Наука

  ▪   Надія Баловсяк

Елітний офлайн

Як звичайні людські взаємодії стають розкішшю в епоху діджиталізації
Матеріал друкованого видання
№ 28 (660)
від 8 липня

Масовість онлайн-інструментів породжує проблему нової цифрової нерівності, у якій надзвичайно вартісними стають можливість відмовитися від доступу до мережі та прості людські стосунки.


Головний герой фільму «Вона» працює в онлайн-проекті Beautiful-HandrwrittenLetters.com, він вигадує й надиктовує листи для своїх клієнтів, а платформа перетворює їх на паперові копії, написані гарним почерком на папері. Із часом герой фільму закохується в операційну систему на ім’я «Саманта»: ідеальну супутницю, у якій є все, крім фізичного тіла. Паперові листи вже сьогодні стали справжніми артефактами, які майже зникли з нашого життя, а в уявному світі фільму вони перетворилися на унікальний продукт, за який готові платити чималі гроші. Водночас віртуальне кохання у фільмі стало явищем en masse. Паперовий лист vs віртуальне кохання, персональні історії гарним почерком на папері проти ідеальної віртуальної коханки без тіла — такі паралелі та протиріччя поступово приходять і в реальний світ, у якому повна цифровізація поступово витісняє людські взаємини, що, натомість, набувають нової цінності та стають предметом розкоші.

 

Читайте також: Не боятися змін

 

Цифрова нерівність


В умовах карантинних обмежень цифрова нерівність стала особливо відчутною. Цифровою нерівністю (цифровий бар’єр, або digital divide) називають обмеження можливостей людей через відсутність у них доступу до сучасних комунікаційних технологій. Жертви цифрової нерівності не мають удома якісного інтернет-підключення, власних ноутбуків або комп’ютерів. Коли світ постав перед необхідністю вчитись і працювати з дому, стало зрозуміло, що багато школярів і навіть дорослих працівників не можуть навчатися чи працювати онлайн. Саме тому в багатьох країнах світу доступ до інтернету є частиною базових прав людини — такою, наприклад, як свобода слова. У законодавстві Франції чи Естонії це положення зафіксоване в Конституції.


За даними Міжнародного союзу електрозв’язку, лише 53% світового населення (близько 4 млрд людей) мають доступ до інтернету (див. «Базова потреба»). Звісно, частка людей, які живуть у стані цифрової нерівності, залежить від країни.

 


До прикладу, у США близько 6% людей не мають доступу до якісного інтернету, в Австралії таких 13%. В Україні 71% населення має доступ до інтернету, із них у 65% інтернет-підключення є вдома. Це означає, що третина українців більшість часу живе в режимі офлайн. Такі обмеження стали особливо серйозною проблемою для школярів і студентів, які виявилися відрізаними від процесу навчання, організованого в мережі.

 

Big Tech та інтернет для всіх


ІТ-гіганти уже не перший рік працюють над тим, щоб усіх забезпечити інтернетом, привести його в найвіддаленіші країни світу. До прикладу, компанія Facebook запустила проект internet.org, у рамках якого намагалася роздавати інтернет жителям країн, що розвиваються, за допомогою дронів, які працюють на основі енергії сонця. Ще два роки тому цей проект охоплював майже 100 млн людей.

В Україні 71% населення має доступ до інтернету, із них у 65% інтернет-підключення є вдома. Це означає, що третина українців більшість часу живе в режимі офлайн

 

Google, тобто її материнська компанія Alphabet, створила спеціальну структуру Google Loon Project для надання доступу до інтернету жителям віддалених регіонів. Для роздачі інтернету планують використовувати висотні аеростати, розташовані у стратосфері на висоті близько 18 км.

 

Обидві компанії: і Facebook, і Google, у рамках цих проектів пропонували безкоштовне інтернет-підключення. Проте Facebook звинуватили в тому, що компанія через свій проект нівелює поняття мережевого нейтралітету, тобто користувачам свого інтернет-підключення компанія пропонувала насамперед власні онлайн-сервіси, які завантажувалися швидше за інші. Власне, для Facebook цей проект був способом збільшити аудиторію серед тих, хто ще не був підключений до інтернету.


Найамбітнішим проектом знищення цифрової нерівності як такої став проект Starlink супутникового інтернету від компанії Ілона Маска SpaceX і британського провайдера OneWeb. У рамках цього проекту передбачено перебування на низькій навколоземній орбіті цілого сузір’я супутників, які зможуть забезпечити інтернет-підключення всім охочим у будь-якій точці земної кулі.

 

Читайте також: Штучний інтелект: заявки на лідерство


Усі ці проекти Big Tech-компаній доводять, що цифрова нерівність скоро відійде в минуле, а повна діджиталізація та онлайн-підключення стануть повсякденною реальністю для більшості жителів Землі.

