▪   Гліб Успенський

«Геть із цієї країни!»

Журналіст Тижня став свідком беззахисності українських туристів у Єгипті
Матеріал друкованого видання
№ 37 (150)
від 10 вересня, 2010

Ранок 4 серпня 2010 року в Mercure (www.mercure.com) поблизу Хургади був схожий на попередні: відпочивальники займали свої шезлонги біля моря на пляжі готелю. Тут зупиняється чимало українців. Раніше готель називався Sofitel і належав французові, який організував сервіс на високому рівні. Але власник готелю змінився, а разом з ним змінилися назва й атмосфера готелю. Новий власник-араб підписав договір із єгипетською владою, за яким мусить приймати працівників місцевих профспілок за путівками.


Після десятої ранку на пляжі почувся крик. Група з семи-восьми арабів-єгиптян оточила сім’ю молодих хорватів із двома дітьми. Чоловіки-араби викидали їхні речі й рушники з шезлонгів на пісок, а самого хорвата оточили кільцем, брутально штовхаючи й вигукуючи англійською непристойності.

За спинами чоловіків лементували їхні арабські дружини. Хорватська сім’я зібрала з піску свої речі й перенесла їх на інші шезлонги, подалі від моря. Цікава деталь: єгиптяни спочатку думали, що хорвати – це українці або росіяни, але, дізнавшись про їхню національність, одразу попросили пробачення й конфлікт так-сяк уладнали.

Утім, за 10–15 хв. ці ж самі єгиптяни оточили інші шезлонги, на яких відпочивали дві сім’ї з Тернополя, одна з них – похилого віку. За іронією долі, це був останній день тернополян у готелі і вони гаяли час до літака на тому ж місці біля моря, що його займали упродовж усіх днів. Араби вдалися до тієї ж тактики, яку застосовували проти хорватів: накинулися на шезлонги, викидаючи рушники та пляжні сумки на пісок, а туристів відтіснили від їхнього місця відпочинку. Сімдесятирічним пенсіонерам араб кричав англійською: Get out of this country! (Геть з цієї країни!)

На захист тернополян виступили інші українці, – п’ять-шість сімей. Араби знову здійняли галас, кликали на допомогу своїх співвітчизників. Туристка з Києва Ірина одразу почала записувати видовище на камеру.

Помітивши камеру, одразу «переключилися» на її власницю: жбурляли в Ірину жменями піску (особливо в цьому відзначилася худорлява бабця-арабка), навіть встигнули кілька разів ударити жінку, поки українці не заступили її від нападників. Ірина тримала камеру високо й записувала далі, інші українці фотографували події. Одна з арабських жінок англійською погрожувала, що в неї родич генерал і що всіх українців посадять.

На гамір збігся персонал, який працював на пляжі. Працівники готелю переконували своїх співвітчизників, що вони неправі – українці завчасно займають шезлонги. Вони пояснювали новоприбулим арабам правила готелю щодо шезлонгів і видачі рушників, але ті нічого не хотіли слухати.

Невдовзі прибігли люди зі служби охорони зі своїм керівником, однак і вони нічого не вдіяли. Лише мовчки спостерігали, як єгиптяни вигукували що це їхня земля і вони тут господарі. Українці одностайно вирішили йти в готель і викликати поліцію. На ресепшені українці викликали представників адміністрації готелю, а також представників своїх туроператорів. Українська сторона (постраждалі та свідки) заявила, що має чимало доказів провокацій із боку відпочи­­вальників-єгип­тян.

Українці пояснили ситуацію представникові одного відомого туроператора, прикріпленому до готелю Mercure біля Хургади. Проте його відповідь шокувала: «Але я ж також араб!» Замість того, щоб відстоювати права своїх клієнтів (права, які гарантувала його організація), він захищав свою національність. Таку ж позицію невтручання зайняла й адміністрація, яка не наважилася в переповненому арабами готелі прийняти рішення не на користь своїх співвітчизників.

Невдовзі прибула поліція з автоматами й оточила залу, заборонивши всім присутнім виходити й заходити. Українці показали відео представникові адміністрації готелю. Той мовчки хитнув головою й пішов говорити з офіцером поліції. Тим часом чоловік Ірини марно намагався додзвонитися до українського посольства в Єгипті. Коли йому це нарешті вдалося, він почув шокуючу пораду: все зробити так, як вимагатимуть єгиптяни, а в разі проблем – дзвонити знову.

Поліція заборонила всім присутнім покидати залу, однак окремі члени єгипетської сторони конфлікту вільно виходили й заходили. Поліція вимагала в Ірини відеозапис інциденту. Українці погодилися скинути копію файлу на готельний ком­­п’ютер. Безпорадність і пасивність представників туроператорів змусила українців думати про себе самим: відеофайл – це єдиний доказ їхньої правоти.

Водночас представники єгипетської сторони конфлікту  представили поліції якийсь папірець. Перекладач-єгиптянин ламаною російською повідомив українцям, що єгипетська сторона має медичну довідку, згідно з якою Ірина нібито до смерті побила бабцю-арабку. Проти українців, сказав він, можуть відкрити кримінальну справу, а саму Ірину посадять до Каїрської в’язниці.

Українці запитували в представників туроператорів, російськомовних гідів – чому ніхто не захищає їхні права, однак усі вони або опускали очі, або відмовчувалися.

Пенсіонерам-терноплянам  залишалося дві години до літака. Вони вимагали в адміністрації готелю відпустити їх. Але офіцер поліції нікого не відпускав і взагалі не брав до уваги доказів та фактів, які намагалися представити україн­ці. Навіть повідомив, що звідси ніхто не вилетить, поки справу не владнають. І запропоновав перейти в конференц-залу готелю – для переговорів.

У конференц-залі офіцер поліції заявив, що арештує Ірину, яка знімала відео незаконно (хоча жодних табличок на території готелю «Знімати заборонено» не було) й відправить у тюрму до Каїра (від Хургади це близько 6 годин їзди авто), а тернополян не випустить із країни, якщо не буде знищено відео­­матеріали. Араби-напад­ники спільно з поліцією також змусили Ірину письмово вибачитися «за нанесені моральні збитки» та визнати факт побиття арабки.

Це ще більше шокувало українців, і позиція представників туроператорів і адміністрації готелю, які в розмовах говорили, що знищення відеозапису та вибачення – це єдиний шлях вирішити проблему. Вони дивувалися, чому українці ніяк не можуть зрозуміти, що це «дуже вигідне вирішення проблеми».

Ірину змусили підписати три документи (російською, англійською та арабською мовами). Про відеофайл у цих «документах» не йшлося, однак він був «усним» елементом торгу. На межі нервового зриву Ірина підписала останній документ арабською мовою, вимагаючи зробити їй бодай ксерокопію.

«Я в Єгипті відпочиваю вже 10 років, але ніколи не думав, що тут може бути настільки небезпечно. Ми не захищені й нікому не потрібні», – зізнався Сергій із Броварів, який із дружиною також був свідком цих подій.

Усі подальші дні араби-на­­падники безцеремонно відпочивали, наче нічого й не було. «Потерпіла» арабка надалі в дуже доброму фізичному стані відвідувала ресторан. Прилітали нові українці, які захоплено оглядали готель і навіть не здогадувалися, що в ньому нещодавно коїлося...

Інцидент, який стався поблизу Хургади 4 серпня, показав, що українцям у разі форс-мажорної ситуації ніхто в світі (ні власна держава, ні готель, ні туроператори) не гарантуватиме безпеки, захисту й правової недоторканності.

[2096]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.