Суспільство

  ▪   Підготували: Андрій Голуб ,   Станіслав Козлюк

Злочини проти Майдану. Слова учасників процесів

Тиждень опитав потерпілих, прокурорів та адвокатів, які представляють різні сторони, про справи у судах та розслідування резонансних злочинів проти учасників Революції гідності
Матеріал друкованого видання
№ 8 (484)
від 23 лютого, 2017

Силовий розгін Євромайдану

У ніч на 30 листопада 2013 року загони силовиків під приводом установлення новорічної ялинки розігнали учасників акції протесту на майдані Незалежності. Наразі до суду передали три провадження, у яких звинувачено шістьох осіб. Загалом є 19 підозрюваних у причетності до злочину.

Сергій Горбатюк, голова Департаменту спецрозслідувань ГПУ:
Організацію нападу інкриміновано колишнім президентові, секретарю РНБО, заступникові секретаря РНБО, керівнику МВС, начальникові й заступникові начальника голови міліції Києва (відповідно Віктор Янукович, Андрій Клюєв, Володимир Сівкович, Віталій Захарченко, Валерій Коряк і Петро Федчук. — Ред.). Усіх їх оголошено в розшук. До суду передано справу проти голови КМДА Олександра Попова за звинуваченням у пособництві працівникам правоохоронних органів у перешкоджанні проведенню мітингів та застосуванні насильства. Окрім того, до суду спрямовано справу начальника Управління громадської безпеки ГУ МВС у Києві (Олег Мариненко, який, можливо, особисто віддав наказ про розгін. — Ред.).

Станом на лютий 2017-го головна версія така: одні особи організували розгін мітингу, інші за їхнім дорученням під приводом установлення ялинки, якому нібито заважали протестувальники, вдалися до насильства.
В організації злочину безпосередньо на місці скоєння підозрюються командир полку «Беркут» Сергій Кусюк, двоє його заступників і четверо командирів рот. У судах наразі перебувають справи двох заступників комполку та двох ротних командирів. Кусюк у розшуку. Ще є підозра одному виконавцеві, але щодо нього слідство триває. Коли йдеться про безпосередніх учасників побиття, то в нас були труднощі з ідентифікацією. Однак ми рухаємось у цьому напрямку.

Читайте також: Чи блукає Києвом привид революції?

Крім того, триває перевірка щодо осіб, які начебто спровокували міліцію. Станом на лютий така інформація не підтверджена.

З урахуванням того, що слідство не завершене, перевіряємо також версію, чи не умисно було скоєно саме жорстокий розгін із певною метою. Абсолютно зрозуміло, що можна було просто витіснити людей, сили міліції переважали. Остаточні висновки ще не зроблено, адже немає вироків. Поки їх немає, відпрацьовуємо різні версії.

Що ж до розглядів справ у судах, то вони тривають два роки. Як на мене, за цей час можна було б і вирок винести. Одне провадження від лютого, а друге від березня 2015 року в суді. Окремо ми направили звинувачення щодо Попова, окремо — щодо чотирьох командирів «Беркута». Так сталось, адже стосовно тодішнього голови КМДА підозру висунули ще у 2013 році, і в тих випадках закінчувалися терміни. Ми змушені були спрямувати звинувачення в суд раніше. Далі планували об’єднати в суді ці два провадження. Підозра така: командири «Беркута» організували побиття, а Попов, зі свого боку, привід — установлення ялинки. Ще у 2015 році ми клопотали про об’єднання. Суддя відмовила. І фактично потерпілі за тим самим епізодом ходять до двох судів. Ну й засідання нечасто призначають. З огляду на розвиток подій складається враження, що ніхто нікуди не поспішає і не має мети завершити провадження.

