Суспільство

  ▪   Ганна Трегуб

Всеправославний собор. Сила прецеденту

Всеправославний Собор на Криті започаткував новий церковний інститут, що діятиме на регулярних засадах
Матеріал друкованого видання
№ 26 (450)
від 30 червня, 2016

Попри багато сумнівів та зволікань, небезпечних моментів, коли здавалося, ніби з’явилися нездоланні перепони, Всеправославний Собор, проведення якого готували останні півстоліття, таки відбувся, започаткувавши роботу нового регулярного інституту у вселенському православ’ї. Тепер Вселенський Патріарх не просто «перший серед рівних», а й скликає Великі Собори та головує на них, а його першість підкріплена відповідним механізмом. Прецедент створено. Принаймні для України це добрий сигнал. Як зазначив в інтерв’ю для «РИА Новости» один із двох головних речників Всеправославного Собору архієпископ Телміський Йов (представник Патріарха Константинопольського у Всеправославному секретаріаті), ще один із найважливіших підсумків цієї події — Святий і Великий Собор стає постійним органом православної церкви. «Треба розуміти, що він є не лише окремою подією, а й процесом, який почався 50 років тому, коли стали збирати теми, котрі на ньому порушено, опрацьовувати їх, готувати тексти. Нині ця подія відбувається. Потім буде процес рецепції Собору», — зазначив він. Уже нині можна констатувати, що статус-кво у вселенському православ’ї, який зберігався до проведення цього з’їзду глав диптихальних автокефальних церков, вдалося зрушити в бік бодай поверхової дискусії про сучасні проблеми, з якими стикаються церква й людство у ХХІ
столітті й на які нині вкрай потрібно реагувати.

Соборні ухвали

Нехай соборна дискусія не відбулася за участю всіх 14 автокефальних церков, що належать до диптиха, іще раз оприявивши внутрішні боротьбу та відмінність пріоритетів між ними, і не заторкнула всіх заявлених на Соборі питань, одначе вона, цілком можливо, поклала початок колективному внутрішньоправославному діалогові про зміни й потребу реформ. «Собор дає змогу всім православним церквам у новому форматі, у більш канонічній та офіційній формі зустрічатись і спільно обговорювати теми, які їх турбують. Усі знають: цей процес почався ще 1902 року, коли Вселенський Патріарх звернувся до всіх церков, щоб разом вирішити низку питань, що і було відправною точкою довгого процесу», — зазначив архієпископ Телміський Йов, додавши, що всі ті організації, конференції, комісії, які вже існували, — то був крок уперед, та, на жаль, не офіційні канонічні інстанції. «Нині Собор — це найбільш канонічна офіційна структура, котра дає змогу спільно обговорювати питання, щоб єдиними устами й серцем висловити якісь позиції. Ми сподіваємося, що саме цей Собор стане не лише підсумком згаданого процесу, який тривав усе ХХ століття, а й новою епохою в православ’ї, коли можна буде збиратися частіше. На останньому передсоборному з’їзді в Шамбезі в лютому цього року лунали заяви, що Собор у форматі, заданому Критським, повинен відбуватися кожні п’ять–сім років. На думку радника Вселенського Патріарха архідиякона Йоанна Хрісавгіса, на майбутніх соборах потрібно говорити про те, що хвилює цілий світ, а не лише про внутрішні справи автокефальних церков, вчитися дискутувати й чути одне одного. Зокрема, наступний Собор може стосуватися питань глобальної міграції та екологічних проблем, щодо яких у вселенського православ’я немає своєї позиції.

Пролунали заяви, що Собор у форматі, заданому Критським, повинен відбуватися кожні п’ять–сім років. Зокрема, Наступний  може стосуватися питань гло­бальної міграції та екологічних проблем

Цьогоріч на Всеправославному Соборі в Іракліоні планували ухвалити рішення щодо диптиха, порядку встановлення автокефалії та автономії церков, православних діаспор у світі, канонічних перешкод для шлюбів між православними та іншими християнами, дотримання посту, відносин православ’я та решти християнського світу, місії православної церкви в сучасності. Із них соборні ухвали видали тільки щодо шести пунктів, усунувши з порядку денного питання щодо диптиха й автокефалії. Однією з найбільших змін, яка заторкне життя мирян, є соборна ухвала щодо можливості укладати шлюби між православними й інославними християнами та нормування питання щодо посту, його тривалості церковними ієреями на місцях на прохання самих парафіян. Що ж до діалогу з іншими християнськими церквами, то диптихальні православні церкви продовжать свою роботу в справі просування християнської єдності в стінах Всесвітньої ради церков, хоча це ще зовсім не означає, що вони приймають ідею «рівності конфесій» як певний компроміс. Окрім того, Собор засудив спроби певних осіб або груп порушити єдність православ’я нібито з метою захисту його істинності. Обговорюючи місію православної церкви в сучасному світі, Собор засудив війну як таку, зокрема конфлікти на ґрунті релігійного фанатизму, а також із націоналістичних мотивів, що призводять до етнічних чисток, зміни державних кордонів та окупації територій.

