▪   Юрій Гаврилечко

Взяти й поділити

На 2011 рік заплановано розчленування НАК «Нафтогаз України», а також розпродаж багатьох інших цікавих об'єктів держвласності
Матеріал друкованого видання
№ 51 (164)
від 19 грудня, 2010

7  грудня на конференції в Лондоні, організованій The Economist спільно з Фондом «Ефективне управління», Ірина Акімова, перший заступник голови Адміністрації президента, заявила, що на наступний рік заплановано реструктуризацію НАК «Нафтогаз України». Зок­рема, передбачається поділ компанії на підприємства з видобутку, розподілу й транспортування газу. Про це, за словами Акімової, говорилося багато місяців, якщо не років, і, враховуючи міжнародні зобо­в’я­­зання України перед МВФ, цей план має бути імплементований у 2011-му.

Труби горять

До чого може призвести реструктуризація НАК та чи потрібна вона взагалі?.. Світовий досвід ведення бізнесу показує, що корпорації та консорціуми завжди економічно ефективні­­ші й прибутковіші, ніж окремі підприємства. Саме тому в усіх галузях економіки відбувається злиття компаній чи груп компаній у транснаціональні корпоративні конгломерати. Поділ структур відбувається лише за умов, коли всередині старої компанії є лише декілька підрозділів, що приносять прибуток, а всі інші збиткові, або ж коли материнська компанія не в змозі утримувати якісь підрозділи (саме це, скажімо, відбулось із підрозділом Siemens, який займався мобільними телефонами). Отже, чи є підрозділи НАК з видобутку, транзиту й розподілу газу збитковими? Ні. Фінансові проблеми компанії є радше наслідком неефективного та недобросовісного менеджменту. Так, сама ідея реструктуризації Нафтогазу не може бути обґрунтована економічно.

Отже, що саме відбуватиметься під час начебто зміни структури НАК? Перш за все – приватизація надприбуткових структур, які фактично мають монопольні позиції в Україні в певних галузях. Що може завадити приватизації, наприклад, газотранспортної си­стеми України? Лише законодавча норма про неможливість передання ГТС у приватну власність. Проте, беручи до уваги швидкість, із якою парламент ухвалює зміни до Основного Закону, відкоригувати закон звичайний буде набагато простіше.

«Реструктурувати Нафтогаз необхідно, щоб він став прибутковим», – стверджує Акімова. Припустимо, що НАК збиткова не за балансом, а насправді (це малоймовірно, проте уявімо). Тоді після зміни структури державі залишиться, швидше за все, частина компанії із усіма накопиченими борговими зобо­в’я­заннями за попередні періоди, а інша частина буде вкрай цікавим приватизаційним лотом.

Водночас зміна форми власності активів НАК може призвести до суттєвого зростання цін на газ для населення та подорожчання житлово-комунальних послуг. Причому абсолютно неважливо, до рук яких олігархів потраплять частини компанії – українських, російських чи якихось інших. Ціни все одно зростатимуть. Міфи про те, що внаслідок реструктуризації газового монополіста в країні сформується конкурентний газовий ринок, і є чимось фантастичним. Вірогідніше, що Україна отримає класичну монопольну змову між кількома постачальниками суміжних видів товарів, оскільки ніхто не буде подрібнювати Наф­тогаз на 50–100 компаній.

При цьому саме платники податків виплачуватимуть борги НАК після реструктуризації, у які компанія влізла в 2005–2010 роках чи-то через непрофесійність топ-менеджерів, чи-то через корупцію. Інакше пояснити наявність збитків у Нафтогазу наразі неможливо. У всьому світі аналогічні компанії прибуткові, й лише в Україні газовий монополіст збитковий. Не варто вірити в дива, особливо в економічні з чудернацькими банкрутствами.

Отже, власне ідею поділу Нафтогазу на кілька компаній не вдається пояснити бажанням поліпшити економічне становище НАК чи її нинішніх (нехай формальних, але все ж таки) власників – українців.

Можливим міжнародним наслідком реалізації ініціативи є поява на базі НАК кількох правонаступників, кожен із яких теоретично отримає змогу вести абсолютно незалежну політику. Через це, наприклад, газові переговори з Росією доведеться починати заново. І не факт, що від цього відносини офіційного Києва та Москви покращаться. Зі свого боку, Євросоюз із більшою пересторогою ставитиметься до України, відповідно, будівництво Південного та Північного потоків пришвидшиться.

Роздача слоників

Взагалі-то, запланований поділ Нафтогазу закономірний лише тому, що і раніше саме за рахунок приватизації прибуткових державних підприємств формувався прошарок українських олігархів та зрідка і – зауважимо – незначною мірою поповнювався бюджет (кошти з якого вельми оперативно проїдались).

Офіційно заявлено, що наступного року уряд планує отримати від продажу держмайна 10 млрд грн надходжень до держбюджету. Приватизаційні лоти май­­же визначено. Окрім Укртелекому (який ледь не продали 2010-го), з молотка в 2011-му можуть піти Одеський припортовий завод, Криворізький ГЗК окислених руд, Турбоатом, державні пакети акцій енергогенеруючих компаній Дніпроенерго, Центр­енерго, Західенерго та Донбас­енерго, а також Феодосійська суднобудівна компанія «Море», Проектно-конструкторський інститут атомного й енергетичного насособудування. Усі ці об’єкти (продаж яких було заблоковано указом Віктора Ющенка) Фонд держмайна може готувати до приватизації – 10 грудня це дозволив зробити Віктор Янукович.

5 листопада ФДМУ офіційно розпочав підготовку до продажу 61,58% акцій авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», номінальна вартість яких дуже цікава – 63,44 млн грн. Майже одночасно Мінекономіки запропонувало приватизувати АНТК ім. Антонова, Харківський електромеханічний завод, Ровенькиантрацит і Свердловантрацит – відповідна ініціатива навіть оформлена як законопроект. Додатково планують продати: Національний виставковий центр України, виробниче об’єднання «Київприлад», спеціальне виробництво держпідприємства «Завод «Арсенал», готель «Спорт», центра­льну навчально-тренувальну базу «Льо­­довий стадіон» (це все столичні об’єкти), державне науково-виро­б­­ниче підприємство «Об’єд­нання «Комунар» (Харків) і навіть… метрополітени. На рівні уряду обговорюється можливість офіційного виведення з держвласності теплоелектроцентралей, майнових комплексів підприємств авіаційної промисловості й аеропортів. Усі об’єкти привертають неабияку увагу, а отже, наївно сподіватись на прозорий продаж і забезпечення доступу до аукціонів усіх зацікавлених інвесторів. Більшість слоників, що залишилися в держвласності, най­імовірніше, роздадуть своїм вже 2011-го.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.