Суспільство

  ▪   Яна Вікторова

Споживацькі радості

14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
Матеріал друкованого видання
№ 21 (445)
від 26 травня, 2016

Але тепер це була подія, яка увійшла в історію нового міста повоєнних часів. Майже такого самого масштабу, що й відкриття «Бургера» замість McDonald’s у тому самому районі наприкінці квітня. Тобто зараз такі події, як відкриття чогось нового та ще й таких розмірів, аж ніяк не буденні. Як спуск на воду «Титаніка» колись. Важко сказати, що в місті викликало більший резонанс: відкриття пам’ятника «Вони відстояли Донбас» 12 травня в парку Дружби народів чи відкриття цього супермаркету за кілька днів. На останню подію люди йшли не за списками й не за наказом…
14 травня всі діти могли отримати повітряні кульки корпоративних кольорів. Упродовж 10 святкових днів після відкриття діяла 10-відсоткова знижка на все.

Читайте також: Дрібні радощі

Але навіть не це головне. Головне те, що можна просто ходити просторим приміщенням, у якому все працює: УСІ каси, а не 2 з 13, як ще кілька тижнів тому в «Абсолюті». Багато світла, багато товарів, багатий вибір, є кулінарія, про яку просто забули за час війни. Тобто можна роздивлятися, брати участь у дегустації ковбас (охочих превелика кількість), вдихати аромат свіжої випічки, брати щось і класти на місце, тобто почуватися в статусі покупця, як і раніше. Сказати, що люди багато брали, — ні. Сказати, що були цілком задоволені всім, — теж ні. Люди приходять по згадку та свято. А ще по відчуття колишнього. Мені здається, що відкриття першого великого супермаркету в місті понад 10 років тому (за іронією це був саме «Абсолют») не викликало такого ажіотажу, як зараз. Усі перепитують одне в одного: «Ви вже ходили? Бачили? Що купили?». Відповіді дивні: «Знайшла там рибні котлети «Казка», які колись сама готувала. Але зараз у місті немає риби, свіжої риби, з якої їх можна робити».

Тобто люди ходять у супермаркет не по покупки, а, хоч як дивно, по враження та згадки. Я придивлялася біля кас: купують символічні речі, більше схожі на вхідний квиток до спогадів. Незручно ж нічого не взяти — це як у гості йдуть обов’язково з чимось. Молодь несе маленьку піцу, діти — бублик, старі — пачку чаю. Знижки справді є, і справді зараз дешевше, ніж навіть на базарі навпроти. Не набагато — на кілька рублів, але той, хто орієнтується в цінах, розуміє, на чому можна заощадити. На базарі продавці коментують: «Чому радіти? Це на 10 днів усе дешевше, потім знову буде дорого». Люди дивним чином знають усе: що велике приміщення будівлі «Абсолют» був уже неспроможний орендувати, що власники мережі переїхали до Києва й почали нове життя та новий бізнес там… На будь-яке місто кажуть, що воно як село, де всі щось знають одне про одного.

А знаєте, що здивувало? Товари на полицях українські. Яким чином їх везуть, дотримуючи всіх вимог зберігання та транспортування, — загадка. Але всі поставили за це «залік» маркету. Купити зараз якісний, тобто український, товар — рідкість і щастя. Із таким асортиментом «Спар» знайде своїх покупців. А ще здивувало те, що фіскальний чек українською! «Решта», «гроші», «знижка» — так, мені не здалось. І це помітили всі, хоча «шапка» з назвою та адресою магазину російською. Тобто згадки про минуле не лише в освітленні, асортименті, товарах українських виробників, а ще й у цих маленьких великих літерах, які всі побачили…

Читайте також: Куди піти в Луганську

До речі, «Бургер» уже не працює. Не знаю, у чому річ, але молодь п’є пиво на його літньому майданчику, смітники повні, пляшки й папір лежать поруч. І зараз здається, що ті кілька днів, коли двері закладу були відчинені, нам примарилися. Ніби й не було чистого та світлого приміщення, черги, студентів, щасливих дітлахів, відчуття свята… Так, ми справді купуємо не їжу й товар — ми купуємо спогади та враження, а разом із ними викреслюємо зі свого життя все негативне.  Стара жіночка купувала газети в Союздруку. Придбала одразу всі місцеві й пояснила продавчині: «Я завжди їх купую. Все чекаю, коли напишуть, що війна скінчилась… Але про це ніхто не пише».

А ми вигадуємо собі свою реальність. І майже всі розповіді починаються зараз словами: «Як колись». Якісне, смачне, велике, як колись. Як до вій­ни. Як у тому житті, у якому не було страху та нічних до холодного поту жахів. Ми всі чекаємо, коли скінчиться війна, як та старенька, котра щотижня купує свіжі газети, щоб знайти там давно очікувану
новину.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.