Суспільство

  ▪   Станіслав Васін

Братки vs совок

На ідеологічному фронті «республіки» триває серйозний бій між двома ідеями: радянською, або совка, і кримінальною, або блатною. Поперемінний успіх то однієї, то іншої й забезпечує всю ідейну діалектику «молодої держави», у якій вдень зазвичай розвертається СРСР, ну а надвечір — колонія. Причому строгого режиму, де правлять блатні. І на День міста в Донецьку, безумовно, перемогли саме вони.
Матеріал друкованого видання
№ 37 (461)
від 15 вересня, 2016

Основні заходи з нагоди свята відбувалися в Парку імені Щербакова, у який через місцеві озера веде довгий міст. З огляду на «теракти», які останнім часом почастішали в Донецьку, а по суті незрозумілі вибухи, на вході поставили озброєну комендатуру з поліцією, що чергувала й по всьому місту. Скажу відверто: цього дня Донецьк заполонили натовпи людей, які з’їхалися до столиці тероризму не тільки з інших окупованих міст, а й із Росії, про що свідчили численні московські та ростовські номери на припаркованих у центрі авто. Міст, що веде до парку, буквально заполонили люди, як колись це було за української влади, чого не спостерігалося на жодному іншому святі включно з «днем республіки». Саме тому чотири озброєні «ополченці» насилу відсіювали відверто неадекватну й п’яну публіку, яка все одно ломилася в парк.

Сама публіка була приголомшлива. По-перше, молодь від 16 до 30 років у чорних футболках із написами «Вперёд, Россия!», «СССР», «Няш-мяш, Крым наш» (цей варіант із портретом Поклонської), «Я — русский», а також із мовчазним портретом Путіна в пілотці. Трохи старші (на вигляд років по 25), як правило, бритоголові, що, ймовірно, дає право зарахувати їх до націоналістичних російських крайніх правих рухів. Простіше кажучи, до російських фашистів. По-друге, традиційний місцевий контингент із п’яних шахтарів та «ополчення», що начепив георгіївські хрести та стрічки. Були й цілком адекватні люди: жінки у вечірніх сукнях із дітьми й чоловіками, що лишилися, вочевидь, як шлейф із минулих часів, коли свято було справді глибоко особистою справою саме донеччан, що живуть у Донецьку. Але такі були в меншості й на них було боляче дивитися серед усього цього знавіснілого, схибленого на РФ і СРСР натовпу.  

Читайте також: «Обдурили!»

У парку виступали артисти, немов за заявками таксистів і маршрутників: блатні пісні про лісоповал, дорогу в табори, складну долю зека й, звісно ж, у дусі «росіянин росіянину допоможи».    

Але повернімося до тих, кого лишили біля входу. За п’ять метрів від входу на міст влаштували стихійний концерт: п’ятеро бритоголових хлопців з однією гітарою та неймовірно скрипучим мікрофоном виконували пісні Ґріґорія Лєпса, зібравши навколо себе з півсотні людей із пляшками горілки й пива, яких не пустили в парк. Коли заспівали справжній гімн усіх донецьких, а це «Рюмка водкі на столє», почався якийсь психоз: усі ті хлопці у футболках «СССР» з пляшками в руках стали дертися на невеликі парканчики біля моста, волаючи «вєтєр плачєт за окном…» Підспівувала навіть комендатура. От уже воістину народне єднання. І ось вам картинка: тут, біля входу на міст, купка неандертальців у футболках Союзу горланить про «рюмку водкі на столє» разом із озброєною комендатурою, а за 700 м зі сцени лунає пісня про «лєсоповал». 

Та яке свято без чеченських аульних традицій? Коли прогримів салют, здалеку почулися автоматні черги: вочевидь, п’яні як чіпи «ополченці» стали палити вгору з автоматів. Свято для них вдалося. Утім, гримів не тільки салют, а й канонада, про що написали самі «ополченці», що змушені тулитися на передовій: «Шампанське нікому в горлі не дере? Центр гуляє, околиці по підвалах сидять! А чи совість лишилася? Для когось уже точно війна закінчилася і все в шоколаді. І по салюту (так, був салют, під звуки обстрілу з важких САУ пускали феєрверки!) навіть видно в кого!».
Як же все це відбувалося, коли в Донецьку була українська влада? У Донецьку всі завжди знали, хто такі регіонали й звідки всі ті рендж ровери та мерседеси. Ні в кого не було ілюзій, що все це криміналітет. Але про те було не прийнято казати вголос.

Читайте також: Квиток в один кінець

Починаючи з 2000-х малиновий піджак «братків» усе більше тьмянів, доки не став такого самого кольору, як і в законослухняного бізнесмена. Ні, кримінальної культури у свідомості не поменшало, але вона трансформувалася в нереально дорогі стадіони, у запрошених на День міста західних зірок, у бордюри з граніту. Все це було масштабно, красиво, але надто без смаку: малиновий колір таки давав про себе знати, наостанок блиснувши в «золотому унітазі». Донецькі робили все, щоб відмитися від кримінального минулого, і ніхто навіть уявити не міг, що та блатна культура вже за кілька років так відкрито культивуватиметься в місті. Ті, хто «віджав» Донецьк та інші окуповані міста на чолі з «генералом» Захарченком, який зі званням маршала ризикує стати героєм коміксів, досі так і не визначилися, чим же годувати населення: блатним чи сов­ком? Утім, споживачі знайдуться зараз і для того, і для того. Вдень СРСР, вночі зона. Прекрасний лозунг для майбутньої «народной страни». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.