Суспільство

  ▪   Ігор Лосєв

Чи спрацює 5-та стаття Договору НАТО

Задекларовані принципи НАТО проходять перевірку на можливість їх практичного застосування
Матеріал друкованого видання
№ 21 (445)
від 26 травня, 2016

Цілком не випадково в країнах Європи проводяться опитування щодо реальних можливостей Північноатлантичного Альянсу (НАТО) захистити своїх членів від імовірної повномасштабної агресії на європейських теренах. Ідеться не так про матеріально-технічні можливості порівняно з потенційним агресором (вони достатньо великі), як про інші фактори, що можуть стати вирішальними. Це насамперед політична воля, рішучість, готовність діяти, здатність виконувати взяті на себе зобов’язання. А опитування показали, що більшість європейців зовсім не прагнуть ті зобов’язання реалізувати, навіть жертвуючи своїми союзниками (мовляв, нехай кожен сам про себе подбає). Брак євроатлантичної солідарності може геть знівелювати значення та потенціал оборонного союзу, бо ніяка озброєна до зубів армія не досягне успіху, якщо немає бажання битися. Та й будь-який союз не функціонує без внутрішньої солідарності, свідомої добровільної єдності.

Читайте також: Завоювання миру. Які виклики стоять перед НАТО

Формально знаменита ст. 5 Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року, дає країнам-учасницям гарантії безпеки у вигляді насамперед спільної оборони всіх у випадку загрози навіть одному підписантові. Однак світ має величезний негативний досвід гарантій, що виявилися насправді негарантованими. Досить згадати так звану Малу Антанту, де Чехословаччині обіцяли захист з боку Румунії, Югославії, а згодом Польщі й Франції. Мюнхенська змова зліквідувала Чехословаччину й розвалила Малу Антанту через банкрутство її гарантій. Можна згадати Польщу й франко-британські гарантії, що нічим не допомог­ли Польщі в 1939-му. Хоча Франція та Британія таки оголосили Німеччині війну, тривалий час це була, за визначенням європейської преси, «дивна війна». Деякі французькі газети тоді запитували: «А чи варто воювати за Данциг?». Нинішні опитування показують, що європейці не мають бажання збройно захищати Естонію та Польщу, якщо вони стануть об’єктом агресії.

Але «не хочеться» не означає, що не доведеться. У 1939-му також не хотілося…

Усі ці опитування виявили одну особливість: жителі «старої» Європи наївно вважають, що загроза далеко і їх не дістане.

Путін, об’єктивно маючи менше можливостей із його вразливою економікою й аж ніяк не досконалою армією, діє набагато нахабніше, сміливіше та авантюрніше, що забезпечує йому виграш часу та ініціативи. Він хоче показати, що НАТО — це мильна бульбашка, яка реально не спрацьовує і тому нікого не захистить, тож європейцям краще здатися на милість переможця, яким у Кремлі воліли б себе вважати.

доля світу та людства залежить від того, чи спрацює механізм ст. 5 Вашингтонського договору про створення нато. І чи вдасться західним лідерам навіяти впевненість ворогам НАТО, що таки спрацює

Головна мета Москви сьогодні — тотальна дискредитація НАТО як оборонного блоку, як воєнної структури, мовляв, це фікція, або, як кажуть китайські товариші, «паперовий тигр». Тому європейці, на думку Кремля, мають кинути те НАТО й прожогом мчати до Москви в «намет хана» випрошувати та виторговувати собі статуси й преференції (комусь дадуть більше, а комусь менше).

Отже, встановлюється російська протекція над Європою, і поступово вся вона стає «клієнтом» Росії. І тоді справді виникне нова Європа «від Лісабона до Владивостока», але зовсім не так, як це розумів автор формулювання генерал Шарль де Ґолль. Справді, нині момент унікально вдалий для Кремля, і зумовлений він не силою Росії, а феноменальною слабкістю Заходу: у Європі панує очевидний ідейно-політичний хаос, у США при владі (а завтра це, можливо, ще й поглибитися) перебувають люди, які схиляються до ізоляціонізму, які не хочуть нести тягар світового лідерства Америки, зокрема в європейському геополітичному регіоні, не розуміючи, що в ХХІ столітті ізоляціонізм для великої держави світового рівня є нонсенсом і може закінчитися катастрофічно. Навіть Китай, що мав багатовікові історичні традиції самоізоляції, нині поводиться інакше, досить лише звернути увагу на без перебільшення шалену активність китайських фірм в Африці та Латинській Америці. Путін відчув цю потужну хвилю егоїзму, боягузтва та короткозорості в західному світі й зрозумів, що настав його час. Тепер чи ніколи… Що ж стосується НАТО, то крім глобальних геополітичних проблем тут є ще проблеми самої цієї організації, її структури й характеру.

Читайте також: У НАТО пояснили, на чому ґрунтується взаємодія з Росією

За весь період існування такої серйозної перевірки Альянсу, його спроможності й дієвості ст. 5 Вашингтонського договору ще не було.

