Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк

Акції 18-20 лютого. Без великих ексцесів

Фото: Станіслав Козлюк
Як пройшли роковини Майдану у Києві

День розстрілу Небесної Сотні – 20 лютого – майже перетворився на день обов’язкових мітингів. Кілька років поспіль у центр Києва сходяться невдоволені, аби закликати «Майдан». Але цього року акцент на дати змінився.

 

«От ви хіхікалі над Саакашвілі, але скажіть: хіба нормально закривати станції метро? А ще електрички, електрички затримують, аби люди не змогли доїхати на мітинг!» – обурюється активістка Руху нових сил (РНС) Міхеїла Саакашвілі. Вона стоїть у парку Шевченка в Києві й уважно слухає спікерів, які виступають під пам’ятником Кобзарю.

 

Як відомо, самого лідера РНС видворили до Польщі на початку минулого тижня. Попри це, заявлений на 18 лютого (день, в який 4 роки тому почалася ескалація насильства у Києві) мітинг мав відбутися. Щоправда, до останнього точно не було відомо, о котрій він почнеться і як марш пересуватиметься Києвом. Оскільки в заявці організаторів зазначалося, що старт акції запланований на 7 ранку, а мітинг має відбуватися на Майдані Незалежності, який перекрили заздалегідь. Ще вночі 16 лютого на проїжджій частині площі почали монтувати конструкції, на які причепили плакати із портретами Небесної сотні. На підходах до торгового центру «Глобус» встановили стенди із проектами меморіалів, оскільки в ці дні добігав кінця відповідний конкурс. Мітингувати за таких умов було б доволі проблематично. Протестувальники мали б змогу зайняти Європейську площу, але там уже був заявлений мітинг «соціаліста» Сергія Капліна. Центр Києва зустрічав людей, які добиралися до центру столиці, закритими станціями метро. Офіційно – нібито через повідомлення про замінування. Але у протестувальників з цього приводу були власні думки.

 

«Все як 4 роки тому. Тоді теж метро перекривали. Влада нас просто боїться. Вона хоче, щоб на мітинг приїхало менше народу!» – чулося з натовпу, який вже опівдні мав рушити з парку Шевченка до, як з’ясувалося, Михайлівської площі. Проте старт затримували.

 

 

«Друзі! Низка станцій метро закрита! Нам повідомляють, що також затримують міжміські електрички! Це все для того, аби не пустити людей на мітинг! Але ми чекаємо! З метро Вокзальна до нас іде велика група людей! Якщо ваші знайомі думають, чи їхати на мітинг – скажіть, що час ще є! Ми чекаємо!» – лунало з колонок навколо.

 

Врешті, після майже годинної затримки натовп рушив до сцени поряд з Михайлівським собором. На мітинг «За імпічмент» вийшло, за оцінками поліції, 3 тис людей. Протестувальники заявили про 15 тисяч. Водночас, якщо спробувати порахувати кількість мітингарів «на око», можна сміливо стверджувати про щонайменше 5 тисяч учасників маршу. Очолювали рух Єгор Соболєв, Семен Семенченко та Юрій Деревянко. Власне, перші двоє рівно рік тому були на чолі протестів проти торгівлі з ОРДіЛО. Що ж до рядових протестувальників – більшість із них становили люди середнього або пенсійного віку. Була й молодь, але на загальному фоні вона майже не вирізнялася.

 

Читайте також: Спогади про «той день». 20 лютого 2014-го

 

На цьому день алюзій на 18 лютого 2014-го не завершився. Коли мітинг добігав кінця, прибічники Саакашвілі зі сцени заявили, що поліція взялася за штурм наметового містечка, яке стоїть під будівлею Верховної Ради майже 5 місяців. Накручені мітингувальники, скандуючи «ганьба», рушили вулицею Грушевського до урядового кварталу. Щоправда, дорогу, як 4 роки тому, ніхто не перекривав. Минулося й без затримань. Однак натовп уже був готовий до зіткнень.

 

«Кого ви захищаєте?! Чому не в АТО?! Ваші командири просто сховалися за вашими спинами!» – кричали крізь залізний паркан мітингувальники до бійців Національної гвардії та поліції, яких стягнули до парламенту. Градус напруги зростав. Час від часу в силовиків летіли сніжки, невдоволені люди кричали на правоохоронців, звинувачуючи їх в службі Порошенку. Поруч стояли плакати із фотографіями українських президентів і примальованою до обличь єврейською атрибутикою. Віддалік, ближче до оглядового майданчика, група протестувальників намагалася потовкти групу нацгвардійців, але минулося. «Штурму», як і у попередні тижні, не було.