Роман Ратушний, потерпілий під час розгону 30 листопада:
Якщо оцінювати процеси загалом, то більшістю з них я не задоволений. Звісно, не можна оцінювати лише на рівні «чорне-біле». Я розумію, що там купа внутрішніх проблем. Однак переважно вони стосуються неефективного держапарату, а не потерпілих.
Сам процес розслідування мене більш-менш влаштовує, бачу реальну роботу слідчих. Вони йдуть на співпрацю, якщо потерпілі та адвокати потерпілих надають нові матеріали для справи й т. ін. Коли казати глобальніше, то мені трохи страшно, що, оскільки законодавство не дає достатнього терміну для притягнення винних і для розслідування, справу можуть або просто зшити на автоматі, як ці хлопці люблять робити, або вона взагалі розвалиться.
Стосовно іншої сторони цієї справи — суддів — узагалі багато запитань. Суддя Мєлєшак позбавляла автомайданівців водійських прав. Про яку компетенцію та незаангажованість може бути мова? Їй безліч разів подавали відводи, а вона їх відхиляла. Судові засідання здебільшого затягуються саме через неї. Вона виносить неефективні в часовому розумінні рішення. Тож або з неї поганий адміністратор, або вона це навмисне робить. Є проблема і з тим, що не дуже багато потерпілих ходить на суди. (13 лютого Шевченківський райсуд зрештою задовольнив клопотання потерпілого про відвід судді Олени Мєлєшак. Тепер справу чотирьох беркутівців, звинувачених у розгоні, — Дидюка, Антонюка, Шевченка й Тягнирядна, — розглядатиме інший суддя від самого початку. — Ред.)

Викрадення Ігоря Луценка та загибель Юрія Вербицького

21 січня 2014 року невідомі викрали активістів Майдану Ігоря ­Луценка та Юрія Вербицького, коли ті прибули до Центральної клінічної лікарні столиці. Наступного дня Луценко самостійно вибрався з лісу під Києвом, де його покинули викрадачі після побиття. Тіло Вербицького було знайдено 23 січня в лісі біля села Гнідин під Києвом. За інформацією МВС станом на 2014 рік, Юрій Вербицький помер від переохолодження, перед смертю його били.

Сергій Горбатюк, голова Департаменту спецрозслідувань ГПУ:
Безпосередньо факт викрадення, катувань, позбавлення волі та загибелі розслідувало ГСУ МВС. Якщо не помиляюся, повідомлено підозру про причетність 13 особам. Стосовно однієї з них справу передано до суду. Решта в розшуку. Наш департамент розслідував незаконне прослуховування Ігоря Луценка. За результатами розслідування повідомили про підозру оперативникові та слідчому. Перевірки інших осіб, причетних до незаконного прослуховування, та їхнього зв’язку з викрадачами тривають. Щоправда, ця справа не в нас, а в управлінні, яке створили після скорочення нашого департаменту в жовтні (Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями. — Ред.). Це провадження передали до них.

Ігор Луценко, потерпілий:

Співпраця зі слідством була дуже спорадичною. Прокурори допитували мене, здається, двічі. Я оцінив би це на трієчку. Свого часу я заявляв відвід слідчому, наполягав, що треба комусь іншому віддати справу, адже розслідування неефективне. Це визнають навіть ті самі прокурори в тому самому структурному підрозділі. За їхньою версією, Павлій, слідчий керівник у моїй справі, не виконував розпорядження Горбатюка. Нині справу нарешті передали в інший структурний підрозділ.

Коли мова про судові провадження, то їх я бачу фактично безперспективними. Щодо двох міліціонерів це повністю безнадійно (звинувачені в незаконному прослуховуванні. — Ред.). Що ж до одного тітушка (один із 13 підозрюваних у причетності до викрадення й насильницьких дій. — Ред.), який другий чи третій рік суди відвідує, то проти нього теж мало свідчень, процес затягується і сходить нанівець.

Читайте також: Про що говорить Майдан у 2017-му

На мою думку, у практичному сенсі все це дасть мало результатів — у найкращому разі на 5% наших сподівань. Якщо казати про справи Майдану загалом, то критичний момент, коли можна було взяти свідчення беркутівців і далі йти вже по ланцюжку цих свідчень, маючи серйозні звинувачення проти Захарченка та Януковича, було змарновано, коли Аваков їх прикрив.

Перші вбивства активістів у центрі Києва

Після ухвалення так званих диктаторських законів 16 січня 2014 року протести в Києві радикалізувались. Епіцентр протистояння був на вулиці Грушевського біля стадіону «Динамо». 22 січня тут з’явилися перші жертви серед протестувальників. Від вогнепальних поранень на місці загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Тяжкопоранений Роман Сеник помер 25 січня у лікарні. Станом на лютий 2017 року це єдина з резонансних справ Майдану, де не встановлено жодного підозрюваного.

