▪   Андрій Гарасим

Холостий постріл

Домігшись призупинення дії обов’язкового дублювання українською мовою, проросійське лобі так і не отримало бажаного результату
Матеріал друкованого видання
№ 45 (158)
від 5 листопада, 2010

Минулого тижня чимало наших співвітчизників, яким не байдужа доля української мови, пережили справжній культурний шок. Його причиною стала розтиражована багатьма ЗМІ заява міністра культури Миколи Кулиняка про скасування наказу Міністерства культури і туризму України від 18 січня 2008 року «Про дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів», у народі більше знаного як наказ про обов’язковий український дубляж. Насправді виявилося, що його дію було не скасовано, а призупинено… ще з початку цього літа. Таким чином, уже кілька місяців українські прокатники мають повне право транслювати фільми російською, польською, угорською чи корейською мовами. Звісно, дотримуючись певних умов. Проте про все по черзі.

Спротив комсомольців

Тільки-но нова влада закріпилася на київських пагорбах, її найбільш одіозно налаштовані представники в гуманітарній галузі вельми однозначно заявили, що з українським дубляжем треба покінчити раз і назавжди. Й одразу взялися до роботи. Одним із виявів їхньої діяльності стало проведення навесні цього року кількох круглих столів під головуванням колишнього віце-прем’єр-мініс­тра Володимира Семиноженка, на які було запрошено як представників української кіногалузі, так і народних обранців, переважно з правлячої коаліції. Вочевидь, пан Семиноженко діяв за давньою апаратно-ком­­сомольською звичкою, що будь-яке заздалегідь підготовлене рішення треба освятити якимось зібранням, де його буде одноголосно підтримано. Хоча в нинішніх умовах йому за це можна навіть подякувати. Тому що затаврувати укрдубляж так і не вийшло, адже майже всі представники кіноіндустрії однозначно висловилися на його підтримку. Аргументи опонентів виглядали геть тьмяно. Наприклад, нардеп Олег Царьов (той самий, кого недавно не пустили у львівську «Криївку») на одному з таких зібрань заходився розповідати про те, чому в Тернополі зараз немає вулиць, названих на честь радянських героїв. Утім, попри настрій підтримки українського дубляжу, що панував на обговоренні, результат виявився вельми несподіваним для його прихильників: віце-прем’єр доручив призупинити дію наказу Мінкульту. Що, зрештою, і було зроблено. Варто наголосити, що саме призупиненим, а не скасованим цей наказ лишається і до сьогодні.

Проте, призупинивши дію документа, керівники нашої гуманітарної галузі опинилися в досить парадоксальній ситуації. Виглядало так, ніби вони власними руками закопували чи не єдину сферу, здобутками якої могли пишатися. На тлі хронічного недофінансування театральної та кінематографічної галузей виробництво дубляжу забезпечує роботою сотні акторів, перекладачів, звукорежисерів та ін. До того ж усе це робиться не державним коштом, а за гроші компаній – виробників кінопродукції, оскільки саме вони фінансують дублювання. Проста арифметика: на дубляж одного фільму компанія-виробник виділяє $20–40 тис. Щороку в Україні у прокат виходить понад сотня стрічок. Отже, на дублювання фільмів іноземні компанії загалом витрачають до $4 млн. Хоча набагато важливішим за фінансові викладки є те, що дублювання – це ще й досвід роботи для українських митців, своєрідна акторська практика, якої вони позбавлені через перманентну кризу у вітчизняному кінематографі.
Очевидно, що будь-якій людині, бодай трохи більше дотичній до культурної галузі, ніж депутат Царьов, було б зрозуміло: відмахнутися від усього цього, а також від представників кіноіндустрії, з яких, до речі, сформовано робочу групу для вирішення згаданого питання, так просто не вдасться. Мабуть, саме як компромісний варіант у цій ситуації і з’явилась урядова постанова № 551 від 21 червня 2010 року, згідно з якою дистриб’юторським компаніям було надано можливість самостійно обирати мову дубляжу або озвучення за однієї дуже вагомої умови: роботи з дублювання або озвучення вони по­винні проводити тільки на території України. При цьому іноземний фільм, дубльований або озвучений будь-якою мовою, обов’язково має бути субтитрований українською. Виняток становить лише фестивальне та артхаусне кіно з не більше ніж десятьма фільмокопіями.

Таким чином, на виході ми отримали нормативний акт, який дуже важко запідозрити в якихось особливих сентиментах до української мови, проте який досить чітко захищає інтереси вітчизняного виробника – у цьому випадку всіх тих, хто працює над дубляжем в Україні.

