Суспільство

  ▪   Станіслав Федорчук

Оптимізація чи русифікація?

автора
Донецькі чиновники готові закривати українські школи навіть тоді, коли вони заповнені учнями на 95%
Матеріал друкованого видання
№ 7 (172)
від 18 лютого, 2011
ДО ФОТО: БАТЬКИ І ДІТИ. Кожне покоління донеччан втрачало можливість навчатись українською 




Заклади з українською мовою навчання завжди були ледь не екзотикою у східних регіонах, але й вони за нинішньої влади починають зникати один за одним. Процес ліквідації української школи на Донбасі багато в чому нагадує рейдерську атаку в бізнесі. До підписання належних документів містом циркулюють чутки, що той чи інший навчальний заклад мають закрити. Абсолютно «випадково» під загрозою опиняється саме школа з українською мовою навчання. Дорослі починають панікувати: де ж далі навчати дитину? Батьки майбутніх першачків і завтрашніх випускників реагують миттєво і шукають альтернативу. Знайти її неважко, але, швидше за все, це буде школа з російською мовою навчання.

Потім за справу беруться чиновники. Коли дітей порозкидають по інших школах, з’являються аргументи порушити питання про закриття навчального закладу. Статистика в цьому випадку на користь «ліквідаторів», і є всі підстави ліквідувати ще одну українську ЗОШ. Така схема спрацювала у Красному Лучі на Луганщині: в україномовній школі, розрахованій на 1,2 тис. учнів, залишилося близько 300 дітей, які, ймовірно, продовжуватимуть навчання російською.

Цей приклад непоодинокий. У самому Донецьку українські школи також викреслюють з освітянської мапи міста. Формальним приводом є «Регіональна дорожня карта щодо оптимізації мережі бюджетних установ та видатків місцевих бюджетів на їхнє утримання» від 15 жовтня 2010 року, схвалена головою Донецької облдержадміністрації Анатолієм Близнюком. Але в шахтарській столиці школи оптимізують насамперед за рахунок україномовних. Першою жертвою «ущільнення» стала ЗОШ № 111, а за нею № 136, при цьому підстави для закриття не витримують жодної критики.     

Винен фундамент? 

Наприкінці січня 2011 року загальноосвітня школа № 136 у Будьонівському районі Донецька, яка має статус україномовної, отримала «чорну мітку»: рішення районної комісії про ліквідацію навчального закладу. Це вже друга українська школа в Донецьку, яка, на думку чиновників, підлягає розформуванню. Навчальний заклад мав високі показники успішності учнів, а тому вважався одним із найпрестижніших у районі. 

Школу мають перевести до сусідньої російської № 120, однак наразі невідомо, чи буде збережено її україномовний статус. Батькам школярів повідомили, що надалі не набиратимуть дітей у перші та десяті класи.  
«Ми обрали школу № 136 з-посеред усіх закладів району, щоб здобути повну середню освіту. Тепер виходить, що ми її не отримаємо. Як нам бути?» – бідкається Лариса Петрова, мати однієї з учениць. 

Директор ЗОШ № 136 Тетяна Трусова повідомила, що «питання про закриття навчального закладу не стоїть, а йдеться про перенесення учнів та педагогічного складу до школи № 120», проте давати власну оцінку фактичному розформуванню закладу педагог не стала. 

Обурені батьки, викладачі та діти влаштували мітинг на подвір’ї школи. Зібралося близько 400 осіб. Спочатку приміщення було зачинене й адміністрація відмовлялася давати пояснення. Однак уже через годину батьків та учнів запросили до актової зали. На місце НП прибули голова Будьонівської райради Віктор Карцев і керівник районного відділу освіти. 

За словами представників педагогічного колективу, 1 лютого було проведено зустріч із головою районного відділу освіти, яка повідомила про наказ, відповідно до якого вже цього року заборонено набір дітей до перших та десятих класів школи. Педагоги переконані: навчальний заклад розформовують штучно, адже кількість учнів становить 95% проектної потужності їхньої школи. 

