▪   Жанна Безп’ятчук

Вікіліки від спокою

ФОТО: REUTERS
Проект Wikileaks цікавий не так своїм змістом, як самим фактом появи
Матеріал друкованого видання
№ 51 (164)
від 19 грудня, 2010

Звичайний скандал насамперед привертає увагу до свого об’єкта – цим його місія вичерпується. Скандал із підтекстом, привернувши увагу до проблеми, може ще й стати поштовхом до її вирішення. Кейблгейт, як із подачі його куратора, засновника порталу Wikileaks Джуліана Ассанжа вже названо публікацію понад 250 тис. секретних депеш американських дипломатів, у рамки класичних скандалів ніяк не вкладається. До чого саме він привертає увагу? І поштовхом до вирішення яких саме проблем він міг би стати?

Проти корупції та війни?

Чи йдеться про викриття корупційних схем, нахабних оборудок і продажності можновладців? У хаотичному й строкатому масиві секретних і конфіденційних документів заледве можна віднайти щось дотичне до корупції, що не було б відоме раніше. Звісно, там є деякі цікаві факти, саме нагадування про які дуже цінне, як-от опис розмов американців з українськими чиновниками, під час яких останнім вручили контракт і фотографії, згідно з якими  зброя на судні «Фаїна», захопленому піратами у вересні 2008-го, призначалася уряду Південного Судану, визнаному США терористичним.

Якщо викриття корупції не є місією Wikileaks, можливо, її ідеалістична мета – боротьба проти війн та за мир у всьому світі? Доки в глобальній мережі оприлюднювалися рапорти військових з Афганістану й Іраку, в щось подібне можна було повірити. Але після злиття таємної дипломатичної кореспонденції ця версія видається безнадійно наївною. Доступ до альтернативних джерел інформації, кредит довіри з боку співрозмовників під час неформального спілкування – без цього функції дипломата зводяться до церемоніальної репрезентації та бюрократичної буденщини. Таким чином, Кейблгейт точно підриває довіру до американської дипломатії та ускладнює життя послам. Він точно пробує зіштовхнути лобами політиків, розкриваючи, хто про кого що насправді думає. Але дуже сумнівно, що все це може посприяти більшій прозорості й чесності у великій політиці, яка не обиратиме війну як засіб вирішення конфліктів.

При цьому тексти деяких депеш вельми читабельні. Вони містять цікаві порівняння, описи емоцій і реакцій людей. Махмуда Ахмадінежада в них називають Гітлером, Владіміра Путіна – альфа-самцем (alpha-dog), Ніколя Саркозі – голим королем, Анґелі Меркель закидають брак креативності й надмірну обережність у прийнятті рішень, а Юлію Тимошенко величають, наприклад, просто «популісткою». Такі масні метафори привертають увагу, але віддаляють від контексту й суті того, що відбувається. До речі, приблизно таку функцію може виконувати і сам Джуліан Ассанж. У його становищі набагато логічніше було б усіляко уникати будь-якої публічності й гламурності. Однак після того, як про Wikileaks заговорив увесь світ, Ассанж пішов у люди. У супроводі бодігардів 39-річ­ний австралієць сприймається як голлівудський актор. Тепер подробиці його приватного жит­­тя обговорюють не менш активно, ніж зміст самих записок, листів і депеш із грифом «секретно».

На перший погляд, конфіденційні документи, подібно до неочікуваної лави, зсунулися в глобальну мережу хаотично й нецензуровано. Але за всім цим можна простежити певну спрямованість. Так вважає, приміром, американський політолог Збігнєв Бжезинський. На його думку, за Wikileaks можуть стояти «розвідувальні групи», які створюють ілюзію незаангажованості, при цьому нав’язуючи непомітно певні меседжі й маніпулюючи свідомістю людей. 

Загалом американські експерти одностайно визнають небезпечним не зміст депеш, а факт їх публікації. Водночас досвідчені дипломати зовсім не схильні драматизувати Кейблгейт і кажуть, що американцям потрібно насамперед змінити систему внутрішнього документообігу в Державному департаменті. На думку екс-голови Німецької федеральної служби розвідки та дипломата із 40-річним стажем Ганса-Ґеорга Віка, Wikileaks завдав усій дипломатії величезної шкоди, і те, що таке в принципі стало можливим, свідчить про потребу в змінах: «Коли я працював, приміром, послом у Москві, це було років 30 тому, моя депеша, яка складалася за результатами розмови з першим секретарем чи міністром закордонних справ, потрапляла до рук лише 20–30 особам у Міністерстві закордонних справ ФРН».

Для порівняння: до секретної бази даних SIPRNet Пентагону, де зберігалися або всі, або принаймні частина опублікованих документів, мають доступ, за різними даними, від 2 до 3 млн осіб. За словами шведського дипломата Генріка Лільєгрена Wikileaks може посприяти тому, що дипломати фактично почнуть працювати за схемами, які були звичними ще в доінтернетну епоху: найзначущіші секретні документи не передаватимуться в електронній формі.

