▪   Сергій Балан

Ціна питання

Жорстка боротьба на місцевих виборах має свою мотивацію: доступ до великих ресурсів та владних повноважень
Матеріал друкованого видання
№ 44 (157)
від 29 жовтня, 2010

Місцеві ради (сільська, селищна, міська, районна в місті, районна та обласна) є органами представницької влади. Виконуючи установчі, контрольні та інші функції, вони, з одного боку, створюють своєрідну противагу виконавчим органам, а з іншого – мають значні повноваження у вирішенні питань громади. У цьому зв’язку бізнес-інтереси еліт, які підтримують Партію регіонів, є потужним мотиваційним чинником у боротьбі за її перемогу на місцевих виборах.

Розподіл ресурсів

На сьогодні муніципальний рівень, відповідно до Конституції та законів України, що регулюють питання реалізації права на місцеве самоврядування, має значний масив владних повноважень.
Так, чималими земельними, матеріальними та фінансовими ресурсами володіють місцеві ради базового рівня та їхні виконавчі органи (особливо це стосується міст обласного значення). До таких матеріально-фінан­­со­­вих повноважень місцевих рад можна зарахувати:

1) затвердження місцевого бюджету, програм соціально-економічного, культурного розвитку, цільових програм;

2) ухвалення рішень щодо виділення, продажу земельних ділянок, передачі їх у коротко- і довгострокову оренду тощо;

3) ухвалення рішень щодо надання дозволу на будівництво;

4) встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їхніх ставок у межах, визначених законом (поки що це повноваження не можна вважати привабливим, бо в структурі доходів місцевих бюджетів частка місцевих податків і зборів становить лише 1–2%, однак у разі запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, це повноваження ради може мати дуже важливе значення);

5) ухвалення рішень щодо відчуження комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, що не підлягають приватизації;

6) ухвалення рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію і перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності тощо;

7) врешті, на сьогодні органи місцевого самоврядування є великими замовниками товарів і послуг.

Місцеві ради мають і значні організаційні повноваження: формують виконавчі органи самоврядування, можуть 2/3 голосів достроково припинити повноваження голови громади (відповідно сільського, селищного, міського) тощо.
Своєю чергою, і посада міського голови є достатньо сильною на базовому рівні самоврядування. Саме він є основним розпорядником коштів, очолює виконавчий комітет ради, головує на засіданні та підписує рішення ради, має право зупиняти її рішення і скасовувати рішення виконкому ради. Саме голова призначає і звільняє майже всіх посадових осіб місцевого самоврядування на території громади.

Звичайно, сільські, селищні, міські (міст районного значення) ради, за винятком рад приміських населених пунктів (поблизу обласних центрів, столиці, на Південному березі Криму, населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією міських рад великих міст), менш привабливі для політичних сил. Натомість обласні та районні ради мають такі повноваження, що можуть суттєво ускладнити життя органів державної виконавчої влади загальної компетенції – обласних і районних державних адміністрацій.

Розподіл повноважень

Відповідно до ст. 118 Конституції України місцева рада 2/3 голосів може ухвалити рішення про висловлення недовіри голові районної чи обласної державної адміністрації, результатом чого є обов’язкове прийняття рішення президентом про дострокове припинення його повноважень. Якщо голосування за недовіру голові державної адміністрації набирає більш ніж половину голосів, то глава держави розглядає питання про дострокове припинення його повноважень.

Цю конституційну норму дублює також ст. 34 Закону «Про місцеві державні адміністрації». Зауважимо, що Конституція не визначає підстав висловлення недовіри головам МДА, тобто таке рішення ради можуть ухвалювати на підставі будь-якої мотивувальної частини.

Варто зазначити, що така ситуація вже мала місце у недавній українській історії після виборів 2006 року. Тоді ресурс обласних і районних рад активно використала Парія регіонів у дев’яти областях, де вона здобула в радах значну більшість.Особливо рельєфно це проявилося в Луганській області: після висловлення недовіри сесією Луганської обласної ради 21 квітня 2006 року подав у відставку голова Луганської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль. Проте заява про відставку не стала перешкодою для обласної ради висловити йому недовіру 25 квітня («за» відставку проголосували 98 депутатів, «проти» – 11). За короткий час недовіру також було висловлено восьми головам районних державних адміністрацій: у Новоайдарському, Біловодському, Сватовському, Краснодон­­­ському, Троїцькому, Меловському, Станич­­но-Луган­­ському, Слов’яно­­серб­­сь­­кому, Лутугинському районах.

Аналогічні процеси у травні–червні 2006 року Партія регіонів розпочала і в інших областях. Зокрема, були спроби масового висловлення недовіри головам місцевих державних адміністрацій у Харківській області. Щоправда, там цей процес було заблоковано в судовому порядку.

Ще одним важливим складником ескалації компетенційних конфліктів за участю обласних і районних рад може бути ухвалення рішень про неделегування місцевим державним адміністраціям повноважень обласних і районних рад. Такий спосіб тиску на виконавчу владу було досить широко апробовано в минулі роки у часи компетенційного протистояння (зокрема, у Луганській, Харківській, Одеській областях).  

Вочевидь, захоплення місцевих рад командою Януковича (під партійною парасолькою Партії регіонів) може вирішити для неї проблему гуртування опозиційних сил навколо муніципальних органів влади.

Аналізуючи мотиваційну складову активної участі Партії регіонів у місцевих виборах, не треба забувати й про психологічний аспект: перемога на місцевих виборах для ПР – це подолання ще однієї владної висоти, що свідчитиме про перемогу партійних ідей по всій Україні, зокрема в західних і центральних регіонах.  

Таким чином, перемогу партії влади на місцевих виборах треба розглядати як: 1) спосіб задоволення економічних інтересів власних регіональних еліт; 2) спробу запобігти перетворенню муніципальних органів на осередки організованого протистояння з органами державної влади, підконтрольними команді чинного президента; 3) складову психологічного зламу в свідомості українського ви­­борця щодо Партії регіонів як влади, «що прийшла всерйоз і надовго».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.