▪   Уве Умлауфф

Ошуканство в Довілі

ФОТО: REUTERS
Німецько-французька зустріч на французькому курорті продемонструвала, хто в Євросоюзі хазяїн, а ось на тристоронньому саміті за участю російського президента важливих рішень ухвалено не було
Матеріал друкованого видання
№ 44 (157)
від 29 жовтня, 2010

18–19 жовтня президент Франції Ніколя Саркозі запросив канцлера ФРН Ангелу Меркель і свого російського колегу Дмітрія Мєдвєдєва на переговори на спа-курорт Довіль. Поміж іншого він мав намір взяти на себе ініціативу перед початком французького головування у Великих двадцятці (G20) та вісімці (G8), а також абстрагуватися від пенсійних проблем у власній країні.

Офіційно лідерів трьох країн було запрошено для підготовки до саміту G20 у Сеулі. Насправді ж говорили про інше. У листопаді країни – члени НАТО мають визначити свою майбутню стратегію і дати зелене світло спрямованій про­­ти Ірану системі протиракетної оборони (ПРО). Це болісна скалка в тілі Росії. Тому Саркозі хоче заспокоїти Кремль – як цим запрошенням, так і своїм наміром продати росіянам чотири військові кораблі Mistral. Але де ж Америка?

Мир, дружба, фестиваль

Америка почувається ошуканою. Для неї, відколи президент Саркозі торік повернув свою країну до військової структури НАТО, він був найбільш про­американським лідером Франції. Але на цьому тлі ще дивовижнішим є те, що водночас Саркозі підіграє й Росії. Шарль де Голль уже мріяв про об’єднану Європу від Атлантики до Уралу. Бажання зсунути баланс влади на схід може бути в історичному темпераменті Франції. «Відколи європейська безпека – це не американська справа, а щось таке, про що Європа і Росія домовляються між собою?» – процитувала New York Times американського високопосадовця. Інші країни – члени ЄС теж незадоволені. Деякі з них почуваються виключеними з процесу прийняття рішень, особливо Італія та Польща. Вони побоюються, що Париж і Берлін знову одноосібно визначатимуть європейську зовнішню політику.

Тому тристоронній саміт вперше за п’ять років ознаменував нову точку відліку для партнерів по діалогу. Росія просуває ініціативу Мєдвєдєва 2008 року про нову безпекову угоду «від Ванкувера до Владивостока». Німеччина проштовхує сигнали про ядерне роззброєння та закликає до того, щоби планована система ПРО у середньостро­­ковій перспективі замінила ядерну зброю. Ядерна Франція виступає різко проти. Французький міністр оборони Ерве Морен заявляє, що система ПРО буде такою самою не­ефективною, як і лінія Мажіно.

Обід у вузькому колі (кожен лідер мав лиш одного консультанта та перекладачів) у ресторані Le Ciro’s 18 жовтня і зустріч наступного дня підсумували звичним комюніке, що ні до чого не зобов’язує: «Франція, Німеччина та Росія підтримують стратегічне бачення спільного простору, заснованого на цінностях демократії та верховенства права, з вільним рухом людей, товарів, послуг та капіталів». Російський президент також прийняв запрошення відвідати лісабонський саміт НАТО 20 листопада. Лібералізацію візового режиму та створення зони вільної торгівлі між ЄС та Росією, однак, було поставлено в залежність від дотримання в останній конституційних і демократичних принципів (інакше кажучи, було відкладено практично назавжди).

«Ми живемо в новому світі. У світі дружби з Росією», – цими теплими словами Саркозі закрив тристоронній саміт. Отже, європейці мають бажання «залучати» Росію до «трансатлантичних безпекових структур», тобто «вести» її до НАТО. Таким чином, російське бажання нової безпекової угоди буде неактуальним. Але РФ прагне повноцінного партнерства, а не просто «залучення».
Український президент Віктор Янукович, який відвідав Францію з державним візитом 9 жовтня, намагався популяризувати ідею європейської інтеграції. Саркозі підтримав його надії, підписавши французько-укра­їнську «дорожню карту», в якій ішлося про те, що євроінтеграція України не суперечитиме тіснішим відносинам із Росією. Отже, Янукович сповідував прин­­цип «один за всіх – усі за одного». Довільський саміт, однак, пройшов під гаслом: «Якщо кожен думає про себе, то це думка кожного». Тому ані США, ані інші країни – члени ЄС нічого не втратили – на саміті в Довілі не було ухвалено конкретних рішень.

Єврогальмування реформ

Найважливіші ж рішення було прийнято 18 жовтня, коли Саркозі провів двосторонню зустріч із Меркель. Міністри фінансів країн – членів ЄС, які паралельно зустрілися в Люксембурзі, були неабияк здивовані, коли отримали електронне повідомлення про ухвалені лідерами Франції та Німеччини рішення. Тепер усім країнам, які порушуватимуть основну вимогу Пакту ЄС про зростання та стабільність (дефіцит державного бюджету країни – члена Євросоюзу має не перевищувати 3% валового внутрішнього продукту), надаватимуть шестимісячну відстрочку на приведення дефіциту в норму перед застосуванням санкцій. Це була значна поступка з боку Німеччини, яка дотепер вимагала жорсткої фінансової дисципліни від членів ЄС. Натомість Саркозі підтримав пропозицію Меркель змінити в майбутньому (невизначеному) Лісабонську угоду (чинний на сьогодні основоположний договір ЄС) так, щоб позбавити порушників Пакту їхніх голосів під час голосування в європейських керівних органах.

Міністрам фінансів не залишалося нічого іншого, як одноголосно затвердити цей компроміс, який продемонстрував реалії: Берлін і Париж проігнорували Єврокомісію, 25 інших країн – членів ЄС і президента Союзу Германа ван Ромпея та нав’язали всім результат своїх переговорів. Ідею призначення незалежного єврокомісара з економіки було поховано, як і загальноєвропейської вимоги бюджетної дисципліни. Італійський міністр фінансів Джуліо Тремонті запевнив співвітчизників, що вони вже не перебувають у небезпеці через порушення Італією європейських боргових правил. Він із задоволенням заявив, що «матема­­тич­­на система північної суворої дисципліни» не зможе стати зага­­льноприйнятою.

Тож не дивно, що ощадлива Північна Європа глибоко розчарована переходом Німеччини, яка вимагала автоматичної процедури позбавлення виборчих прав порушників бюджетної дисципліни, у табір недисциплінованих південноєвропейців. Економісти також засудили німецько-французьку оборудку. Значним регресом міжнародної політики посткризових реформ назвав її президент Німецького інституту економічних досліджень Клаус Циммерманн.

Учнів, які мають погані оцінки, залишають на другий рік автоматично. А в ЄС рішення що­­до цього прийматимуть не вчителі, а конференція учнів. Як ви гадаєте, який буде результат? Чи хоч один учень залишиться на другий рік, якщо більшість із них мають погані оцінки? Справді, банки теж мають бути відповідальні за кризу, а в порушників норм дефіциту було б непогано відбирати право голосу, але це так і залишиться мріями про майбутнє. Адже, щоб змінити Пакт ЄС про зростання та стабільність, потрібні 27 голосів усіх країн – членів ЄС, а у Великій Британії та, можливо, в деяких інших державах, що належать до Євросоюзу, потрібен референдум.

«Ми не хочемо, щоб експерти диктували нам, що ми маємо зробити» – так звучить кредо французького міністра фінансів Крістіна Лагарда. Але політикам час зрозуміти, що експертні оцінки все ж нікому ніколи ще не заподіяли шкоди.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.