▪   Катерина Барабаш

Великий Німий, Великий Сліпий, Великий Глухий

ФОТО: REUTERS
Росія вступила в нову фазу відносин між державою і мистецтвом: ми тобі – гроші, ти нам – патріотизм у маси
Матеріал друкованого видання
№ 41 (154)
від 8 жовтня, 2010

Нещодавно російський Фонд підтримки кіно (офіційно ця структура називається Федеральний фонд соціально-еконо­­мічної підтримки вітчизняної кінематографії) оприлюднив 13 соціально значущих проектів, на які держава має намір витратити 500 млн руб.

З минулого року в Росії затвердилася нова система державної підтримки кіно, що звелася ось до чого: спеціально створений фонд під головуванням Сєрґєя Толстікова, колишнього радника голови ради директорів ЗАТ «Трансмашхолдинг», отримавши 2,8 млрд руб., відібрав на свій смак вісім студій, між якими розподілили 2 млрд руб. свого бюджету. Ще 300 млн обіцяно тим, хто своїми стрічками залучить понад мільйон глядачів, а 500 млн вирішено спрямувати на підтримку «соціально значущих проектів».

Отже, Росія вступила в нову фазу відносин між державою і мистецтвом: ми тобі – гроші, ти нам – патріотизм у маси. Втім, нічого особливо нового в них немає. Така форма відносин іменується держзамовленням, і років їй рівно стільки, скільки Жовтневій соціалістичній революції. Захисники реанімованої системи вказують пальчиками в недавнє минуле, за звичкою розвиваючи міф про велич радянського кінематографа: мовляв, увесь він будувався тільки на системі держзамовлення, проте яке кіно було! Сперечатися з міфами взагалі справа невдячна, ми якось поговоримо про це окремо, а зараз лише кілька слів: ті зразки справді якісного радянського кіно, на які посилаються захисники системи держзамовлення, створювалися всупереч цій системі. Нині ж держава намагається вилікувати й оздоровити кінематограф завдяки їй. І в цьому колосальна порочність відносин між владою та мистецтвом.

Образ великої Росії

Поміж пригрітих державою майбутніх стрічок – фільми про святителя Алєксія, про ге­­нера­­ла, учасника російсько-ту­­рець­­кої війни Міхаіла Скобелєва, Юрія Ґаґаріна, партизан­­ку і героя російської Вітчизня­­ної війни 1812 року Васілісу Кожину; про спецназівця, який урятував енну кількість життів, про юнака, якого не призвали до армії, а він усе одно рветься; опус Фьодора Бондарчука про події в Південній Осетії у серпні 2008-го...

Не треба мати виняткову прозорливість, щоб побачити і зрозуміти: держава збирається витрачати гроші лише на «правильне» кіно. Правильне – це в уявленні влади патріотичне, патріотичне – те, що працює на створення образу великої Росії.

Робота над «образом» – улюблена справа будь-якої тоталітарної держави. Тоталітаризм влади – найкращий засіб приховання безпорадності, нездатності держави нормально функціонувати. Як бідна господиня намагається прикрити дірки в скатертині мереживною латкою, а потертість на блузі – яскравою аплікацією, так і влада використовує певні маневри, що відвертають увагу, для латання власного старого одягу. На першому місці поміж них – телебачення як наймасовіший продукт ідеології. На другому – кінематограф як наймасовіший вид мистецтва, з огляду на свою доступність для народу перетворений на ефективне ідеологічне знаряддя.

Хитрющий Лєнін мало не зажив слави синефіла за свою лукаву фразу про найважливіше з мистецтв. Цією фразою в радянські часи прикрашали нечисленні убогі кінотеатри і ставили її епіграфом до книжок про кіно, цілковито стерши зі свідомості її справжній сенс. Вождь світового пролетаріату прекрасно розгледів майбутнє кінематографа як засобу керування масами, як невтомного помічника у справі відловлювання людських душ та їх виховання в потрібному руслі. «Люди не повинні думати» – ось головний неписаний закон будь-якої «сильної руки». Народ, що думає небезпечний. Тому в Росії кінематограф на третьому десятку життя був підданий глобальному пере­осмисленню і рекрутований на службу ідеології.