 

 

Тим часом на Майдані збирався на власну акцію Микола Коханівський та його прибічники. Вони чемно почекали, доки активісти «Пелюсткової ходи» (організовується щороку в пам’ять про загиблих під час Революції Гідності – ред.) завершать свої виступи і взяли слово.

 

«Ми розуміємо, що сьогодні люди прийшли на Майдан, аби вшанувати пам’ять загиблих. Але є люди, які також виступають проти діяльності російських структур в Україні. Тож аби не забирати час – закликаю всіх, хто хоче висловити свою позицію пройтися маршем до будівлі Россотруднічєства. Дорогою будуть російські банки. Очікувано, їх охороняє поліція. Її ми не чіпаємо, вона налаштована на діалог. Але можна прицільно побити вікна!» – заявив Коханівський і рушив з Майдану. Весь спіч у нього зайняв близько 5 хвилин.

 

Читайте також: Про що говорив Майдан у 2017-му

 

Певно, в Києві після Революції виникла ще одна традиція, яку започаткував пан Коханівський. А саме – «інтелігентні погроми» російських фінустанов під охороною силовиків. Впродовж всього руху колону невдоволених супроводжували поліцейські, одна жодних спроб затримань чи сутичок не виникало. Протестувальники розбили вікна в Афльфа-банку, Россотруднічєстве й Сбєрбанку. Останній, до слова, поліція навіть не брала під посилену охорону. Сам процес «погрому» зайняв трохи більше години. А колона із сотні людей знову повернулася на Майдан. Що ж до Россотруднічєства – напередодні до цієї будівлі вже навідувалися представники інших правих рухів. Тож ефект походу Коханівського трохи змазався.

 

 

Як не дивно, але на цьому масові протести й завершилися. Замість дивних організацій, які в попередні роки закликали виходити на масові протести скидати владу (в особі Арсенія Яценюка, Петра Порошенка чи Володимира Гройсмана) цього року локомотивом став Рух нових сил Саакашвілі. Хоча, серед його прибічників у наметовому таборі і можна було помітити представників Радикальних правих сил. Нагадаємо, три роки тому, 2016-го, вони нібито захопили частину готелю «Козацький», встановили намет на Майдані і закликали «Майдан 3.0». Однак за три дні протест здувся. Були вони присутні й минулого року під час протестів проти торгівлі з ОРДіЛО. Однак вже не так в якості самостійної сили, як в якості складової. Що ж до прибічників опального очільника Одеської області – вони сильно незадоволені чинною владою. А Порошенка вважають чи не гіршим за Віктора Януковича. Водночас, подеколи їм важко аргументувати свою позицію тезами, окрім «шоколадних бариг». До всього, традиційно серед них вистачає «вічних революціонерів», які ходять на всі акції й мітинги в Києві ледь не з часів Леоніда Кучми. Зважаючи на нагнітання й регулярні заяви про «плани зачистки», можна було очікувати силових зіткнень із правоохоронцями, проте минулося. І 20 лютого пройшло майже спокійно.

 

 

На диво, цього року до меморіалу Небесної сотні вирішив прийти президент Порошенко разом із дружиною. Для ЗМІ анонсували спільний з родинами Небесної сотні молебень у Михайлівському соборі. Однак зранку, несподівано, голова держави вирішив заглянути на Інститутську. Таку «секретність» можна пов’язувати з небажанням потрапити у конфлікти, адже у людей, які цими днями ходять центром Києва, до президента вистачає питань. І доволі конструктивних. За день 20-го лютого можна було почути обговорення провалу судової реформи, переатестації поліції, корупції, відсутності покарання для «суддів Майдану» і тих, хто скоював злочини проти протестувальників. Як показали наступні події, рішення Порошенка було правильним. Ближче до опівдня до Меморіалу прийшли прем’єр Володимир Гройсман зі спікером Ради Андрієм Парубієм. Однак невдоволені владою люди їх «заганьбили», а під Меморіалом почалися словесні баталії. На цьому інциденти й вичерпалися. Впродовж дня різні активісти й організації приходили до портретів загиблих: представники правих рухів, учасники Революції Гідності, військові, пересічні перехожі. Не минулося і без традиційної хресної ходи. Щоправда, перед цим група невідомих влаштувала невеличкий мітинг із спробою презентувати «народні трибунали», однак перед священниками довелося розступитися.

 

Читайте також: Запит на справедливість

 

Власне, чи свою роль зіграв будній день, чи то політики й справді вирішили лишити 20 лютого у спокої, однак цього року на 4 роковини розстрілів минулося без бійок з поліцією, встановлення наметів на Майдані і захоплення готелів. Втім, осад також лишився. Надвечір, коли до центру Києва після роботи потягнулися люди, на проїжджій частині Майдану почали згортати портрети Небесної сотні. Адже свою функцію – зайняти вільний простір – вони виконали.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.