▪   Юлія Бентя

Переграти все

Новий театральний рік тішитиме здебільшого комедіями й ставитиме проекти з міцною страховкою, щоб не ризикувати
Матеріал друкованого видання
№ 39 (152)
від 24 вересня, 2010

Віднедавна стало вкрай модно говорити про вимирання сучасної драматургії – ніби в театрах ставлять тільки класику, не з’являються нові тексти, а визначальні драматурги ХХ століття лишаються невідомими широкому загалу. Плани столичних театрів на сезон 2010/11 все це показово заперечують.

Обережний поступ сучасності

Чому ж за «статистикою» все добре, а театр усе одно не наближається до буттєвих проблем сучасної людини? Відповідь проста: режисери розучилися по-справ­­жньому ризикувати, у кожному із «сучасних» проектів присутня міцна страховка – чи то приватного капіталу драматурга, чи популярності, медійності імені автора, чи його вже значного досвіду театральних постановок, чи й зручного маскування актуальності під історичний епос. Ось і виходить першопрочитання «за посередництвом», така собі light-су­­часність.

Звісно, це не означає, що всі названі категорії вистав приречені від початку. Просто інших варіантів наш театр практично не пропонує. Одна з найближчих прем’єр Театру імені І. Франка, багатофігурне полотно Ігоря Афанасьєва «Урус-шайтан. Бай­­ки про Сірка – кошового отамана, шевальє д’Ар­­таньяна і турецького султана» (Афанасьєв переробив у п’єсу власний роман) – це історія. «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана (теж авторська адаптація роману до франківської сце­­ни) – це бренд, на який точно знайдеться свій покупець, тож режисер Юрій Одинокий нічим не ризикує, навіть навпаки. Національна опера ставить балет «Володар Борисфену» Євгена Станковича, бо його музика вже давно є беззаперечною класикою.

Театри поки що мовчать про нові твори бізнесменів-де­­пу­­татів Олександра Марданя й Олександра Прогнімака, але ж не кинуть вони так просто власне хобі, якщо навіть Ілля Ноябрьов іде підкоряти сцену одного з найкращих київських театрів – «Повернення блудного батька», театральний римейк його власного кінофільму планується у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. У цьому контексті, можливо, найсучасніше прозвучать першопрочитання історичного політичного фарсу Олександра Олеся «Вилітали орли», який режисер Олександр Балабан разом зі своїм акторським курсом має показати у жовтні на сцені Центру Леся Курбаса. Театрам легше вдруге за кілька років поставити один і той самий текст: після недавнього успіху на сцені «Сузір’я» «Самотня леді» Ігоря Афанасьєва перебирається до франківців, її ставитиме Петро Ільченко для бенефіціантки Галини Яблонської. Так само по накатаній доріжці потрапляють до театрів і твори Анатолія Крима, тож після недавнього «Льовушки» в Театрі на Подолі слід очікувати його «Квартет» у Молодому театрі.

...та «кунізація» усієї країни

Тріумфатор торішньої театральної премії «Київська пектораль» одразу в трьох номінаціях Ігор Славінський («краща драматична вистава», «краща вистава камерної сцени» та «краща режисура») розпочинає новий сезон одразу з двох американських комедій. «Кохання з останнього погляду» Діма Тоже він ставить на рідній, «подільській», сцені, а «Примадонн» Кена Людвіга – в «Колесі», відомому «нестерпною легкістю» власного репертуару. «Комедійний серіал» не омине й національних театрів. Російська драма імені Лесі Українки вслід касово успішному «Занадто жонатому таксисту» Рея Куні береться за його продовження – комедію «Занадто щасливий батько», яку ставитиме Ірина Барковська, і це буде перша прем’єра Російської драми в новому театральному році.

Втім, від великих сцен все-таки можна очікувати значних звершень, і вони точно будуть. Найбільші сподівання, як завжди, можна покладати на синтез класичної драматургії та майстерної режисури. Звідси невеличкий список вистав, які бажано не проґавити: «Грек Зорба» Театру імені І. Франка у постановці Віталія Малахова з Анатолієм Хостікоєвим та Наталею Сумською у головних ролях; «Войцек» Дмитра Богомазова за Бюхнером, «Місяць на селі» Турґєнєва в інтерпретації Андрія Білоуса, «Пасажир без багажу» Олексія Лісовця, класика абсурду від Жана Ануя (всі – Театр драми і комедії); «Вишневий сад» Анатолія Каца й «Міра за міру» Нікіти Гріншпуна (Російська драма).