Варто згадати й дуже складний консенсусний механізм ухвалення рішень, вельми повільний і незграбний: 29 держав (разом із Чорногорією, що нещодавно приєдналася) мають швидко досягти одностайності й до чогось домовитися.
Громіздка та неповоротка внутрішня структура НАТО ще так-сяк функціонує в мирний час. Як вона запрацює в умовах збройної агресії проти країни-учасниці? Договір НАТО декларує, що Альянс повинен забезпечити стримування й захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти території будь-якого його члена; зберігати стратегічний баланс у Європі. Вищий орган військової структури НАТО — Комітет оборонного планування. Крім нього є ще Група ядерного планування — головний орган для консультацій з питань, що стосуються ядерних сил НАТО; Військовий комітет, що відповідальний за військову діяльність у межах Альянсу; Міжнародний військовий штаб; Командування Об’єднаних збройних сил у Європі та Командування Об’єднаних збройних сил у зоні Атлантичного океану; Міжнародний секретаріат НАТО, генеральний секретар НАТО.

Також у структурі Альянсу є політичні комітети, Консультативна група з питань аналітичної політики, Спеціальна група з контролю над звичайними озброєннями, Економічний комітет, Комітет аналізу оборони, Головна рада з питань ресурсів, Нарада керівників у галузі національних озброєнь, Науковий комітет НАТО, Комітет із питань бойової підготовки та багато інших. Питання: як уся ця велетенська бюрократична організація, цей адміністративний Левіафан працюватиме, коли виникне потреба захистити конкретну Естонію від стрімких дій російської армії? Вона за 4–5 год пройде шлях від Нарви до островів Сааремаа — Хіюмаа. А що за цей час встигне зробити циклопічна організаційна система НАТО? Домовитися про відправлення ще однієї мотострілецької бригади до країн Балтії?

Тим більше що Альянс в цей період історії намагається до останнього (і де це останнє?) відтягувати ухвалення принципових рішень, заспокоювати, дурити самого себе, будь-які грізні memento, пояснюючи прийнятними тлумаченнями, щоб не дивитися правді в обличчя та уникати рішучих дій. Наприклад, нещодавно відбулася зустріч начальників генеральних штабів країн НАТО й деяких інших держав (зокрема, у саміті брав участь і начальник Генерального штабу Збройних сил України генерал армії Муженко).

Читайте також: Чи близько до стандартів НАТО?

Під час нарад з’ясувалося, що навіть вторгнення російських бойових літаків у повітряній простір країн НАТО не вважатимуть достатньою підставою для застосування ст. 5 Вашингтонського договору 1949 року, яка постулює колективну оборону. Ну а якщо ці літаки з’являться над країною Альянсу не тільки для того, щоб її полякати, а зі значно небезпечнішою метою? І вони можуть багато чого наробити, допоки в Брюсселі в штаб-квартирі НАТО вирішуватимуть, сперечатимуться та роздумуватимуть: це вже війна чи ще не війна…

Україна щось подібне вже пережила, коли кілька днів у лютому 2014 року в Києві здивовано намагалися збагнути, хто ж ці озброєні невідомі люди, які захопили в Сімферополі Верховну Раду й Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, що забезпечило Москві величезний і, як з’ясувалося, вирішальний виграш часу…

А тепер уявімо собі Балтію з невеликою купкою суто символічних натовських військових сил, що лише здатні демонструвати свою присутність і зображувати якусь лінію розмежування між НАТО та РФ. Якщо потужне російське військове угруповання (чи суто гебістська інфільтрація «зелених чоловічків») завдасть удару по Естонії, що робити? З одного боку, це класична підстава застосування згаданої вище ст. 5. А з другого — так не хочеться ризикувати, та й чим Таллінн кращий за Данциг, який був не вартий жертв у 1939 році (щоправда, потім довелося зазнати значно більших втрат у набагато несприятливіших умовах). Може, Путін піде далі: Латвія, Литва, Польща, а може, і ні. Головне, що механізм НАТО не спрацює. І це стане детонатором краху структури, повоєнного устрою світу й початком швидкого розпаду Європейського Союзу.

Читайте також: Криза цінностей, Варшавський саміт НАТО та Brexit — про що говорили на Київському Безпековому Форумі-2016

А далі Кремль діятиме за обставинами там, де можна буде найкраще розвивати успіх. Звісно, світ без НАТО та Європейського Союзу матиме зовсім інший вигляд. Це буде незнайомий і незрозумілий світ, де всім доведеться звикати до якихось незнаних правил життя, якщо то взагалі будуть правила, а не простий диктат сильнішої на певний момент сторони. Може реалізуватися перспектива політично-мілітарного хаосу, коли людство буде відкинуто на десятиліття назад. І це ще не найгірший варіант. Отже, без перебільшення доля світу та людства залежить від того, чи спрацює механізм ст. 5 Вашингтонського договору про створення Північноатлантичного Альянсу… І чи вдасться західним лідерам навіяти впевненість ворогам НАТО, що таки спрацює. Хоча для цього їм насамперед самим треба мати таку впевненість…