Сергій Горбатюк, голова Департаменту спецрозслідувань ГПУ:

На сьогодні ці вбивства не розкриті. Робота триває. Можна констатувати, що є певне світло в кінці тунелю й ми бачимо, куди рухатися. Питання в тому, щоб довести причетність до цього певних осіб. Раніше в нас не було навіть чіткого кола підозрюваних. Нині є. Необхідно встановити конкретно тих, хто застосував зброю.

Ми мали результати експертизи, проведеної ще за попередньої влади, у січні — лютому 2014 року. Тоді експерти дійшли висновку, що сліди пострілів на одязі потерпілих свідчать про ведення вогню з дистанції до 3 м. На такій відстані були тільки протестувальники або особи, одягнені як вони. Не було зрозуміло, хто стріляв і як це сталося. Версії, звісно, можна було висувати: або провокатори, або перевдягнені міліціонери, або свої ж таки. Кулі в Сеника та Жизневського — ті, які застосовують тільки правоохоронні органи, вони не продаються для широкого вжитку. Це набої для зупинки транспортних засобів. Відповідно експертиза викликала сумнів. Ми призначили ще одну, і вона показала, що все-таки відстань була більша — понад 20 м. У такому разі під підозрою вже певні підрозділи, які там перебували. Тепер питання полягає в тому, щоб зі складу підрозділу виокремити тих, хто застосував зброю. У цій справі не можна казати, що ми однозначно досягнемо результату вже найближчим часом.

Напад, побиття й незаконні затримання активістів Автомайдану

У ніч на 23 січня 2014 року сталися масове побиття й затримання активістів Автомайдану на вулиці Щорса та в Кріпосному провулку. Після побиття активістів доставили до райвідділків: частину відвезли в Дніпровське, а частину — в Оболонське РУВС. Згодом суди обрали для багатьох із них запобіжний захід у вигляді двох місяців тримання під вартою. У частини потерпілих були переломи, в одного пробита легеня.

Олександр Янушевич, прокурор:

Якщо говорити в комплексі, то епізод почався на вулиці Щорса в момент, коли біля 17-ї лікарні затримали автомайданівців. Там побили їхні машини. Це відбулося близько 01:00 ночі. Наша версія полягає в тому, що активістів спровокували й заманили через підставних осіб на Кріпосний провулок і відповідно вулицю Грушевського. Прогрес у справі є. Встановлено особи великої кількості беркутівців, на пальцях можна полічити тих, хто в розшуку. Багатьох уже знайшли, розглядається питання про направлення звинувачень до суду. Зловили й тітушків, які провокували автомайданівців. У залученні тітушків підозрюються працівники УБНОН (Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків, нині розформований підрозділ МВС. — Ред.). Вони мали створити ситуацію, яка була б підставою для затримання активістів. Але провокація зірвалась, і тоді беркутівці, не чекаючи, безпідставно побили машини й затримали людей. Нині справу розкручуємо, і нібито вже бачимо підстави притягнути убнонівців.

Щодо справ, які в суді, то вони стосуються командирів першої та другої рот «Беркута» (відповідно Добровольський і Логвиненко), а також їхніх підопічних: восьми і п’яти осіб. Це за винятком тих, хто в розшуку. Маємо чотири провадження. Нині домоглися передачі справи Логвиненка та вісьмох його підлеглих до Солом’янського суду. Намагаємося переконати суд, щоб він почав слухати ці провадження по суті. Стосовно командира Добровольського ми цього вже насилу більш-менш добилися. Водночас ніяк не можемо переконати суд, щоб він почав слухати справу щодо п’ятьох підлеглих Добровольського.

Читайте також: Роковини як політичний ресурс

Наразі я вважаю великим досягненням те, що ми нарешті визначилися із судом (Солом’янський). Слухатимуть чи ні — інше питання. Обвинувальний акт було направлено рік тому, вони мають процесуальні підстави повернути його до прокуратури. Чи об’єднає суд ці два провадження, чи слухатиме по суті, не знаю. Наполягатимемо. Зараз результати такі (20 лютого, вже після запису цього коментаря, суддя Солом’янського суду Олена Курова ухвалила рішення про повернення прокуратурі обвинувального акта й відмову від розгляду справи Логвиненка по суті. Таким чином, знято питання і про об’єднання проваджень щодо Логвиненка та його підлеглих. — Ред.).