Гірша ситуація з малими, маргінальними сценами, які, за поодинокими винятками, потроху перетворюються на класичні курортно-розважальні осередки, остаточно здаються в полон касі, без надії та очевидного майбутнього. Тут процес «кунізації» (від прізвища популярного британського драматурга Рея Куні) особливо помітний і невідворотний. На цей шлях стали Муніципальний театр «Київ» (минулого сезону він переїхав з Андріївського узвозу на Русанівську набереж­­ну) з його жовтневим «Абри­­косовим раєм» та ресто­­ранно-театральне «Браво», шлях до якого вже давно воліють забути театральні оглядачі.

Другорічники

Натомість не перевелися ще й у Києві режисери, здатні працювати довго над одним текстом. Їхні плани-проекти можуть перекидатися з одного року на інший, проте саме від них можна очікувати найдовершеніших результатів. Такою надією досі лишаються чехівські «Три сестри», які Едуард Митницький практично щодня вже понад рік репетирує на Малій сцені Театру драми і комедії. Іноді дата пре­м’єри відкладається з незалежних від режисера «зовнішніх» причин: неузгодженість ав­­тор­­ських прав, перебої з фі­нан­суванням. Іноді через заванта­­женість паралельними проек­­тами або ж зрозуміле бажання дати виставі, як доброму вину, «настоятися», «увігратися». Керівник Театрального центру «Пасіка» Києво-Мо­­гилянської академії Андрій Приходько на сцені Театру імені І. Франка відновлює роботу над класичним текстом ХХ століття «Місяць світить безталанним» Юджина О’Ніла, який українською переклало подружжя Софія Андрухович та Андрій Бондар. Той самий Бондар переклав для Молодого театру «Ве­­неційського купця» Шекспіра, роботу над яким Станіслав Мойсеєв має завершити в грудні. «Опера Мафіозо» (п’єса Васіла Станілова) колись давно вже йшла в Театрі на Подолі, а тепер Віталій Малахов намагається влити молоде вино, а саме акторську молодь театру, в старі міхи. Результат цього ризикованого експерименту буде відомий уже незабаром. На щастя, Муніципальному театру опери й балету для дітей та юнацтва вдалося домовитися з паризькими власниками авторських прав на оперу «Перси Тересія» Франсіса Пуленка про ще п’ять вистав, показ яких розтягнеться в часі на весь сезон (попередні п’ять було показано протягом минулих травня – липня).

Нові рубежі

Театр на Печерську переїхав у нове приміщення. Тепер він займає перший поверх на Не­­мировича-Данченка, 5. Ремонт у розпалі, процес пристосування восьми старих вистав до нової сцени також. Відкритися планують у другій половині жовтня. Нові проекти для них наразі не такі важливі, як відновлення старих. Добрі новини й у Театрі на Подолі. Завдяки програмі Євро-2012 нарешті виділили гроші на добудову великої сцени на Андріївському узвозі, де наприкінці минулого сезону облаштував собі нову, Камінну залу театр «Колесо». Перша вистава, показана на новому місці, – «Фатальний флірт» Артура Шніцлера в ефектній, але дещо манірній постановці Ірини Кліщевської.

Для обласних муздрамів новим простором, який вони поступово захоплюють, стають надскладні твори, які й на столичній сцені могли б бути подією. У Запоріжжі адаптують для сцени «Анну Карєніну» Льва Толстого, у Луцьку невдовзі покажуть «Гамлета» у версії Петра Ластівки. У Львові не забули про 150-річчя Чехова, яке відзначать прем’єрою «Дами з собачкою» в Театрі імені Заньковецької. Кожен воліє трактувати «музично-драматичний» театральний формат по-своєму, але всім, здається, вже зрозуміло, що тільки поганим театрам може заважати їхня назва.[2102]