▪   Дмитро Дроздовський

Годинник на дереві

ФОТО: REXFEATURESFOTOBANK, AP.EPA
У Південній Кореї академічні лекції читають із кафедр-комп’ютерів, а фізкультурні тренажери встановлені просто неба
Матеріал друкованого видання
№ 41 (154)
від 8 жовтня, 2010

З перших кроків на південнокорейській землі пригадується антирадянсь­­кий анекдот, коли в Кремль приїздить урядова делегація із розвиненої східної країни. Радянські парторги запитують: «Скажіть, будьте ласкаві, а на скільки років ми відстали від вас на технологічному рівні?» Й отримують іронічно-сумну відповідь: «Назавжди».

Що ж впадає в око українському подорожньому в Південній Кореї насамперед?

Транспорт і флора

Паспортний контроль у міжнародному аеропорті Інчхон забирає лише до п’яти хвилин. Інчхонське летовище зараховують до найбільших повітряних воріт у Східній Азії разом з аеропортами Гонконгу й Сінгапура. З 2005-го Міжнародна асоціація повітряного транспорту визнає чотири роки поспіль аеропорт Інчхон найкращим у світі. Й не дивно: тут усе діє задля зручності пасажирів. По всій території розміщено комп’ютерні навігатори, які, зчитавши код на вашому посадковому талоні, допоможуть зорієнтуватися, щоб ви не запізнилися на літак. Системи мають голосовий супровід, тобто вам ретельно й докладно покажуть і підкажуть, як найкраще використати час і не заблукати. Таких навігаторів поки що не побачиш навіть у найкращих аеропортах Європи й США.

Біля аеропорту розташовані комфортабельні автобуси – аеропортні лімузини. Маршрут передбачає зупинки біля всіх найбільших готелів Сеула. Як­­що ж забажаєте взяти таксі, то не чекайте, що сеульські водії хапатимуть вас за одяг, щоб ви їхали тільки з ними. Є централізований офіс, у якому можна придбати квиток на автобус-лімузин або ж замовити автівку. Також поблизу аеропорту є станція метрополітену.

Сеульське метро має аж дев’ять ліній і є розгалуженішим за лондонське чи лос-андже­­леське, які також славляться густою мережею транспортних підземних комунікацій. Тут во­­но чисте й оснащене кондиціонерами.

Для проїзду в сеульському метро треба купити картку. На виході з метрополітену стоять інші машини, в які опускають використаний квиток-картку. У такому разі ви отримаєте фінансовий бонус – 500 вон за те, що не викинули картку будь-де, а в спеціально відведеному місці. Корея – це взагалі країна всіляких бонусів для пересічної людини.

Але й густа сітка ліній метрополітену не рятує Сеул від закоркованих годин пік: вони починаються близько 16.00, й тоді проїхати центральними вулицями міста стає справді важ­­ко. Це при тому, що автошляхи в південнокорейській сто­­лиці розліновані часом і на шість, і на вісім смуг, що сприяє розвантаженню автомагістралей.

До речі, до середини 1970-х у діловому центрі Сеула ходив і трамвай, проте його колії займали надто багато місця на вузьких вуличках. Тож після введення в експлуатацію метрополітену було прийнято рішення ліквідувати цей архаїчний вид транспорту.

У Сеулі складається враження, що всі машини на дорогах щойно отримані від виробника з конвеєра. Старих автівок у цих краях не побачити, як не вгледиш і машин некорейського виробництва. Більшість корейців досить ревно ставляться до всього свого: мови, культури, виробництва, здоров’я.

Адміністрація міста цілеспрямовано протидіє забрудненню повітря. Корейці плекають і розширюють паркові зони. Лише в самому Сеулі й районах, які до нього прилягають, розкинулися шість великих парків, з-поміж них і Сеульський ліс. Зона навколо столиці засаджена лісосмугою для захисту від забруднення підприємствами, що розташовані в сусідній провін­­ції Кенгидо. Крім того, у сеульському передмісті Йоньїн є три великі парки розваг. Найвідві­дуваніший із них – Lotte World. Серед інших центрів активного відпочинку згадаємо передусім Олімпійський стадіон і стадіон, де 2002 року відбувся чемпіонат світу з футболу.

Стародавні ворота

Південна Корея – країна, в якій шанують не лише новітні високі технології, а й давню історію. Зрештою, Сеул – старовинне місто, яке було столицею династії Пекче (18 рік до н. е. – 660 рік н. е.) і династії Чосон (1392–1910). Столицею Кореї він став у 1934 році.

Ще з часів, коли існувало королівство Пекче, збереглися руїни міських стін. Від свого заснування місто було повністю оточене муром заввишки сім метрів для захисту населення від диких тварин, розбійників і армій ворогів. Потім воно розрослося за межі муру і, хоча останнього нині вже немає (окрім невеликої ділянки на півночі від центру міста), стародавні захисні ворота існують дотепер. Найвідоміші з них – Намдемун і Тондемун.

