Суспільство

  ▪   Андрій Голуб
  ▪   Криве Озеро-Врадіївка

Після уроків. Що думають українські вчителі про дітей, реформи в освіті та свою професію

Тиждень.ua спробував вивчити настрої вчителів у «бунтівних» регіонах Миколаївщини

Середня школа №1 у Кривому Озері на Миколаївщині налічує понад 600 учнів та близько 50 учителів. Врадіївська районна гімназія, розташована у сусідньому селі, має понад 300 відвідувачів та близько 30 осіб викладацького колективу

Статистика у Кривому Озері та Врадіївці загалом непогана: один учитель на 10-12 учнів, а корпуси зовні виглядають доволі доглянутими. У зведеному рейтингу українських шкіл за 2015 рік, опублікованому порталом Освіта.ua за результатами ЗНО з української мови та літератури, Кривоозерська школа посідає 1169 місце, а Врадіївська гімназія – 2108  з 7264 шкіл України, включених до рейтингу. Працівники шкіл пишаються своїми здобутками та високою позицією на тлі решти України.

Однак проблеми відсутні тільки на перший погляд. Якщо вести мову про Кривоозерську школу, то у 1999 році вона нараховувала понад 1000 учнів. Таким чином, за 17 років кількість дітей у найкращій школі району скоротилася майже наполовину. За словами директора закладу Олени Лаврик, ситуація стабілізувалася тільки в останні три роки, однак про різке зростання кількості учнів поки не йдеться. До стабілізації призвело суттєве підвищення розміру допомоги при народженні дитини у 2008 році. У 2014-му дітям, які народилися після цього, виповнилося шість років і кількість школярів почала потрохи збільшуватися. «Демографічна криза в Європі та демографічний вибух у світі», - сміється Олена Григорівна, яка за сумісництвом викладає у школі географію.

Читайте також: Муштрувати не можна навчати

Територія Кривоозерської школи всіяна «географічними» артефактами. Тут і символічний знак географічного центру Кривого Озера, і своєрідний міні-мурал «Мови світу» у вигляді мапи Землі з позначенням мовних груп на головному корпусі школи. За словами Олени Григорівни, карту малювали діти разом із волонтерами із США, які вже двічі приїздили працювати у Криве Озеро.

На забезпечення мало скаржаться усі опитані працівники шкіл Кривого Озера та Врадіївки. За словами Олени Григорівни, з боку держави навіть пообіцяли допомогти з переобладнанням опалення.

Максим Миколайович викладає у Кривоозерській школі музику та живе зовсім неподалік. Розповідає, що школу забезпечили апаратурою такого рівня, яку використовують навіть під час загальних свят у селищі. З дозвіллям також особливих проблем немає. При школі функціонує хор та низка гуртків. На відвідуваність не скаржаться.

Реформи

За роки незалежності Україна мала вже десятьох міністрів освіти і науки. Майже кожен із них анонсував масштабні зміни у принципах роботи української школи. Незважаючи на сильні обіцянки, не всім удалося залишити аналогічний слід у пам’яті вчителів.

«Найбільші зміни сталися при Кремені (Василь Кремень – міністр освіти та науки України у 1999-2005 рр. – Ред.). Тоді ввели тематичне оцінювання, тобто шкільну освіту максимально наблизили до вищої», - відповідає Олена Григорівна на питання про найсерйозніші зміни, які сталися за довгі роки перманентної реформи освіти.

Інші мої співрозмовники Тетяна Луківна та Віктор Григорович – подружжя вчителів. Обидвоє працюють у тій самій Кривоозерській школі. Він – викладач трудового навчання і креслення, вона – світової літератури. Обидвоє мають вже 38 років стажу.

Тетяна Луківна та Віктор Григорович

Віктор Григорович каже, що для нього найбільш стресовим стало введення 12-бальної системи оцінювання. Епоху міністра Дмитра Табачника, якого постійно критикували у пресі, не згадав ніхто з учителів, з якими спілкувався Тиждень.

Читайте також: Володимир Ковтунець: «Середньостатистичний педагог відучився від креативності»

Водночас Віктор Григорович переконаний, що невдовзі школу чекають дійсно великі зміни. За його словами, трудове навчання - предмет, який він викладає - поступово зникне як такий. Він визнає, що для цього є і об’єктивні причини: немає відповідної бази.

«По району ситуація жахлива. Держава це ніяк не фінансує. Все залежить від спонсорів. Мене, наприклад, тут знають, а тому допомагають», - каже він. Як розповідає Віктор Григорович, у багатьох районах в разі відсутності бази для трудового навчання одразу ж автоматично запроваджують додаткові години інформатики.

«Нещодавно я повернувся з курсів. Там нас націлювали, що вчителі повинні себе радикально змінити, потрібно робити наголос на інформаційних технологіях, діти повинні бути комп’ютеризовані, а вчителі цими технологіями володіти», - розповідає він.

Водночас він не скаржиться на прийдешні зміни та каже, що це об’єктивний та необхідний процес.

Щодо змін, які Міносвіти запровадило для початкової школи у 2016 році, серед співрозмовників Тиждень.ua одностайності немає. Серед головних змін - канікули та свята без домашніх завдань, оцінки зробили конфіденційною інформацією, а також учням дозволили самостійно виправляти помилки без зниження оцінки.

«Це правильні речі. Не потрібно навантажувати дитину і тиснути на неї. Єдине, що я б додала – діти не повинні йти до школи у шість років. Вони ще не готові до цього. У сім років, як було раніше, діти вже більше готові до відвідування школи, вони у цьому віці вже міцніші», - каже пані Людмила з Врадіївки, яка викладає саме у початковій школі. Вчитель української мови з Врадіївської гімназії Валентина Василівна переконана, що нові зміни тільки ускладнять роботу вчителя, але не вплинуть кардинально на систему.

