▪   Ярослав Шелест

Сьогодні рекорд, а завтра – норма

ФОТО: УНІАН
На місцевих виборах у своїй вотчині головне для регіоналів не просто перемогти, а перемогти з максимальним результатом
Матеріал друкованого видання
№ 43 (156)
від 22 жовтня, 2010

Однією з ментальних оз­нак донецького топ-мене­джменту, який зараз встановлює новий порядок по всій Україні, завжди було намагання досягти мети (виконати план, отримати надприбутки) будь-якою ціною. Для цього годилося все: шалений тиск на підлеглих, девіз «Не знаю як, але щоб до ранку було зроблено», необмежена експлуатація трудових ресурсів. Влас­­­не, саме тут зародився стахановський рух. «Сьогодні рекорд, а завтра – норма» – ця радянська агітка серед робітників і досі має цілком негативний зміст. Місцева влада вичавлювала з мешканців Донеччини рекорди в усіх галузях народного господарства, доповідала нагору, отримувала нагороди й зовсім не переймалася наслідками цих досягнень ані для трудящих, ані для обладнання, ані для екології. Жит­тя від таких штучних рекордів не поліпшувалося, станки й агрегати псувалися, а працювати за ту ж плату треба було більше. Між тим у Донецькій області наближається час нових рекордів – політичних. І хоча регіонали розуміють, що 100% голосів на місцевих виборах – це поки що нереально, але спробують максимально наблизитися до однопартійної системи. Як колись на виробництві, так і тепер у політиці про можливі наслідки рекордів не думають.

Цей дикий, дикий Схід

Цей край ніколи не вирізнявся зразковою демократією та цнотливим ставленням до виборчого законодавства. На президентсь­ких виборах 1999-го у другому ту­рі коротко стрижені хлопці в спортивних штанях з лампасами кидали в скриньки для голосування по 200–300 додаткових бюлетенів. Хлопців затримувала міліція, а потім відпускала без покарань. Влада хвилювалася, щоб Симоненко раптом не набрав зайвого процента на Донбасі. На перегонах 2004 року схо­жі хлопці розганяли акції прибічників помаранчевих. Вла­­­да агітувала за «свого» кандидата.

А ще в 1999-му, 2004-му, 2006-му та 2007-му всілякі дива робилися у виборчих комісіях, які завжди формувалися під абсолютним контролем влади майже з одних і тих самих людей.

І хоча в жовтні 2010 року місцеві вибори не збігаються з парламентськими, значення їм надається не менше: у своїй вотчині регіонали мають продемонструвати не просто цілковиту перемогу, а ще й зростання народної довіри до партії влади.

Парламент землі донецької

На виборах 2006 року за партійними списками до облради пройшли чотири політичні сили – регіонали, комуністи, соціалісти та блок Наталі Вітренко. Представники СПУ до місцевого парламенту тоді просковзнули завдяки всемаріупольській підтримці генерального директора Маріупольського меткомбінату імені Ілліча Володимира Бойка (на той час соціаліста). Нині комбінат належить Рінату Ахметову, а Бойко має тішитися №4 у партійному списку регіоналів до Донецької облради. Його, як і чотири роки тому, очолив голова облдержадміністрації Анатолій Близнюк. У прохідній частині списку місця розподілені з урахуванням різних груп впливу в ПР: і Ахметова – Колеснікова, і братів Клюєвих, і самого губернатора. Всього в обласній раді 180 місць і регіонали не приховують, що з 90 мандатів, розрахованих на депутатів, які йдуть за партійними списками, вони планують взяти 80%. Чинний голова облради Андрій Шишацький, прогнозуючи, хто може скласти компанію регіоналам у новому скликанні, назвав  комуністів та «Сильну Україну». Конкуренти регіоналів теж не відриваються від реальності: якщо в списку ПР нараховувалося 163 кандидати, то апетити найближчих переслідувачів менші – у списку КПУ всього 28 осіб, а «Фронту змін» – 27. Не оптимістичні перспективи й у місцевих вітренківців: рейтинг уже не той, що в 2006-му, та й лідер їхньої фракції в облраді Наталя Білоцерківська подалася в партію «Руський блок». Як традиційні учасники виборів, так і дебютанти не оминають мовного питання, намагаючись довести виборцю, що вони і є істинними захисниками російськомовного населення. Так, Сергій Бєшуля, який очолює обласну команду кандидатів від «Нової політики», заявив: «Навіть якщо в Києві російська мова не отримає статусу державної, ми будемо боротися за надання їй статусу регіональної на території області».

