▪   Олена Чекан

ART-KYIV contemporary

ФОТО: Андрій Ломакін
Провокативні вуличні малюнки, перформанси та інсталяції штурмують галерейний простір, активно виборюючи своє місце під сонцем
Матеріал друкованого видання
№ 46 (159)
від 12 листопада, 2010

Вечірні сукні й протерті джинси, тіснява дорогущих автівок й безбілетників, дипкорпус, студенти, урядовці, рокери й графітярі-початківці. Анфілада залів, несподівані закутки й очікуваний арт-майдан. Гарячі пушки-віт­­родуї, суперове освітлення, коньяк і шампанське. Різнобарвний та різномовний натовп мало не перевертає столики з волонтерами: вихоплюють план розміщення експозицій, допитуються, коли будуть викликати дух Олександри Екстер і що означає глухий картонний циліндр на голові «спреєра із Цюриха» Гаральда Негелі і де нарешті можна покурити. В мерехтінні світлової інсталяції завзято цілуються парочки, в лабіринті діти грають у піжмурки, їхні мами у панкових строях колупають велетенського Кличка: «Па­­п’є-маше?», і, почув­­ши звук тру­­би, завмирають: «Невже спізнились на перформанс групи Rochus Aust?» А в куточку щось тихо й зосереджено обговорюють куратор Музею Ґуґґенгайма в Нью-Йорку Валері Хіллінгс та її затятий опонент – директор віденського Музею прикладного й сучасного мистецтва  – МАК Пітер Нойвер....

Тобто ще трохи, й наздоженемо паризький «Д’Орсе» й лон­­донський Tate Modern, що, як відомо, теж повстали колись із занедбаних та нікому не потрібних споруд.