Для вчителя музики Максима Миколайовича проблем взагалі немає: «Оцінки я як ставив дитині особисто, так і продовжу. Дитині це важливо, вона хоче, щоб її оцінили, похвалили. Буває поставиш хорошу оцінку, у дитини позитивний настрій на весь день, наснага з’являється до нової роботи».

Віктор Григорович розповідає, що має родичів у Німеччині, а тому нові зміни взагалі не стали для нього несподіванкою. Понад те, він прихильник радикальніших дій.

«Те, що ми тільки хочемо ввести там давно вже існує. До четвертого класу не хоче дитина писати – хай не пише, хоче – хай пише. Принцип має бути один – не заважай іншим. А після четвертого класу вже всі розуміють, у кого які зацікавлення і пріоритети», - каже він. На його переконання в Україні повинно змінитися ставлення до школи та її ролі у суспільстві.

«Ми звикли покладати повну відповідальність за дітей на школу, але передусім повинні бути зацікавлені батьки. Немає інтересу батьків – немає і навчання у дитини. Ми ж усі розуміємо, що деяких дітей батьки у школу відправляють, щоб вони не заважали. І школа нібито за все відповідає. Коли щось не те – винна школа. Так не має бути. Школа – це не наглядач. Школа повинна пропонувати знання. Крапка», - каже він.

Діти

Нарікань на дітей та популярних розмов про «погані покоління» – від учителів почути не довелося.

«Усі покоління говорили, що діти гірші стали, а як ми помремо, то ви прожити не зможете. Мої діди так говорили. Я своїм дочкам так говорю. І ти своїм дітям те саме казатимеш. Але насправді все змінюється, і люди пристосовуються. Нормальні діти зараз. І вчителі нормальні», - каже Віктор Григорович.

Читайте також: Як здолати спадок Табачника в освіті

«Вони тепер набагато швидше переключають увагу. Раніше діти могли стабільніше якоюсь справою займатися, а зараз вони три уроки зробили щось і цікавість відпадає. Дітям потрібно постійно давати щось нове», - розповідає він.

Це відбувається через вагому роль технологій у житті дітей та великі об’єми інформації, з якими їм доводиться мати справу. На цьому зауважили всі співрозмовники Тиждень.ua.

«Нинішні діти більше цікавляться технологіями, культура читання на дозвіллі поволі відходить у минуле. Хоча я намагаюся донести важливість цього до батьків на зборах», - розповідає Олена Григорівна. За її словами, їхня школа загалом має сильні традиції гуманітарного спрямування, які намагаються зберегти.

Вчителі

Реформи та зміни в українській шкільній освіті вже скоро можуть наразитися на бар’єр, подолати який неможливо на рівні місцевому чи навіть профільного міністерства.

«Ми з колегами жартуємо, що у нас працює Пенсійний фонд України», - сміється пані Людмила. Середній вік українського вчителя стрімко зростає та наближається до пенсійного. Принаймні такий висновок можна зробити на прикладі двох селищ на Миколаївщині. Більшість співрозмовників Тиждень.ua почали працювати у школі ще за Радянського Союзу, а їхній стаж налічує 30 і більше років. Максиму Миколайовичу ще далеко до пенсії, але він також зауважує на цій проблемі: «На нас зараз ґрунтується педагогічна складова усієї освіти України. Якщо ми не будемо працювати, то хто буде? Підуть наші вчителі, пенсіонери, які ще мене вчили, а потім що?»

Директор Олена Григорівна розповідає, що у колективі майже немає вчителів середнього віку.

Вторить їй і Віктор Григорович, який під час розмови неодноразово повторює словосполучення «два роки чотири місяці та сімнадцять днів» - саме стільки йому залишилося до пенсії. «Питання в тому, хто працюватиме в цій школі, коли ми підемо? Ну от приходить молодий спеціаліст, отримує клас із 30 дітей і навіть не має 2 тисяч. Прожити на ці гроші можна тільки тоді, коли батьки допомагають, а якщо ні? Те ж саме з питанням житла. От прислали до нас молодого спеціаліста, припустимо. Де йому жити і на які гроші?» - каже він.

Віктор Григорович згадує, що більшість його колег середнього віку у 90-ті роки перейшли «працювати у бізнес».

Надії додає те, що у школі збереглися традиції «династичності» професії. Віктор Григорович та Тетяна Луківна познайомилися на початку кар’єри. Кажуть, що дочки також продовжили працювати в освіті, щоправда не у Кривому Озері. Максим Миколайович обрав професію за батьком, який викладає у місцевому Аграрному коледжі. Олена Григорівна розповідає схожу історію: «Традиція вчительських династій розповсюджена. Моя сестра учителька, я учителька, дочка – учителька».

В умовах, коли держава не може підтримати престижність професії фінансово, такі явища дозволяють принаймні утримати ситуацію від падіння у прірву. Скільки ще збережеться така тенденція прогнозувати не береться ніхто. Та й вибір професії слідом за батьками не є гарантією, що людина працюватиме за фахом.

Незалежно від бажань та властивих українським політикам і чиновникам консерватизму та неквапливості, їм доведеться зайнятися тотальною зміною не тільки освітніх програм, але й ставлення до професії педагога. «Домашнє завдання» слід починати виконувати вже зараз, адже результат потрібен був ще на вчора.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.