Оприлюднений список соціально значущих проектів не містить навіть натяку на те, що держава намагається хоч якось по­­в’язати соціальну значущість із художньою. З комерційною – так, звичайно. З художньою – в жодному разі. Цілком зрозуміло чому: все, що несе в собі художній сенс, змушує думати. А нам треба створювати образ. Можете собі уявити, що за кіно вийде «з-під пера» одного із найбільш сервільних російських режисерів Фьодора Бондарчука, який запускає стрічку про Південну Осетію-2008? Усім живим і навіть щойно народженим раз і назавжди розставлять крапки над «i», пояснивши, хто був правий, а хто винен у конфлікті. Фільм остаточний, оскарженню не підлягає.

Насильницький патріотизм

Звісно, ідеологію не слід розуміти застаріло-однобоко, як ми звикли в довгі радянські часи, маючи на увазі жорстке проходження курсу КПРС. Ідеологія – це не тільки добровільне або вимушене визнання диктату однопартійної системи, а передусім система поглядів на світ і на відносини між людиною та державою. У цьому сенсі будь-яке масове кіно мимоволі буде частиною ідеології.

Звісно, не треба спокушатися – американське кіно наскрізь пронизане ідеологією. Сама лише політкоректність, ко­­ли із двох напарників-по­­ліцейських один обов’язково має бути чорним, у найгіршому разі геєм, здавалося б, назавжди проштампувала заокеанський кінематограф ідеологічної печаткою. Зазначимо, що, кажучи «американське кіно», ми маємо на увазі голлівудську продукцію, хоча американське кіно нею не вичерпується, налічуючи величезну кількість незалежних студій, що постачають чудове незалежне кіно.

Так ось, американське кіно і справді надзвичайно ідеологічне. Фільми, над якими ридав увесь світ, наприклад «Порятунок рядового Раяна» або нещодавній «Аватар», – це виконані більш чи менш майстерно кіношні ілюстрації базових гуманістичних цінностей, пристосованих під потреби сучасного американського суспільства. У цьому сенсі будь-який голлівудський фільм ідеологічний, особливо той, що, як «Порятунок рядового Раяна», ще й проводить у життя улюблений американський міф про те, що саме американці виграли Другу світову війну.

Проте ідеологія, на якій замішаний російський кінематограф, іншого штибу. Американська ідеологія – спочатку в житті, потім у кіно – створювалася зовсім інакше. Вона не була писана і насаджувана зверху, як російська (до того – радянська), а є добровільною, чесною і здебільшого далекою від політики. Тому патріотизм, яким просякнута переважна частина голлівудських стрічок, природний і доброзичливий. І, що головне, не народжується за державні гроші. На відміну від російського, що зачатий протиприродним поєднанням влади і кіно, практично насильницьким, заснованим на шантажі: «Рипатимешся – грошей не побачиш». Великий Німий із часом перетворюється на Великого Глухого і Великого Сліпого.

Ідеологія православ'я

Якщо ми поглянемо на перелік тих щасливих соціально значущих проектів, то на першому місці побачимо фільм про Святителя Алєксія. У Росії кіно про священиків та церкву нині надзвичайно модне, це не лише віяння часу, що вимагає «духовки» на екрані. Патріарх Кіріл оголосив «симфонію з владою», владою ж й ініційовану. Влада не може без ідеології, а комуністична вже не проходить. Потрібна нова, до того ж така, щоб гріх було звинуватити владу в її насаджуванні. Будь ласка – православ’я, що може бути зручніше? Першим потребу в служінні такій ідеології відчув Павєл Лунґін і зняв «Острів». Ну а далі на екранах попливли хоругви, берізки, церковні хори і плачі про долі православ’я. Екранні духовні пошуки продовжилися фільмами «Цар» того самого Лунґіна, «Поп» Владіміра Хотінєнка та іншими в стилі чорно-білого арт-деко з ходульними персонажами, які чітко поділяються на хороших і поганих. Такі стрічки держава почала підтримувати більш ніж охоче.

Запроваджена система держ­­підтримки – це не що інше, як прагнення влади взяти кінематограф під свій контроль. При цьому російська влада, яка в принципі не вміє мислити стратегічно, а здатна розрахувати лише тактичну вигоду, не розуміє – не може і не хоче – однієї простої основоположної речі: кожне справжнє мистецтво патріотичне. Воно не тріскуче, не балакуче, не обвішується гаслами і деклараціями про наміри, але в кінцевому підсумку працює на той самий образ країни, який вимучено, за великі гроші намагаються купити володарі дум.[2131]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.