 

Діджиталізуватися не можна зачекати


Відсутність онлайн-доступу обмежує людину якщо не в правах, то принаймні в можливостях. І COVID-епоха, яка примусово помістила людство у світ екранів, продемонструвала це більш ніж наочно. Ми побачили, що онлайн-комунікація, віддалена робота й дистанційне навчання можливі та є кращим варіантом, аніж відсутність зв’язку, неможливість співробітництва чи брак освіти. Проте після першої ейфорії з’явилося також розуміння всіх обмежень, присутніх у онлайн-світі, а медіа наввипередки взялися публікувати статті-пояснення про складнощі онлайн-освіти й ділової онлайн-комунікації, пояснюючи, чому робочі Zoom-зустрічі та онлайн-лекції — такі втомливі заняття.


Суцільна діджиталізація («повний онлайн», знищення поняття цифрової нерівності) спрямована на те, щоб нівелювати відмінність між підключеними й непідключеними. Діджиталізація є своєрідним інструментом забезпечення однакових можливостей для всіх «підключених» людей у доступі до інформації, онлайн-освіти й державних послуг, що надаються в мережі. За умови повної діждиталізації поділу між тими, хто є онлайн і кого немає, уже не буде. Проте може виникнути новий поділ: між тими, хто хоче бути онлайн (чи мусить бути в мережі) і тими, хто вибирає для себе (може собі дозволити) життя поза інтернетом. Тобто може виникнути нова цифрова нерівність, цифрова нерівність 2.0, яка розділить людей на тих, хто живе в умовах повного онлайну, і тих, кому доступні взаємодії поза мережою, які перетворяться на дорогий продукт з обмеженим доступом. У певному розумінні це схоже на те, чим стає паперова друкована преса в час онлайн-медіа.


Класична університетська освіта з живим спілкуванням, нетворкінгом, дискусіями в аудиторії, взаємодією з викладачами та спільними студентськими проектами можуть стати одним із прикладів такого дорогого офлайн-продукту на противагу дистанційній освіті.

 

Складнощі дистанційної освіти


Коли в інтернеті з’явилися перші MOOC-платформи (Massive open online course — масовий відкритий онлайн-курс): Coursera, Udemy, Udacity — однією з найбільш обговорюваних тем, дотичних до онлайн-навчання, стало те, коли дистанційна освіта вб’є класичні університети. Зараз, за 7–8 років після появи цих онлайн-сервісів та особливо після того, як весь світ через карантинні обмеження вимушено опинився в мережі, порівняння дистанційних курсів і класичної університетської освіти виглядає принаймні дивно. Світ побачив, що дистанційне навчання можливе, але водночас і студенти, і викладачі відчули, що по-перше, не всього можна навчитися віртуально, а по-друге, таке навчання програє звичайному. Тому найоптимальнішим способом може бути формат змішаного навчання: коли дистанційні лекції супроводжують класичні офлайнові заняття, обговорення з колегами й консультації викладачів.


Опитування представників найбільших університетів у 2018 році в рамках проекту Times Higher Education засвідчило, що до 2030‑го 63% із них планували розробити онлайн-версії для отримання повної вищої освіти, проте лише 24% вважали, що електронні курси будуть популярнішими за класичну освіту. А в дослідженні, яке цей проект опублікував у березні 2020 року, зазначено, що новий поштовх онлайн-освіти буде спостерігатися в азійських країнах: Індії та Китаї, де кількість університетів обмежена.

 

Читайте також: Чи мають діти вчитися людських цінностей на алгоритмах?


Дослідники з Центру університетської політики Університету Карнеґі — Меллона в своєму останньому звіті, опублікованому на початку року, зазначають, що зменшення частки офлайн-освіти на користь онлайну буде порушенням прав споживачів і погіршить якість освіти в країні. Додатковим аргументом до своєї рекомендації автори дослідження називають факт, що суспільство й роботодавці надають менше значення онлайн-освіті, порівняно з традиційними університетськими дипломами.

 

До світу без екранів


Багато американських приватних шкіл за останні роки впроваджують системи навчання, що мінімізувало б час перебування учнів за екранами гаджетів. Водночас намагаються збільшити взаємодію учнів між собою і з педагогом. Така тенденція стала реакцію на занепокоєння батьківської спільноти щодо занадто активної роботи дітей із гаджетами. Ця тенденція, яку в Україні намагаються запровадити вальфдорські школи, втілює ідею цифрової нерівності 2.0, яка в цьому випадку відіб’ється в освіті з електронними підручниками й он­лайн-дозвіллям, з одного боку, на противагу якісним паперовим навчальним матеріалам і звичайним кубикам і конструкторам — з іншого.


Дослідження Common Sense Media, здійснене у 2015 році, засвідчило, що екранний час підлітків із низьким доходом (8 год 7 хв) на 2,5 год перевищує екранний час підлітків із високим доходом (5 год 42 хв). Таке саме дослідження 2019 року підтвердило цю тенденцію: 8 год 32 хв становив екранний час підлітків із бідних сімей та 6 год 49 хв — із заможніших (див. «Недоступна розкіш»).

