Суспільство

  ▪   Денис Казанський

ДНР: ставка на циніків

Відсторонення від влади та арешт одного з номінальних лідерів «ДНР» Андрія Пургіна деякі ЗМІ назвали «державним переворотом», незважаючи на очевидну абсурдність такого формулювання. І річ тут не так у тому, що «ДНР» не є державою, як у тому, що навіть у межах цієї структури ніякого перевороту не відбулося. Пургін, який в одну мить переїхав із будівлі «народної ради» в зловісний підвал, не визначав політики «Донецької республіки», не був її реальним керівником, не командував військами, нічого не вирішував.
Матеріал друкованого видання
№ 36 (408)
від 10 вересня, 2015

На відміну від Дениса Пушиліна, який посів тепер місце спікера «народної ради ДНР», Пургін був у Донецьку персоною досить відомою. Принаймні серед проросійськи налаштованих донеччан. Разом з однодумцями він ще в 2005 році створив громадську організацію «Донецька республіка», яка проповідувала відділення Донбасу від України. Організація була вкрай нечисленна, але досить колоритна. На вуличні акції за її участю завжди із задоволенням ходили журналісти. Погано одягнений, неохайний Пургін зазвичай робив скандальні заяви та роздавав усіляку макулатуру на кшталт брошур під назвою «Російський світовий порядок» або карт «ДФР» — «Донецької Федеративної Республіки», до якої крім Донецька та Луганська чомусь були включені Дніпропетровськ, Харків і Херсон.

Колись саме Пургін та його однодумці створили концепцію нинішньої «ДНР», включаючи прапор і герб. З усіх нинішніх лідерів донецького сепаратизму Пургін, безумовно, є найбільш ідейним. Він вірив у «ДНР», коли розмови про незалежність Донбасу ще здавалися маренням шизофреніка. Хто б міг подумати, що його мрія зрештою буде втілена в життя та перетвориться на чудовисько, яке пожере його самого.

Денис Пушилін, який посів місце Пургіна після його скандального відсторонення, — зовсім інший випадок. Ще за рік до антиукраїнського повстання на Донбасі він не думав про сепаратизм. У 2013-му активно намагався заробляти гроші в «МММ», і це характеризує його достатньо вичерпно. Зрозуміло, що в сепаратисти Пушилін подався після того, як побачив, що на Донбасі насправді назріває щось серйоз­не й на цьому можна непогано заробити. До весни 2014-го на проросійських мітингах не світився.

Як виявилося, для російської авантюри на Донбасі більше підходить безпринципний ділок, ніж старий дивакуватий ідеаліст. Спочатку, поки російські куратори розпалювали пожежу війни та погрожували розтоптати Україну, Пургін і Пушилін прекрасно уживалися в одній команді. Перший вірив у те, що робив, другий, очевидно, мав корисливий інтерес. Коли ж настав час згортати авантюру та домовлятися з Україною, Пургін виявився непотрібним і навіть шкідливим елементом, Пушилін, навпаки, цинічним виконавцем, не обтяженим ідеалами, якому не становитиме моральних зусиль виконувати будь-які, навіть відверто підлі вказівки Кремля.

Цілком можливо, що в майбутньому для кращої інтеграції «республік» до складу України їхні нинішні лідери будуть замінені більш нейтральними фігурами, що краще підходить для діалогу з Києвом

Повалення Пургіна сталося досить підступно. Спочатку його спробували не пустити на підконт­рольну сепаратистам територію і таким чином витіснити в Росію, як до того вже витіснили багатьох інших опальних діячів «ЛНР» і «ДНР». Однак Пургін відмовився смиренно приймати свою долю і прорвався до Донецька. Щоправда, доїхати до столиці в нього так і не вийшло. У Макіївці його автомобіль заблокували машини «МГБ ДНР», а позбавлений влади спікер був заарештований. Того самого вечора «народна рада», що зібралася в будівлі Донецької ОДА під дулами автоматів бойовиків, без довгих дебатів звільнила Пургіна й призначила на його місце Пушиліна.

За інсайдерською інформацією, причиною повалення Андрія Пургіна стало його небажання проводити курс на інтеграцію до складу України окупованих територій. Він є послідовним і закоренілим українофобом, тому ідея про зближення з Україною після всього, що сталося за останній рік, здавалася йому блюзнірською. Наприкінці серпня у ЗМІ з’явилася інформація про те, що в «ДНР» після «виборів» 18 жовтня планується проведення референдуму про приєднання до Росії. Повідомлялося, що встигли підготувати навіть бюлетені для голосування. Ідею референдуму найбільше педалював саме Пургін. За деякими даними, його остання поїздка до Петербурга, після якої він уже не повернувся в крісло спікера, була пов’язана якраз із її обговоренням. Не секрет, що в Росії існує так звана партія війни, члени якої закликають вирішити «українське питання» за допомогою військової сили: дійти до Києва, завоювати та приєднати до Росії весь український Південний Схід, визнати народні псевдореспубліки. На підтримку «яструбів» нібито й розраховував Пургін, але Кремль не вибачив такої самодіяльності.

Читайте також: Світ про Україну: Окупований Росією Донбас не вартий і мізинця українського солдата

Щоправда, колишній лідер бойовиків «ДНР» росіянин Алєксандр Бородай у коментарі BBC заявив, що Пургін нічим таким не займався й поводився досить слухняно, а причиною його відставки став давній конфлікт із Пушиліним. Але цю версію заперечують інші російські прихильники «ДНР». «Ясна річ, без санкції з Москви заміни Пургіна на Пушиліна не відбулося б. Як уже могли помітити із син­хронного виступу федеральних ЗМІ, інформаційний супровід перестановок надається на належному рівні, включаючи легкий і вже досить нав’язливий піар Пушиліна, котрого куратори, вочевидь, розглядають як найбільш керовану та зручну людину з огляду на відсутність ясних принципів та каламутне минуле, на яке зручно чіпляти», — прокоментував подію в Донецьку російський блогер Боріс Рожин.

Читайте також: «Любов до України» чи заперечення всього?

Напевно, принципова домовленість між Україною та Росією щодо врегулювання конфлікту на Донбасі вже досягнута, і таким чином Кремль створює найбільш належні ситуації перебудови в маріонетковому керівництві «ДНР». Останні заяви представників окупаційної адміністрації та затишшя, що настало на фронтах, це підтверджують. Цілком можливо, що в майбутньому для кращої інтеграції «республік» до складу України їхні нинішні лідери, які скомпрометували себе, будуть замінені більш нейтральними фігурами, що краще підходить для діалогу з Києвом. Найімовірніше, це будуть представники недобитих донецьких олігархічних кланів Клюєва, Ахметова, Єфремова та Януковича.
Таким чином, Росія продовжує свою роботу з ім­плантації штучно створених «республік» у без того нездоровий український організм. Поки що не відомо, чим це обернеться для України. Можливих сценаріїв два: «народні республіки» стануть або «українським Придністров’ям» — де-факто не підконтрольною Україні, але економічно тісно пов’язаною з нею територією, або «українською Чечнею» — напівнезалежним регіоном зі своєю армією та своїми феодалами, які житимуть коштом українських платників податків. Який із цих сценаріїв буде втілено в життя, залежить уже від самої України та її керівництва.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.