Сui bono? Або кому від цього добре?

Викристалізовуються версії того, хто може стояти за Wikileaks, або принаймні кому це дуже вигідно.

Версія перша: Ізраїль

У розмові з американським дипломатом король Саудівської Аравії Абдалла закликав США «відрубати голову змії». Отруйним плазуном він назвав Іран в особі Махмуда Ахмадінежада. У розмовах з американцями правителі та монархи Єгипту, Об’єднаних Арабських Еміратів, Йорданії, Бахрейну так чи інакше відгукувалися про Іран як про головну загрозу для миру на Близькому Сході. Те, що злагоди між близькосхідними країнами немає, а від Ірану відсахуються багато арабів, не є саме по собі новиною. Але вся сіль цього викриття в тому, що публічно у своїх країнах близькосхідні лідери називають «диявольський Іран», який може запустити гонку ядерного озброєння в регіоні, партнером, другом, близькою мусульманською країною. Таке унаочнення подвійних стандартів тамтешніх політиків та антипатія заможнішої і розвиненішої частини арабського світу до істеричного й непрогнозованого Ірану суголосні з позицією та риторикою нинішнього ізраїльського уряду Біньяміна Нетаньягу. Арабсько-ізраїльсь­кий конфлікт не є головною проблемою Близького Сходу, стверджують там. Він потрібен арабам, щоб відволікати свої суспільства від власних проблем. І не Ізраїль мав би бути спільним ворогом арабського світу, а тоталітарний Іран із його ядерними амбіціями та загрозами. В уряді Ізраїлю апелюють до такої статистики: щодня на Близькому Сході у внутрішньомусульманських сутичках гине в середньому 100 людей. Давайте, мовляв, починати з цього. Тим часом, поки всі переключаться на іранську проблему, палестинці можуть втратити останній шанс збудувати власну державу через подальше заселення євреями Західного берегу річки Йордан. Цікаво, що оприлюднені дипломатичні депеші не містять компромату щодо самого Ізраїлю.

Версія друга: адміністрація Барака Обами

Оприлюдненню дипломатичних депеш на Wikileaks передувала публікація рапортів американських військових з Афганістану, де описувалися злочини військових, катування, яким піддавали місцевих мешканців, загибель мирного населення від випадкових і недбалих куль. На тому етапі здавалося, що все це на руку адміністрації Барака Обами. Адже всі описані безчинства коїлися за президентства Буша-молодшого. І якби сайт Wikileaks цим обмежився, то можна було б справді повірити, що за ним стоїть нинішня адміністрація демократів. Але наразі Wikileaks видається не підіграванням Обамі, а другим великим ударом по могутності США. Першим була економічна криза.

Версія третя: Росія

На відміну від Ізраїлю в дипломатичних депешах американських дипломатів Росія отримала свою порцію влучних метафор. «Мафіозна держава», де, на думку іспанського судді Хосе Грінда Гонзалеса, неможливо відрізнити діяльність уряду від діяльності груп організованої злочинності. Однак за іншими метафорами щодо Росії не було чогось такого, про що не знав чи не здогадувався світ. При цьому Владімір Путін з іронією прокоментував арешт Джуліана Ассанжа: «Якщо демократія, тоді повна. Навіщо ж пана Ассанджа до в’язниці запроторили? Це демократія?» Чудова нагода викрити «подвійні стандарти Заходу, що загниває». Публікація дипломатичної кореспонденції так чи інакше розхитує далі американський човен, обмежуючи його зовнішньополітичні інструменти, вплив та віру в надійність у всьому світі. РФ, звісно, від цього тільки виграє. У депешах Wikileaks згадувалися спеціальні оборонні плани, які НАТО розробляє для країн Балтії та Польщі. Це абсолютно не є новиною, проте Росія вхопилася за цей факт як такий, що змушує засумніватися в щирості США й НАТО на Лісабонському саміті. Там, нагадаємо, її визнали «стратегічним партнером».

Версія четверта: свобода слова

Незалежно від того, стоїть хтось за Wikileaks чи її організатори справді прагнуть розворушити осине гніздо світової політики без якоїсь завуальованої надмети, Кейблгейт прислужився свободі слова. Але головне, щоб його наслідком не стало запровадження цензури в Інтернеті. 

 

 

Медіа-партнери Wikileaks

у Великій Британії  the Guardian  

у Німеччині der Spiegel

у США the New York Times

у Росії «Русский репортер»

 

Wikileaks опублікував

близько 400 тис. документів, присвячених війні в Іраку

90 тис. документів, що стосуються війни в Афганістані

250 тис. дипломатичних депеш 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.