Штучна проблема

Як же вплинуло на дублювання українською ухвалення нових правил гри? Мабуть, найбільший комізм цієї ситуації полягає в тому, що проросійське владне лобі, домігшись призупинення дії такого ненависного йому наказу про обов’язкове дублювання українською мовою, так і не отримало бажаного результату. Більшість стрічок у наших кінотеатрах і далі демонструють українською. Виняток становлять артхаусні фільми та російські стрічки, що надходять у прокат мовою оригіналу, – разом вони займають до 30% ринку, а також фільми із «сірим», завезеним із Росії, дубляжем, звісно, теж російською мовою. Деякі невеликі прокатні фірми користуються тим, що місцеві органи влади, рівняючись на центральний апарат, бояться як вогню будь-яких конфліктних ситуацій, у яких фігурувало б слово «Росія» чи «російський», і тому йдуть на пряме порушення правил, демонструючи фільми з «контрабандним» дубляжем. Тут читачам варто нагадати: потрапивши на перегляд іноземного фільму, що демонструється в російському перекладі, ви маєте повне право написати скаргу до правоохоронних органів, посилаючись на ч. 2 ст. 14 Закону «Про кінематографію», згідно з яким іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні обов’язково мають бути дубльовані, озвучені або субтитровані державною мовою. А ті, своєю чергою, зобов’язані відреагувати на скаргу й усунути зафіксовані порушення.

Чому ж більшість вітчизняних компаній воліють і далі дублювати фільми українською, а не користаються правом вибору мови? По-перше, самим кінопрокатникам щось змінювати в уже усталеній схемі, як виявилося, ні до чого. Ринок розвивається, кількість надходжень зростає – навіщо щось міняти? Так, за інформацією міжнародної організації кіноди­ст­ри­б’юторів, на початок листопада цього року українські кінотеатри відвідало понад 14 млн глядачів, що на 16% більше, ніж за цей самий період 2009-го. Торік кількість глядачів порівняно з 2008-м зросла на 15%.

Проте за цими сухими цифрами ховається щось набагато більше, ніж просто зростання відвідуваності українцями кінотеатрів. Зокрема, дуже болюча для проросійського лобі в Україні істина, що міф про самодостатність та окремішність російськомовного населення нашої країни не витримав перевірки дійсністю. Виникла просто-таки парадоксальна ситуація: поки деякі народні обранці (а тепер уже й урядовці) рвуть на собі сорочки, аби дати російській якийсь статус, бо, бачте, це потрібно мешканцям наших східних та південних регіонів, останні несуть свої чесно зароблені гроші до кінотеатрів, щоб переглянути фільм з українським дубляжем. І відсутністю альтернативи це важко пояснити. Адже в прокаті частка лише російських фільмів, що, звісно ж, демонструються російською мовою, становить до 30%. Не кажучи вже про майже цілком російськомовні DVD, яких, здається, на будь-якому ринку хоч самоскидами вантаж.

Наприклад, такі переважно «біло-блакитні» міста, як Дніпропетровськ, Кривий Ріг, майже абсолютно спокійно сприйняли українізацію кінопростору. Крім того, один із кінотеатрів з найкращою парадигмою зростання відвідуваності за останні роки розташований у Донецькому регіоні. Якісь системні проблеми із фільмами, дубльованими українською, виникли лише на Південному узбережжі Криму, та й то, як зізнаються самі кримчани, тому, що влітку кінотеатри відвідує багато відпочивальників із Росії, які просто не розуміють української мови. Решта випадків неприйняття дубляжу українською на Сході та Півдні мали вельми епізодичний, радше віртуальний характер. І основне, що чомусь усі замовчують під час обговорення цієї теми, – неприйняття українського дубляжу здебільшого зумовлене не не­знанням чи поганим знанням української мови, а переконанням щодо її нижчого порівняно з російською статусу (мовляв, як узагалі можна озвучувати цією «селянською» мовою такі «модернові» фільми, як, наприклад, той самий «Рембо»). Варто зазначити, що на сьогодні таких думок щодо української мови стає дедалі менше… І не в останню чергу завдяки дубляжу.

На догоду міфам

Очевидно, що продемонстрований українським дубляжем величезний розрив між заявами про окрему російськомовну спільноту та дійсністю, де і Схід, і Захід ходять разом на україномовний «Аватар» чи «Сутінки», і є тією основною причиною, що не дає спокою апологетам двомовності та двох Україн. Певна комерційна складова тут теж присутня, але вона явно відіграє другорядну роль. Проросійсь­ким політикам в Україні вкрай важливо продемонструвати, що вони тут потрібні, що тільки вони можуть захистити права людей Півдня та Сходу від цієї страшної українізації.

Напевно, саме це й стало однією з причин появи справжнього «термінатора» новітньої русифікації в країні – законопроекту про мови, який не лише наголошує на можливості демонструвати фільми будь-якою мовою на вибір прокатника, а й усуває обмеження щодо прокату в Україні стрічок із дубляжем, здійсненим в інших країнах (читай – у Росії). Наслідки ухвалення такого законопроекту неважко передбачити: український прокат просто захлисне хвиля завезених із Росії фільмокопій із її ж дубляжем. А отже, російський бізнес і вітчизняна компрадорська буржуазія отримають чудову нагоду поживитися за рахунок українських глядачів. При цьому про долю наших артистів, перекладачів, режисерів – усіх тих людей, які працювали і працюють над дубляжем тут, звісно, ніхто не згадуватиме. І головне – проросійське лобі зможе назавжди поховати таке неприємне для них нагадування про те, що в Україні немає українсько- чи російськомовних, а є просто українські глядачі.

 

Про те, чому інформація про призупинення дії наказу щодо обов’язкового українського дублю­­вання виринула саме зараз, читайте в авторській колонці Дмитра Вовнянка на сайті в розділі "Авторська колонка". 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.