Третій термін у місті троянд без метро

Зі схожою риторикою той же Бєшуля чотири роки тому балотувався в мери Донецька від віт­ренківців і був реальним конкурентом нині чинного голови шахтарської столиці Олександра Лук’янченка. Однак напередодні голосування його зняли з перегонів.

Нині, на думку місцевих експертів, сильних суперників у чинного донецького голови не буде, а його передвиборча кампанія нагадуватиме веселу прогулянку. Ні, офіційно конкуренти в мера-регіонала є. Серед них, наприклад, кандидати від «Єдиного центру», «Фронту змін», «Батьківщини» та навіть колишній нардеп Володимир Марченко від ПСПУ. Але, за словами голови Комітету виборців України Олександра Черненка, від виборів міського голови Донецька не варто чекати несподіванок, оскільки більшість громадян готові підтримати Олександра Лук’янченка.

За вісім років його мерства так і не побудували метро, і не вирішили проблему вивезення сміття, але рейтингу голови це, схоже, не зашкодило. Те, що регіонали вкотре висунули на головну посаду міста Лук’янченка також свідчить, що ПР не поспішає просувати по цій лінії молодь, віддаючи перевагу перевіреним роками кадрам. Принаймні відомий своїми амбіціями та українофобськими заявами секретар Донецької міськради Микола Лєвченко поки що тільки кандидат у депутати міськради.

А ось ні НСНУ, ні «Сильна Україна», ні КПУ своїх кандидатів на посаду донецького голови не висунули. Навіть для додаткової партійної реклами. Не бачать сенсу?

Замах, провокація, подвійні стандарти

Утім, виборчі перегони в області проходять не так вже й спокійно. Інциденти вже є. Так, 4 жовтня було скоєно замах на голову однієї з сільрад Слов’янського району комуніста Юрія Шевченка. У нього стріляли того самого дня, коли голова мав подавати документи у виборчком. На щастя, не влучили.

Як уже повідомляв Тиждень (див. №40/2010) у Червоноармійській міськраді 11 депутатів на чолі з колишнім головою фракції Анатолієм Зінченком вийшли з фракції Партії регіонів. Ця історія мала продовження. Зінченко та ще п’ять депутатів вступили до партії «Фронт змін». А вже за кілька днів на офіс червоноармійських фронтовиків було здійснено напад: вікна побили, обладнання та меблі залили фарбою. Прикметно, що голова облдержадміністрації Анатолій Близнюк назвав напад на офіс фронтовиків провокацією, звинувативши в її організації «пана З»: «Він зробив цю провокацію... Це просто можливість для людини привернути до себе якусь увагу». А щодо замаху на Шевченка, то губернатор не поспішав виявляти обізнаність чи робити висновки: «Я знаю про цей факт, але не хочу його коментувати. Ніхто не може бути звинувачений, поки немає рішення суду».