Читайте також: На Криті завершився перший за понад тисячу років Всеправославний собор

Ні елліна, ні юдея

Всеправославний Собор аж ніяк не привід припиняти давнє внутрішнє латентне протистояння між двома сучасними найпотужнішими постатями вселенського православ’я: Патріархом Константинопольським Варфоломієм та Московським — Кіріллом, а також ідеями й візіями майбуття, які вони презентують. В останній момент перед початком Критського Собору пролунали заяви Священних Синодів Болгарського, Антіохійського, Грузинського, Сербського та Московського патріархатів про те, що через низку неузгоджених моментів вони не візьмуть участі у Всеправославному Соборі й радять Вселенському Патріархові перенести його на невизначений час. Як сказано в посланні Кірілла предстоятелям і представникам помісних православних церков, котрі зібралися на Криті, «РПЦ завжди поділяла думку, що голосом будь-якої помісної церкви не можна нехтувати. Відсутність згоди Антіохійської церкви на скликання Собору означає, що загальноцерковного консенсусу ми не досягли». Московський ієрарх додав, що не слід нехтувати волею і решти церков, які виступають за перенесення дати проведення Всеправославного Собору. Не дивно, що такий дискурс виник із боку РПЦ. Для російського первосвященика важливо було домовитися стосовно чотирьох пунктів, що їх мали висунути на розгляд Критського Собору: диптиха, церковних діаспор, автономії та автокефалії. Хай там як, усі вони певним чином натякали на українське питання. Запропонований документ про автокефалію було прописано таким чином, що її надає Вселенський Патріарх, але зі згоди решти учасників. Скидається на формальну перемогу Константинополя, але під час постановки питання про автокефалію в Україні РПЦ матиме право вето. Нагадаємо, що документи про автокефалію та диптих не були винесені на затвердження Собором, тому припускаємо, що багато в чому сенс критської зустрічі для Кірілла було втрачено.

Рішення Болгарської церкви не їхати на цьогорічний Всеправославний Собор максимально калькує позицію РПЦ щодо причин її неучасті. Право Вселенського Патріарха надавати автокефалію локальним церквам, питання закордонних церковних діаспор, котрі очільник Фанари бачить як свої, ухвалення рішень внутрішньодиптихальним консенсусом — усе те, що випливає із заяви Патріарха Болгарського Неофіта, віддзеркалює думку РПЦ. Позицію цього предстоятеля, який утримався від інших, окрім синодальної, заяв, доповнює інтерв’ю митрополита Ловицького Гавриїла болгарській газеті «24 часа», передруковане на офіційному сайті патріархії. «Краще не приймати документів екуменічної орієнтації, яка руйнує єдність церкви», — заявляє він. Позицію тих патріархій, які не взяли участі в роботі Критського Собору, там названо «сміливою і мужньою», а Росію — визволителькою від османського іга. Такі заяви від предстоятелів Болгарського патріархату не є дивними з огляду на тісні контакти з Московським. Неофіт, який очолює православну церкву Болгарії від 2013 року, відомий тим, що за короткий строк свого служіння встиг п’ять разів зустрітися особисто з Кіріллом і всіляко підтримував останнього в протистоянні із Варфоломієм. А в грудні 2015-го надіслав листа президентові України Петрові Порошенку, в якому всіляко захищав російський контроль над нашим православ’ям.

Для Грузинської церкви проблемними й не­узгодженими питаннями, які перешкодили уча­сті Католикоса-Патріарха Іллі ІІ разом із делегацією у Всеправославному Соборі, стали ті, що стосувалися таїнства шлюбу, відносин православної церкви з рештою християнських конфесій та її місії в сучасному світі. Мовляв, під час укладання фінальних передсоборних документів з останніх двох питань до них закралися серйозні еклезіологічні й термінологічні помилки, які не було усунуто.

Антіохійський патріархат відмовився брати участь у роботі Критського Собору з причини неврегульованості конфлікту, який виник між ним та Єрусалимським через канонічну юрисдикцію над територією Катару. Це призвело до того, що перший із них розірвав визнання співпричастя з патріархією на Святій Землі, не дочекавшись адекватної реакції Вселенського Патріарха на свою скаргу. Така позиція не дивна з огляду на міцні контакти між сирійським режимом Башара Асада, який контролює Антіохійську патріархію, та РФ і РПЦ зокрема. Хоча сам Патріарх Антіохійський і всієї Африки Теодор ІІ узяв участь у божественній літургії з нагоди П’ятидесятниці разом з очільниками інших церков у соборі Св. Мини в Іракліоні.