«Моя дружина і донька навчалися тут. І онука також. Важливо, щоб ця школа залишилась україномовною. Мій дід працював у високих кабінетах, розмовляв українською, але йому забороняли її використовувати. Онука вирішила обрати українську мову й навчатися саме тут», – емоційно розповідає один із захисників ЗОШ № 136. 
Голова Будьонівської райради Віктор Карцев каже, що основною причиною закриття школи є... тріщина у фундаменті під спортзалом, а також відсутність гарячої води. Серед переваг перенесення учнівського та педагогічного колективу ЗОШ № 136 до російської школи № 120 Карцев називає ту саму гарячу воду і басейн. Крім того, чиновник зважив на вік закладів: українська школа існує вже півстоліття, тоді як найближча російська – лише 17 років.

«Начальник районного відділу освіти повідомила нам, що рік тому на ремонт нашої школи з місцевого бюджету було виділено 400 тис. грн, – розповідає Світлана Гончарук, педагог-організатор ЗОШ № 136 міста Донецька. – Але єдине, що було зроблено з капітального ремонту, – це посилення фундаменту. Дах було відремонтовано коштом батьків. Ми запросили незалежного фахівця з будівництва для оцінки вартості виконаних робіт, інженера-архітектора. Він повідомив, що ремонт фундаменту не міг обійтися в таку суму. І тепер пояснюють: тріщить фундамент, попри те що йдеться лише про одну плиту, яку слід відремонтувати. Ці роботи не коштують мільйона гривень, як їх оцінює керівник Будьонівського районного відділу освіти». 

Батьківський Опір 

Батьки ставили запитання керівництву Будьонівського району більше ніж три години. Віктор Карцев наполягав на своєму: оптимізація навчальних закладів є закономірним процесом, і він є прихильником такого підходу.  
Однак така оптимізація не влаштовує батьківський комітет, який занепокоєний тим, що відремонтована частково їхнім коштом школа може бути передана приватним структурам. Батьки учнів запропонували створити благодійний рахунок, на який надходитимуть гроші для ремонту фундаменту під спортивним залом школи. Проте в голови Будьонівської районної ради ця ініціатива не викликала ентузіазму: було вирішено провести згодом ще одну зустріч чиновництва із захисниками 136-ї школи. 

Батьки залишилися розчарованими. «Це беззаконня, – каже Руфіна Іщенко. – Тут навчаються шестеро моїх дітей, сьома мала йти до цієї школи на початку навчального року. Нам повідомили, що наші діти не зможуть навчатися в 10-му класі й не стануть першокласниками. Тобто ми мусимо шукати собі інші варіанти. А іншого україномовного закладу в нашому мікрорайоні немає. Сьогодні вирішується доля не школи, а 570 учнів». 
Наступною жертвою оптимізації може стати Український гуманітарний колегіум, відкритий у Донецьку на зорі незалежності – у 1992 році. Список можна продовжити, адже в межах програми скорочення шкіл мають закрити 26 закладів. І є всі підстави вважати, що під ніж підуть саме україномовні школи. Уся ця зачистка в регіоні у підсумку може створити потрібну Табачнику і Ко картину російськомовної України. 

«Я вважаю закриття українських шкіл у Донецьку одним з елементів гуманітарного знищення української нації, – констатує колишній директор і засновник першої української школи в місті Донецьку Леонід Громовий. – Знаходяться приводи для їх ліквідації і реалізується програма з позбавлення українців можливості бути собою».
Наприкінці 60-х років ХХ століття в Донецьку було закрито всі українські школи, а пізніше введено практику вільного вибору учнями можливості вивчення української мови, що призвело не тільки до падіння її престижу в обласному центрі: вона фактично зникла із системи загальної освіти. Першу україномовну школу № 65 у Донецьку відкрив Леонід Громовий у 1990 році після особистого втручання академіка і правозахисника Андрія Сахарова, який порушив це питання перед Радою народних депутатів СРСР і був одним із головних лобістів відкриття української школи в шахтарському обласному центрі. Нинішні русифікатори, схоже, не соромляться повторювати досвід своїх «великих попередників» – вони просто замінюють риторику про дружбу народів актуальнішими словами про оптимізацію та економію бюджетних коштів.


Донецьк зросійщений

загальна кількість шкіл у Донецьку – 157
з них україномовних – 18

На знак протесту проти закриття україномовної ЗОШ №111 у Донецьку батьки погрожують самоспаленням