Немає реєстрації – немає проблеми

Щоб не перейматися наявністю конкурентів, можна їх зняти. А ще безпечніше взагалі не реєструвати. Повідомлення про відмову в реєстрації кандидатів тих чи інших політичних сил надходять з різних міст області. Наприклад, у Будьонівському районі Донецька виборчком забракував  більшу частину канди­­­датів до райради від «Єдиного центру». У Маріуполі тервиборчком відмовилася  реєструвати  список «Сильної України». Останній факт має особливу родзинку, оскільки під №2 у списку прибічників Сергія Тігіпка значився Ігор Хотлубей – син маріупольського голови Юрія Хотлубея. В виборця неодмінно виникне думка, мовляв, партійні інтере­­си ставлять вище за родинні, але тільки в того, хто не знає, що ще один син мера, Дмитро Юрійович, уже гарантував собі мандат депутата міськради під номером дев’ять у списку Партії регіонів. Перераховані вище випадки відмови в реєстрації оприлюднені. Однак є і партії, яким, відмовляючи у реєстрації кандидатів, дали зрозуміти, що їхня участь у виборах небажана, і вони покірно не здіймали галасу.

Дублери починають діяти

Той самий Маріуполь є яскравим підтвердженням того, що влада намагається будь-що обмежити шанси нерегіоналів і з допомогою дублерів. Так, одними з перших свій список у міськвиборчкомі зареєстрували представники КПУ (оновленої). Це єдиний партсписок, у якому всі кандидати – працівники одного підприємства, ахматівської «Азов­­сталі». Раніше КПУ(о)  зареєструвались тільки регіонали, які майже в усіх бюлетенях на Донеччині тепер матимуть №1. (Тому що для ПР двері виборчкомів завжди відкриті. От, наприклад, керівник прес-служби маріупольського «Фронту змін» Павло Вишебаба стверджує: «О 9.00, коли комісія почала працювати, ми першими подали документи на реєстрацію, тим не менш були в списку вже четвертими». На що голова міськвиборчкому Наталія Вєдєнєєва (представник від ПР) зауважила: «Доба в нас починається не о дев’ятій, а о нуль годин нуль хвилин»). Поява в місті оновлених комуністів має допомогти максимально відняти голоси в комуністів звичайних і не пустити їх до міськради. Цікаво, що й кандидатові в мери від комуністів традиційних КПУ(о) протиставила свого представника. А ще в бюлетені буде два Ніколаєвих. Це клонування місцеві експерти пов’язують з тим, що таке саме прізвище має висуванець «Батьківщини». Факти появи канди­датів-дублерів мож­­на пояснити бажанням зменшити результат конкурентів і, відповідно, свій відрив від найближчих переслідувачів.

Оскільки головний конкурент регіонала Юрія Хотлубея на виборах-2006 іллічівець Юрій Тернавський на цих виборах балотуватися не наважився, то серйозної альтернативи маріупольському мерові на його четвертих поспіль перегонах немає.

Неблагонадійних зіллють на мажоритарці?

Ще однією особливістю виборів до місцевих рад на Донеччині може стати таке явище, як «злив» владою низки кандидатів від ПР, які йдуть за мажоритарними округами. Зрозуміло, що такі випадки будуть поодинокими й стосуватимуться не надто благонадійних кандидатур або представників конку­­руючої внутрішньопартійної групи впливу. Як пояснюють джерела, близькі до штабів регіоналів, на практиці це виглядатиме так: у тому окрузі, де висувається неблагонадійний кан­­дидат, висувається кандидат від якоїсь партії (назва не має значення), лояльний до влади. Після під­­рахунку виявляється, що переміг саме він, в новообраній міськраді цей депутат вступає до фракції ПР і голосує так, як потрібно. А невдаха ще й отримує догану за те, що не виправдав високої партійної довіри.
На Донеччині ПР вирішуватиме надскладне завдання. Потрібно, щоб народ, який уже зрозумів, що покращення життя сьогодні відкладається, не лише обрав, кого треба, а й проголосував, виявивши рекордну довіру до кандидатів. У реалізації цього плану покладаються на адміністративний ресурс, виборчі комісії та майже повний контроль за ЗМІ. Якщо рекорд стане нормою, то вже на наступних виборах область повернеться до радянської однопартійної системи, коли в бюлетені взагалі не буде варіантів. А потім цей досвід можна поширити й на всю країну.

ПЕРЕМОГА БУДЕ ЗА НИМИ.У забезпеченні потрібного результату на виборах партія влади покладається на адмінресурс

[2145][2146]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.