Євгенія Закревська, адвокат потерпілих автомайданівців:

Із епізодів 23 січня в суді — той, що стався на вулиці Щорса. Власне ключовий, бо ж саме він, за даними слідства, був спланований і в його реалізації брало участь кілька підрозділів МВС включно з частинами «Беркута». Щодо другої роти (напад на жовтий автобус) — це другий епізод. Ту справу так само вже передали до суду, але ще немає слідчих дій стосовно керівника й підлеглих. Восени затримали ще одного виконавця, якому висунули підозру. Це так званий тітушко, що, швидше за все, був завербований УБНОН і за вказівками його працівників створив привід для нападу «Беркута». Власне, саме цим кільком убнонівцям та заступникові керівника УБНОН Києва Шевченку висунуто підозру в тому, що вони брали участь у підготовці та реалізації цих подій. Є підозра і стосовно того, що вони не тільки перебували безпосередньо біля 17-ї лікарні та брали участь у нападі, а й слідкували за переміщенням потерпілих до того моменту, як приїде «Беркут» і поб’є протестувальників.

Проблеми із суддями були і є. Справи проти керівників підрозділів «Беркута» направлені до суду вже понад рік тому і при цьому щодо Логвиненка досі не почався розгляд по суті. Стосовно Добровольського з дуже великими перешкодами його почали. Стосовно беркутівців першої роти також не почали розгляду. Був пінг-понг між суддями, які не хотіли розглядати справи по суті, і не могли, і в принципі не мають розглядати, я вважаю, адже це судді тих судів, які, власне, й обирали запобіжний захід для затриманих автомайданівців.

Катерина Бутко, потерпіла, активістка Автомайдану:

Слідство просувалось, але тільки завдяки тому, що нашою справою займалася Адвокатська дорадча група. Вона фактично намагалася проводити всі необхідні слідчі дії, тиснула на слідство, підганяла прокуратуру. Через два роки, восени, провели слідчий експеримент, тобто відновили всі події. Спочатку передали до суду справу щодо командира першої роти «Беркута» Добровольського, і довго він був єдиним підозрюваним у цьому процесі. Тобто, хоч у побитті брали участь аж дві роти «Беркута», судили одного-однісінького Добровольського. Засідання довго переносили. Обирали запобіжний захід: спершу домашній арешт, а нині це взагалі особисте зобов’язання, він перебуває на волі й може, зрештою, навіть покинути країну. Потім, уже коли закінчили слідство й почався розгляд справи по суті, стали зачитувати звинувачення. Там кілька томів, кілька судових засідань читається, у чому ж звинувачено Добровольського. Як мені відомо, було кілька таких засідань. Потім слідство виявило ще деяких осіб, що були задіяні у справі, нові матеріали теж передали до суду, відтак він ухвалив рішення все об’єднати, адже то один епізод. І це коло заслухувань, слідчих, передачі до суду почалося спочатку. Фактично якщо вони когось іще знайдуть із підозрюваних і долучать, то все знову буде від початку. Отож, як на мене, це несказанно довго тягнеться, і не зрозуміло, коли буде рішення. Три роки триває розслідування справи, хоч є і дані всіх свідків, і підроблені протоколи, де стоять підписи людей, які їх фальсифікували. Те саме можна сказати й про інші справи — щодо даішників, які фальсифікували протоколи 28–29 грудня. Там теж є лише кілька обвинувальних вироків і кілька навіть виправдувальних. Тобто розвалюються й ці справи, і це вина прокуратури, яка не дуже якісно готує матеріали.

Читайте також: Небесній сотні не лишилося місця. Соцмережі про акції протесту в роковини розстрілу Майдану

Думаю, найближчим часом на ці справи нічого не чекає: іще рік вони точно будуть у судах. Водночас покарання суддів, які саджали автомайданівців, під питанням, бо добігає кінця термін, коли можна розглядати звільнення цих суддів. Є три роки, впродовж яких оцінюють дисциплінарну відповідальність, і цей термін вже минає. І якщо Вища рада правосуддя нині не почне рухатися, то цим суддям нічого не буде.