Із цього ряду випадає позиція Сербської церкви, яка спочатку відмовилася поїхати на Всеправославний Собор, посилаючись на нерівноправ’я між єпископами, які беруть у ньому участь, адже не всі вони з правом голосу. Патріарх Сербський Іриней погодився бути учасником Собору лише за умови, що він та його делегація зможуть залишити Крит, побачивши, що там відбувається щось, із чим вони не погоджуються.

Читайте також: Ігри патріарших престолів

У виступі на першій соборній прес-конференції архієпископ Телміський Йов зазначив, що всім, хто відмовився брати участь у Соборі, надіслали пов­торні запрошення, аби заявити про єдність вселенського православ’я, щó стало одним із меседжів, озвучених на зустрічі. «Відсутність чотирьох церков не має жодного стосунку до незгоди щодо винесених на Собор питань, бо ті церкви брали участь у розробці їх тематики, і пов’язана радше з їхніми нинішніми внутрішніми проблемами», — констатував він. До того ж існує практика, згідно з якою соборні ухвали, прийняті за відсутності котроїсь із диптихальних церков, були імплементовані й прий­няті нею надалі. Таку позицію підтримав у своїй промові на відкритті Собору архієпископ Кіпрський Хризостом, зазначивши, що відсутні церкви «приєднуються до слухацької аудиторії». «Конфлікт усередині православ’я, спричинений етнофілетизмом (явищем конфліктів і суперечок всередині Вселенського православ’я на національній основі, засудженим 1872 року як єресь. — Ред.), на мою думку, є найпершим поясненням того, чому так багато часу довелося витратити на підготовку Собору. Етнофілетизм — причина того, що питання автокефалії та диптиха не залишились у соборному порядку денному, і водночас того, чому ми потребуємо канонічної резолюції щодо питання діаспор. У нашу епоху, коли національні кордони скасовано, православні не тільки ділять себе, а й стають посміховиськом, створюючи національні особливості нашої еклезіології (галузі богослів’я, що досліджує природу і властивості Церкви. — Ред.) та ідентичності нашої церкви», — зазначив кіпрський ієрарх.

Роз’єднання в лавах вселенського православ’я на два табори — річ очевидна. Як зазначає у своєму блозі на порталі Релігійно-інформаційної служби України Тетяна Деркач, більшість помісних церков, які належать нині до всеправославного диптиха, сягає корінням спільного радянського минулого: «Росія, Грузія, Сербія, Албанія, Чехія, Словаччина, Польща, Болгарія і Румунія — класичний церковний аналог Ради економічної взаємодопомоги. Хоч би яким давнім було їхнє походження, воно не заретушує на цих церквах очевидного відбитка комуністичного минулого — періоду церковної фрустрації і деградації». Експерт додає: «Нерадянські» помісні церкви (Константинопольська, Антіохійська, Александрійська, Єрусалимська, Кіпрська, Елладська) історично належать до еллінського (візантійського) світу, і це такий самий анахронізм, як і СРСР або «русскій мір».

Нині вже очевидно, що «пострадянський» церковний альянс фактично сформував власний релігійно-богословський ізоляціоністський порядок денний. Своєю чергою, церкви умовно еллінського світу намагаються апелювати до давньої, а тому авторитетної традиції, де Велика імперія, Вселенські Собори та видатні духовні особи, сьогодні іменовані отцями церкви, ще були реальністю. Ані консервація, ані відтворення православної традиції не є придатними сьогодні. Жоден із запропонованих Москвою чи Константинополем проектів не підштовхує вселенського православ’я до справжнього реформування, здорового діалогу з інославними християнами, зокрема римо-католиками, до процесу богословського аналізу можливості останнього. Такий сценарій небезпечний для майбуття православного світу, нині роз’єднаного й пересвареного, а отже, слабкого.