За часів династії Чосон ворота відчинялися й зачинялися щодня під звуки великих дзвонів. Але два роки тому ворота Намдемун, побудовані в 1398-му, були майже цілком знищені вогнем – підпал влаштував літній мешканець Кореї, звернення про розгляд житлової проблеми якого міська влада систематично ігнорувала.

Спільна історія – різне сьогодення

У Сеулі донині збереглися два імператорські палаци часів корейської могутності, єдності й процвітання – чудово відреставровані, з комп’ютеризованими мапами всередині та навігато­­рами-вказів­­никами. На території палацу Кьонбоккун розміщені найвизначніші музеї Кореї – фольклору й народного мистецтва та історії. Усі експозиції, крім матеріальних артефактів, містять і оцифровані версії – на комп’ютерних екранах можна простежити всю історію становлення Південної Кореї.

Як відомо, Південна Корея та північна КНДР у минулому були однією державою. Мешканці Сеула досить болісно реагують на питання про розділення своєї історичної батьківщини на два геополітичних утворення. У серпні вкотре найупливовіші медіа країни передали новину про те, що незабаром таки можливе возз’єднання двох Корей. Немає сумнівів у тому, що корейці зможуть чудово порозумітися між собою. Чого не скажеш про стосунки з японцями, до яких і досі корейці ставляться упереджено, адже жителі країни Вранішнього сон­­ця їх не раз окуповували.

Тренажери для всіх

Сеул розташований на річці Ханган на північному заході країни, приблизно за 50 км від державного кордону з Північною Кореєю. Це місто, по суті, майже не відрізняється від величезних мегаполісів Сполучених Штатів чи Європи. Хіба що кліматом. Улітку температура на сонці тут сягає 56 градусів за Цельсієм. Вологість досить висока, тому дихати спочатку важкувато (як у сауні). З часом організм адаптується. Більшість корейців виходять на вулицю зі світлими парасольками, щоб сховатися від спеки, та з віялами. А взагалі-то корейці в Сеулі вдягаються у звичний для європейця одяг, хіба що в національних музеях гіди-дівчата мають бути вбрані в національні шати.

Південна Корея – країна, в якій не зустріти людей із зайвою вагою. Майже всі парки й сквери в Сеулі оснащені безкоштовними тренажерними майданчиками, які не порівняти з українськими вуличними спортмістечками. По-перше, це не просто турніки і шведські стінки, а справді високоякісні й недешеві тренажери, обладнані електронікою, – бігові, для м’язів спини тощо. По-друге, при кожному тренажері є інструкція корейською та англійською мовами, як правильно займатися спортом саме на цьому обладнанні, щоб не зашкодити здоров’ю. По-третє, поблизу або на альтанках, або на деревах розміщені великі годинники, щоб кожен знав, скільки часу він проводить у цьому «тренажерному залі» просто неба на свіжому повітрі.

Коли все це спостерігаєш українськими очима, то мимоволі виникає запитання: скі­­льки часу в українській столиці повисіли б ці годинники й простояли тренажери, поки їх не винесли б разом із металевими опорами деякі наші співгромадяни?

Орієнтир – людина

Навіть у столиці не кожен знає англійську мову. В ресторанчику може статися так, що офіціанти просто не розумітимуть вас. І тоді потрібно покладатися на жестикуляцію, шосте чуття або фортуну. З чого випливає, що потенціальному туристові варто було б заздалегідь вивчити хоча б найважливіші фрази корейською. Хоча всі написи в сеульському метро дубльовані мовою міжнародного спілкування.

Влітку в Кореї неабияка спека. Тому кожен офіс, кожне приміщення тут обов’язково обладнані кондиціонерами. Це стосується й університетських аудиторій. У сеульських академічних закладах викладачі читають лекції не з таких дерев’яних кафедр, до яких ми звикли в Україні. Кафедра в сеульському виші (навіть не найбільшому) – це величезний комп’ютер на товстій ніжці з
проектуванням зображення на ве­­ликому екрані. Усі лекції в корейських навчальних закладах неодмінно мають візуальний супровід.

Попри свою не повсюдну англомовність і геополітичні трав­­ми, Південна Корея дуже гостинна, відкрита до будь-чо­­го іншого, модернізована країна. У ній відчувається надзвичайно сильна історична й культурна тяглість.[2132][2133]

ВСЕ І НЕГАЙНО. Lotte World – найбільший у Кореї критий комплекс розваг, де поєднані атракціони,  етнографічний музей, спортивний центр і багато іншого

ТАНОК ВОЇНА. Актор у костюмі часів середньовіччя виступає на День збройних сил

СХІДНИЙ ЕКСПРЕС. У вагоні сеульского метро

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.