Масові розстріли 20 лютого

Із 18 лютого почалися вирішальні дні революції 2013–2014 років. Це супроводжувалося небаченим сплеском насильства та масовими розстрілами. Події сягнули апогею 20-го числа, коли на вулиці Інститутській були розстріляні 48 мітингувальників та 4 силовики. Нині на лаві підсудних за підозрою в розстрілах п’ятеро беркутівців: Павло Аброськін, Сергій Зінченко, Олександр Маринченко, Сергій Тамтура й Олег Янишевський.

Євгенія Закревська, адвокат потерпілих у справі:

Це один із найбільш об’єктивних і професіональних процесів узагалі. Не тільки щодо справ Майдану. Тому що дуже часто призначають засідання. Логічно досліджуються епізоди. Немає такого, що ми спочатку бездумно розглядаємо всі докази й томи справи, потім бездумно дивимося всі відео тощо. Хоча в інших зазвичай так і відбувається. Тут дуже розумно підійшли, і порядок дослідження доказів саме такий, який дає змогу найкраще зрозуміти, що відбувається стосовно конкретних епізодів поранень чи загибелі. Досліджуючи кожен конкретний епізод, ми частково підтягуємо наявні відео, і вже більшість тих, хто судить, присяжних, усіх учасників процесу розуміє тодішню загальну картину. Ті, хто міг спостерігати за процесом і слухати потерпілих, думаю, мають загальне уявлення, що відбувалося. Як на мене, це головне, адже найскладніше — з маленьких розірваних епізодів зробити загальну картину. Мені здається, що вона є. Нині призначено повторну балістичну експертизу, як на мене, це теж дуже важливий момент. Важливо, що допитали експертів у суді, вони пояснили розбіжності, логічні й зрозумілі причини, чому спочатку не було встановлено належність куль конкретно за стволами і яким чином це вдалося зробити потім. Тепер потрібно усунути будь-які суперечності із цього приводу, тому призначено ще одну експертизу.

Володимир Бученко, потерпілий, був поранений у шию на Інститутській:

Слідство старається, приємно бачити нарешті, що в органах є молоді хлопці, які займаються ділом і наполягають на своєму, доводять справу до кінця. Добре, що є кому нас, майданівців, захистити, розібратися, де правда, а де ні. Розумію, обсяг роботи дуже великий, тож не скажу, що затримка відбувається саме через людський фактор. Це об’єктивно, адже матеріалів стільки, що дуже важко те все скласти докупи, зрозуміти й осягнути. Це дуже масштабна подія. Це не вбивство п’ятьох чи навіть десяти людей. Це масштабна справа, треба її довести саме до справедливого завершення. Якщо в моєму випадку підсудні виправдаються й не буде доведено, що це скоїли саме вони, значить таки не вони. Мені не треба, щоб людей карали за злочин, який вони не скоювали.

Стефан Решко, адвокат підсудних беркутівців:

Організацію судового процесу можу оцінити на найвищому рівні. Це залежить від суду. У нашому випадку немає жодних нарікань на суд, хоча він часто й не поділяє нашої позиції стосовно деяких клопотань. Але організаційно або адміністративно в нас запитань немає. Швидкість розгляду справи шалена. Із цим усе гаразд. Не задоволені ми тільки тим, що нашим підзахисним відмовляються змінити запобіжний захід і вони досі під вартою.
Чи зможемо установити істину під час цього судового процесу? Спробуємо. Для цього, у принципі, створено всі можливості, і для сторони захисту зокрема. А якщо й не встановимо, то точно наблизимося до неї.

Яніс Симонов, прокурор:

Я вважаю, що суд робить усе можливе для пришвидшення розгляду справи. Ми призначаємо засідання на вівторок і четвер щотижня. Треба розуміти й суддів. Нині відбувається судова реформа, і їх залишилося мало. Тому ви бачите: сьогодні ми зробили перерву, аби судді розглянули й інші справи. Тобто вважаємо, що ані сторона захисту (їй теж треба віддати належне), ані сторона обвинувачення не чинить жодних перешкод. Ми всі зацікавлені в якнайшвидшому розгляді справи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.