 


Зв’язку екранного часу з соціально-економічним становищем сім’ї автори дослідження не пояснюють, однак можна припустити, що в сім’ях із нижчим доходом батьки менше часу можуть приділяти своїм дітям, тому використання гаджетів стає певним замінником спілкування з родиною, а інше дозвілля (як-от додаткові заняття) їм недоступне.


Цікаво прослідкувати за правилами використання гаджетів у сім’ях бізнесменів із Кремнієвої долини: тих, хто власне створює онлайн і робить його максимально зручним для використання. Так, Білл Ґейтс і Стів Джобс серйозно обмежували екранний час своїх дітей, про що самі неодноразово говорили в інтерв’ю. Якось на запитання журналіста про те, скільки часу проводять із планшетом iPad його діти, Стів Джобс відповів журналісту, що в них немає планшетів. І це тоді, коли перший iPad призвів до справжнього вибуху на ринку гаджетів та швидко перетворився на один із найбажаніших пристроїв для підлітків. Білл Ґейтс узагалі до 14 років забороняв дітям користуватися гаджетами. Син Сундара Пічаї, керівника Google, не мав мобільного телефону до 12 років. А за обідом у сім’ї Ґейтса смартфони і планшети завжди були заборонені. Кріс Андерсон, виконавчий директор 3D Robotics, установив обмеження, які примусово відключали гаджети дітей через заданий час після використання. А серед небезпек, із якими його діти могли б зустрітися в мережі, бізнесмен називав нерелевантний контент і ймовірне виникнення залежності від технологій. 30-хвилинне обмеження на використання гаджетів є в сім’ї Евана Вільямса, одного із засновників Twitter.

 

Цифрова бідність


Вимушене занурення у віртуальний світ породило поняття «цифрової бідності». Масовість гаджетів здешевлює послуги, демократизує їх і робить доступними для всіх: навіть для тих, хто раніше не міг їх отримати. Трансформації, якої зазнають звичні речі завдяки онлайн, іноді вражають.
Авторка The New York Times Неллі Боулз описала життя у світі екранів на прикладі пенсіонера Білла Ланг­луа, жителя кондомініуму для бідняків, потрапити до якого можуть лише люди з достатком, що не перевищує $2 тис. Його віддушина — «електронний» кіт на ім’я Сокс, розробка стартапу Care.Coach. Цей кіт відрізняється від операційної системи «Саманта», у яку закохався герой фільму «Вона»: він не такий розумний та інтерактивний, за якістю анімації він поступається більшості сучасних ком­п’ю­терних ігор, а його голос звучить надто механізовано. Проте ця примітивна симуляція домашнього улюбленця робить життя Білла Ланглуа щасливішим. Проект Care.Coach передбачає створення віртуальних аватарів-помічників, завдання яких — дати людям можливість почуватися менш самотніми. Проект виявився вельми вдалим і дав змогу зекономити десятки тисяч доларів на оплаті роботи медсестер і доглядальниць у будинках для літніх людей.


Іще один приклад, який наводить авторка, — повідомлення про смертельний діагноз, що його лікар робить через переносний монітор, а не особисто. Саме так взаємодіють із пацієнтами в лікарні каліфорнійського міста Фрімонт.

 

Цифрова нерівність 2.0


Цифрова нерівність найближчим часом зникне не лише завдяки діяльності великих технологічних компаній, які будують інфраструктуру доступу до інтернету. Здешевлення ноутбуків і смарт­фонів, mobile-first-парадигма (коли мобільні версії онлайн-інструментів мають не просто бути, а бути такими само функціональними та зручними у використанні, як і у версії для десктопів), демократичні тарифи мобільного зв’язку — усе це нівелює цифрову нерівність і приводить людство до стану повного підключення. За цим слідує діджиталізація всіх можливих послуг: від замовлення продуктів та одягу до сплати податків і започаткування бізнесу. Післяпандемійна епоха лише загострить цифрову нерівність 2.0 через повальну цифровізацію. Адже світ зрозумів, що робота і взаємодія онлайн можливі, навіть якщо вони менш ефективні.

 

Людська взаємодія в такому світі стане дуже дорогим продуктом. Адже простіше заплатити за бота, який відповідатиме на запитання клієнтів, аніж утримувати call-центр із живими операторами, здатними діяти не лише за наперед визначеним алгоритмом, а й такими, що вміють розв’язати нестандартну проблему. Будь-який, навіть найдосконаліший інтернет-магазин із розумною системою персональних рекомендацій товарів — це завжди дешевше за персональних стилістів в офлайн-магазині, які пам’ятають торішні покупки клієнта й добре знають стиль його одягу та вподобання. Телемедицина знизить вартість отримання медичних послуг і дасть змогу проконсультуватися з лікарем, перебуваючи буквально на краю світу. Проте консультація зі спеціалістом тет-а-тет буде завжди дорожчою, бо він матиме змогу звернути увагу на симптоми, яких сам пацієнт не помічає. Відмінність в емоціях від відвідування віртуального концерту чи особистої присутності ще очевидніша, як і віртуальну екскурсію Парижем не можна порівняти з особистим візитом до Ейфелевої вежі чи навіть зачиненого на ремонт Нотр-Даму. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.