Наука

  ▪   Олег Фея

Великий стрибок 2.0

Велетенські бюджети, залучення діаспори й технологічне шпигунство. Що лежить в основі китайського наукового дива
Матеріал друкованого видання
№ 44 (624)
від 31 жовтня

У романі китайського письменника Лю Цисіня «Проблема трьох тіл» описано поневіряння дівчини, батька якої, професора теоретичної фізики, вбили хунвейбіни за відмову визнати теорію відносності «буржуазним антиреволюційним забобоном». Саму героїню, астрофізика за освітою, відправили в трудовий табір, але через кілька років уряд дозволив їй повернутися до досліджень за умови розкаяння в «гріхах батька». Держава швидко зрозуміла, що таке брак кваліфікованих науково-технічних фахівців, і стала шукати їх по концтаборах. 


Прообразом головного персонажа книжки, ймовірно, став Чжан Зонсуй, теоретичний фізик, фахівець із квантової теорії поля, який працював із Нільсом Бором та Вольфґанґом Паулі, був співробітником Кембриджа й Прінстона. У 1948-му він повернувся до Пекіна, невдовзі його обрали членом Китайської академії наук, але на початку «культурної революції» Зонсуя заарештувала «червона гвардія», і він вкоротив собі віку. Під час «культурної революції», що розпочалася 1966-го, наукова й освітня системи Китаю були зруйновані: з перших днів влада закрила школи та університети. І хоча початкову та середню школу згодом відновили, більшість університетів не працювали до 1972 року, а вступні іспити повернули лише 1977-го після смерті Мао Цзедуна, доти була поширена система рекомендацій від армії, фабрик та сільських громад. 142 тис. учителів та викладачів вишів, 53 тис. науковців відправили до таборів, багатьох закатували до смерті. Репресіям піддали 500 із 674 професорів медицини, які працювали в закладах Академії наук. 


Нині Китай другий у світі за видатками на дослідження за паритетом купівельної спроможності (понад $400 млрд) та кількістю наукових статей, а за цитуваннями майже наздогнав США. За 40 років після руйнівної «культурної революції» він став науковим гігантом, його успіхи тісно пов’язані з економічним зростанням, вливанням величезних коштів та роботою з діаспорою. При цьому китайська наука відносно закрита, відома сумнівними з погляду етики дослідженнями (як-от народження генетично модифікованих дітей), а деяких науковців підозрюють у технологічному шпигунстві. 

 

Читайте також: Кремнієва долина проти кліматичних змін


Засади розвитку Китаю заклав у 1978-му Ден Сяопін у політиці «чотирьох модернізацій». До пріоритетних напрямів розвитку влада зарахувала сільське господарство, промисловість, оборону, науку та технології. У науці перевага віддавалася прикладним дослідженням. Завдяки програмі «Дві бомби, один супутник» у 1964 й 1967 роках КНР підірвала ядерну та водневу бомби, а перший штучний супутник запустила в 1970-му. Вчені та інженери, які працювали в оборонній промисловості, освіту здобули переважно на Заході й були відносно захищені від репресій. Завдяки їм країна не втратила остаточно свій науковий потенціал. 


Китайська влада зробила ставку передусім на освіту. У 1970-му в країні було лише 47 тис. студентів, тоді як у 2017-му вищу освіту здобули 7,3 млн осіб, а кількість студентів оцінювалася в 28 млн. У 1990-х держава започаткувала «Проект 211», у межах якого з 1996-го по 2000-й розподілила $2,2 млрд серед 100 найкращих вишів, щоб наблизити стандарти викладання до світового рівня. «Проект 985» сконцентрувався на 39 університетах, серед яких Пекінський та Університет Цінхуа мали пріоритетне фінансування. На сьогодні ці два виші, а також Науково-технічний університет у місті Хефей стабільно включені до рейтингів найкращих вишів світу, у них навчається приблизно 100 тис. студентів, кожен десятий із яких приїхав здобувати освіту з-за кордону. Дев’ять університетів із «Проекту 985» об’єднали в елітну Лігу С9, що продукує 20% академічних публікацій країни, забезпечує 30% цитувань та освоює 10% усіх видатків на дослідження. Китай позиціонує її як власну Лігу плюща. У 2015-му стартував план із подвоєння університетів першого класу, згідно з яким до 2050 року в країні має працювати 42 провідні світові навчальні заклади. 


У Лізі С9 працює більшість залучених професорів і науковців за програмою «Тисяча талантів». Із 1978 року на навчання за кордоном, здебільшого в США, виїхало 6 млн китайців, і мета цієї програми — повернути найкращих із них для проведення досліджень на батьківщині, хоча фінансування отримують і визнані іноземні науковці. Програма гнучка, залучає дослідників віком до 55 років для постійної роботи в Китаї, а також видає короткочасні гранти, і тоді науковець має проводити в китайських університетах хоча б два місяці на рік. За 10 років понад 7 тис. китайців із діаспори та іноземних дослідників стали лауреатами таких грантів. На старті їм видають $142 тис. із можливістю отримати ще більше фінансування. Як повідомляє South China Morning Post, і без цієї програми чимало китайських науковців та інженерів повертається додому: у 2017-му навчатися за кордон поїхало 608 тис. студентів, а повернулося 481 тис. 