Українське питання

«Чути голоси розчарування: чому Собор не сказав більше про Україну? Тому що Україна не була на ньому представлена і голос двох архієреїв-українців серед понад двох сотень не міг бути визначальним. От хіба нас турбує питання «нових земель» Греції? Більшість навіть не знає, про що йдеться, а грецькі ЗМІ та журналісти три дні поспіль жваво обговорювали саме цю тему. Бо вона їм близька не менше, ніж нам визнання автокефалії», — написав у Facebook 27 червня голова Інформаційного управління Київської патріархії Євстратій Зоря. Справді, принаймні кількісно представників України на Соборі в Іракліоні могло бути більше. Ті з них, що ввійшли до делегації РПЦ, проігнорували подію, а решта не мала змоги брати участь у Всеправославному Соборі навіть як спостерігачі; подібне було з главами орієнтальних православних церков (Коптської, Ефіопської, Еритрейської, Сирійської, Вір­мен­ської апостольської та Маланкарської). Голов­ний підсумок для України полягає в тому, що Собор у своїх рішеннях та заявах не створив ніяких перешкод для дальшого визнання Вселенським Патріархом автокефалії її помісної православної церкви. Оскільки питання про порядок надання автокефалії не ввійшло до порядку денного Критського Собору, поки що для її здобуття будь-якою православною церквою достатньо томоса (грамоти), котрий видає Вселенський Патріарх на підставі рішення Синоду Константинопольського патріархату. Очевидно, що українську тему так чи так обговорювали на Криті, але хіба що кулуарно. Єдиної позиції щодо неї в очільників диптихальних православних церков немає.

Читайте також: Всеправославний собор на Криті пройшов без Росії

«Українське питання є не тільки українським чи російським. Це питання всієї церкви загалом. Ми сподіваємося, що знайдемо рішення для нього і що Вселенський Патріарх сприятиме його ухваленню в порядку нашої історії, у канонічній формі», — висловився в коментарі для російського аналітичного центру KATEHON Патріарх Сербський Іриней. Очевидно, це зовсім не те, що хотіли почути журналісти порталу, який контролюють Константін Малофєєв та Алєксандр Дуґін. Не забарилися на згаданому веб-ресурсі відео й публікації, які всіляко затирають слова сербського предстоятеля. «За інформацією аналітичного центру KATEHON, секретні служби США й Великої Британії намагаються вплинути на рішення Собору. Головним чином використовують агентів впливу в Константинопольській патріархії. Мета — підірвати авторитет РПЦ, сприяти поширенню екуменістських і модерністських тенденцій, які послаблюють православ’я, форсувати питання про надання УПЦ автокефалії й таким чином сприяти розколу всередині православного світу», — сказано в статті «Людина за лаштунками Критського Собору», що розміщена на головній сторінці порталу в розділі «Мережеві війни». Ця заява стосується не так справ релігійних чи церковних, як політичних та ідеологічних. На противагу короткому коментареві Патріарха Іринея KATEHON наводить твердження архієпископа Люблінського і Холмського Авеля, представника Польської православної церкви: «Проблема України — це внутрішнє питання РПЦ. І нікому в неї не треба втручатися. Політики он втрутилися, спричинивши багато проблем. Коли ще й інші церкви втрутяться, їх лише додасться». Оскільки української делегації на Критському Соборі не було й український голос там не прозвучав, не клірики, а наші парламентарії спрямували до Вселенського Патріарха дві заяви. Одна містила прохання надати УПЦ автокефальний статус, а друга — від групи Опозиційного блоку — наголошувала на потребі збереження старого статус-кво. Хай там як, а найконструктивнішою реакцією на такі дії стали слова речника Критського Собору архієпископа Йова в інтерв’ю каналові «1+1»: «Ми прочитали й почули в пресі про звернення ВРУ. Вселенський патріархат його розглядатиме, коли отримає через належні інстанції. Можливо, будуть створені комісії. Це залежатиме від рішення Священного Синоду».

Питання автокефалії УПЦ за інших історичних умов не мало б істотного значення у ХХІ столітті, проте історія не знає жодних «якби». Такий статус чи його відсутність жодним чином не девальвує цінність незалежності й суверенності нашої країни. Ідеться радше про важливий елемент чинного гібридного протистояння РФ як з Україною, так і з державами Заходу. Релігія — це потужний канал впливу як на людей звичайних, так і на політиків, і вона подає своїм прихильникам певний образ дійсності. Цілком можливо, що той процес формування сучасної політичної української нації, який розпочався на різних майданах останніх 25 років, лише посилиться, якщо одна із церковних організацій цього суспільства буде так само українською, а не репрезентуватиме цінності й ідеї ворожого табору, з котрим точиться війна.

Очевидно, що автокефалію УПЦ не нададуть за один день і цій події передуватимуть величезна підготовка як у Вселенському патріархаті, так і серед різних українських православних церков, долання спротиву Москви та її союзників. Але якщо Критський Собор став можливим, якщо організаторам вистачило мужності й відповідальності його провести, то визнання УПЦ, хоч і всупереч протестам Росії, теж цілком реальне. Головне, щоб в українському православному середовищі, якому притаманні проблеми вселенського православ’я, зокрема роз’єднаність і небажання брати на себе тягар ухвалення відповідальних рішень, не сталося так, як у нашому суспільстві 1991 року, коли незалежність упала йому на голову. Такий статус треба не лише здобути, а й утримати його, перетворити перемогу тактичну на стратегічну.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.