швейцарії та Австрії, однак виступати вирішили за збірну історичної батьківщини. Тож вона на цьому чемпіонаті світу була однією з небагатьох національних збірних у найповнішому значенні. Серед європейських команд цим може похизуватися хіба Сербія. Команди Бельгії та Англії, які теж грали у півфіналі, були не менш мультикультурними, ніж Франція. Такі реалії.


Злива, що розпочалася відразу ж після завершального свистка арбітра фінального матчу Нестора Пітани, згодом охопила всю Росію. І все б нічого, але не витримав погодної стихії один зі стадіонів мундіалю у Волгограді. Арену затопило в прямому розумінні, а висипані, як виявилося, піском пагорби й тротуари нав­коло стадіону банально змило у Волгу. На будівниц­тво того стадіону путінська влада витратила захмарну суму — $256,5 млн.


Дощ змиває сліди штучної краси й вишуканості. Росія повертає звичний образ, а Путін миттю знімає маску дипломата. Тоді, коли небесна стихія змивала «замок на піску», кремлівський карлик став погрожувати Україні та Грузії: «Для нас це пряма загроза національній безпеці. Переміщення інфраструктури НАТО до наших кордонів розцінюватиметься як загроза, і реакція буде вкрай негативною».