 

Торік Національна рада з розвідки США заявила, що програма «Тисяча талантів» орієнтована на технологічне шпигунство, а одержувачі грантів — це «сплячі шпигуни». Зі звинуваченнями в шпигунстві пов’язують самогубство американського фізика китайського походження Шоучен Чжана, одного з найшанованіших у світі дослідників топологічних ізоляторів і власника інвестиційної компанії Danhua Capital із капіталізацією $400 млн. Він був членом експертної ради «Тисячі талантів» і співпрацював із технологічним гігантом Huawei, що перебуває під пильною увагою американських спецслужб. 


Нові матеріали, генетичні дослідження, штучний інтелект, квантові технології — усе те, що може бути корисним в індустрії та обороні, лишається у фокусі китайських посадовців, які відповідають за наукову політику. Цього року бюджет на науку та технології в КНР прогнозується на рівні $470 млрд (державні видатки та інвестиції від бізнесу), а це 22% загальносвітових видатків, більше тільки в США ($550 млрд). За державними інвестиціями в матеріалознавство, комп’ютерні технології, енергетику, сільське господарство країна посідає друге місце у світі. Тоді як у дослідженнях клімату та екології частка Китаю не перевищує 1% (у США та Німеччини відповідно 37% і 26%). 

 

Читайте також: Ліки з комп’ютера. Як штучний інтелект сприяє підбору медичних препаратів


Про прикладний характер китайської науки свідчить і той факт, що серед усіх опублікованих за останні 20 років статей 34% припадає на інженерію, по 20% — на матеріалознавство, фізику та астрономію, 13% — на хімію. Торік серед усіх опублікованих у світі наукових статей за згаданими напрямами частка Піднебесної становила близько третини, тоді як соціальні науки, психологія, гуманітаристика — лише незначний відсоток. При цьому китайська наука не така вже й затребувана у світі: понад 50% цитувань надходить від китайських дослідників, а в деяких галузях, як-от матеріалознавство, близько 60%. Для порівняння: рівень самоцитувань у цій галузі в США не перевищує 35%. 

 

Завдяки велетенським бюджетам у Китаї практикується грошова винагорода для дослідників, які публікуються в провідних журналах. Це сумнівна практика, наслідком якої є великі корупційні ризики. За останні 15 років чисельність науковців у країні зросла втричі, тоді як кількість публікацій майже у 20 разів. Науковці отримують від  кількох тисяч до $165 тис. залежно від рейтингу журналу. Вони вмотивовані написати якнайбільше статей і просунути їх у провідні журнали. Якість таких досліджень відходить на другий план. Серед них можуть траплятися й справді проривні роботи, але більшість посередні, зроблені нашвидкуруч заради винагороди. На ринку з’явилася велика кількість компаній, які за гроші допоможуть опублікувати статтю, розквітла індустрія «хижих» журналів. До того ж у більшості університетів винагороду отримує лише перший автор статті, з чим також пов’язані корупційні ризики, використання адмінресурсу й нездорова конкуренція в колективах. 

 

 

Окрім того, Китай не завжди дотримується світових вимог щодо етичності наукової роботи. У листопаді 2018 року біофізик Хе Цзянькуй сповістив про приголомшливий експеримент: завдяки технології зміни геному CRISPR/Cas9 він ще на стадії ембріонів деактивував у двох дівчаток ген, що відповідає за ризик зараження ВІЛ. На експеримент буцімто мотивувало бажання ВІЛ-позитивного чоловіка та його здорової дружини мати дітей. Дівчата Лулу і Нана нібито мають вроджений імунітет до вірусу. Згодом науковець зник, потім з’явилися свідчення, що він під домашнім арештом. Влада відхрестилася від дослідження, а сам Хе Цзянькуй поширив заяву, що робив усе власним коштом. Науковець порушив одразу кілька законів: у Китаї заборонено надавати допомогу ВІЛ-інфікованим у народженні дітей, а піддослідним парам він нібито показав сфальсифікований документ про етичність таких дослідів.  

 

Читайте також: Шкільна освіта в добу штучного інтелекту

 

Піднебесна показує амбіції і в космосі, профінансувавши торік власну космічну програму на $8 млрд. 3 січня місія «Чан’е-4» висадила на зворотному боці Місяця ровер, згодом китайці планують відправити на супутник Землі пілотовану експедицію. До 2020 року мають намір закінчити космічну орбітальну станцію, а також запустити власну систему навігації на противагу GPS. Хоча Китай декларує суто наукові цілі, зрозуміло, що власна навігаційна система буде корисна насамперед військовим. 

 

Ще з часів Ден Сяопіна Китай зробив ставку на розвиток науки та технологій, пов’язавши з ними економічний добробут. Хоча за формальними показниками (кількість статей, цитувань) він поступово виривається у світові лідери, якість китайської науки викликає чимало запитань через систему адміністрування та сумнівну комерційну мотивацію досліджень. Утім, слід визнати, що за 40 років Піднебесна зробила велетенський стрибок від країни зі зруйнованою науковою галуззю до гіганта, що залишив позаду чимало західних держав. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.