▪   Алла Лазарева

Як Януковичу в Парижі соломку підкладали

Фото: PHL
Поїздка президента до Франції була розрахована переважно на українську та російську аудиторії
Матеріал друкованого видання
№ 42 (155)
від 15 жовтня, 2010

Візит президента України до Франції тривав трохи довше за добу. Стандартна програма, як годиться, містила зустрічі з керівником держави, головами Національної асамблеї та уряду, представниками ділових та дослідни­цьких кіл. Проте змістове й формальне наповнення міжнародної події – різні речі.

Сутність кожного візиту за бажання легко приховати за назвами підписаних паперів та публічно виголошеними фразами. Але ці переліки грають менше ніж другорядну роль. Справжній «сухий залишок» – це реальні, нові, готові до практичного втілення проекти. Політичні, економічні, культурні. А також загальна атмосфера заходів.

У цьому сенсі паризька мандрівка президента, мабуть, невдовзі загубиться в анналах історії. Щоправда, якби замість Януковича Париж відвідав абсолютний геній дипломатії, і йому непросто було б домогтися в українському напрямі суттєвих зрушень. Зовсім інші інтереси прагне забезпечити сьогодні офіційний Париж.

Виглядало так, ніби поїздка президента до французької столиці була розрахована переважно на внутрішню українську аудиторію. І трохи на російську. Французька сторона виступила ненав’язливою декорацією. Без претензій на інші ролі.

Протокольні розбіжності

Тривалі уточнення програми будь-якого візиту – нормальна справа. Проте цікаво буває відстежити, як саме змінюється перелік заходів: на збільшення чи на зменшення. Каталізатором модифікацій зазвичай виступають міжнародна кон’юн­ктура, економічна доцільність та інколи, за виняткових обставин, особистість гостя.

Паризький контекст на початку жовтня сприятливим для просування українських інтересів не був. Французька осінь багата на масові страйки, марні перестороги щодо можливих терактів на Ейфелевій вежі та дискусії на циганські теми. У перспективі не таких вже й далеких президентських виборів Ніколя Саркозі мусить пильнувати власний рейтинг, що почав падати внаслідок податкового скандалу зі спадкоємицею імперії L'Oréal (від якої він начебто отримував гроші на передвиборчу кампанію). Плюс проект активної співпраці з Росією, який лідер Франції заповзявся якнайшвидше накинути Європейському Союзу.

Зрозуміло, що в останніх числах травня, коли обидва Міністерства закордонних справ почали узгоджувати візит, все спрогнозувати було нереально. Але пенсійні страйки та нові міжнародні пріоритети пана Саркозі вже були заявлені. «Якби візит був не для годиться, а в інтересах справи, мудріше було б почекати результатів французько-німецько-росій­сь­кого саміту в Довілі 18–19 жовт­ня, подивитися, про що кон­­кретно щодо системи європейської безпеки домовляться Саркозі, Меркель та Мєдвєдєв», – вважає колишній французький дипломат.

оза тим що в Києві, що в Парижі відмовлятися від визначеної навесні дати не стали. Натомість програму скорочували то там, то тут. Зустріч президентів замість заявлених майже двох тривала трохи довше ніж годину. Зустріч із пресою після ділового ланчу в офісі Руху підприємців взагалі було скасовано. Спільна вечеря Саркозі та Януковича, на яку сподівалися на Банковій, зрештою перетворилася на «ділову зустріч» о п’ятій вечора, коли французи не вечеряють за визначенням.

Щоправда, зміни програми не завадили сайту президента України в новині від 7 жовтня повідомити, буцімто «...розпочався офіційний обід від імені Президента Французької Республіки на честь Президента України». У телефонній розмові прес-служба президента Франції заперечила факт спільної вечері глав держав.

«Саркозі дуже рідко влаштовує вечері на честь іноземних керівників, – пояснює знайомий політичний журналіст Рено Ребарді. – Не його стиль. Він узагалі не вживає алкоголю, не любить їсти, нудиться за столом і сакрально ставиться до свого часу. Але якби така подія відбулася, французький стандарт гарантує публічність – від деталей меню до списку запрошених». Нічого подібного щодо міфічної вечері на честь Януковича в природі не існує. Але працівники його прес-служби, ймовірно, зайвою увагою до фактів не переймаються.

Про дружбу між народами

Варто сказати правду: в Парижі український президент виглядав не найгірше. У тому сенсі, що майже не помилявся у назвах зарубіжних фірм та словах іншомовного походження. Мабуть, тому, що скрізь, де мусив виступати, читав промови тільки з папірця: і у Французькому інституті міжнародних відносин, і в офісі Руху підприємців.

Але не станемо перебільшувати. По суті, все було, як завжди: загальна скутість, зусилля протоколу обмежити можливі неприємні теми, підстраховка з комфортними запитаннями від лояльних, привезених із Києва, журналістів... За кордоном, як і вдома, Янукович як міг уникав спонтанного спілкування.

На відміну від інших високих українських посадовців, які приїздили до Парижа в останні десять років, президент не став покладати квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку. Натомість він подався з букетом під Тріумфальну арку, до невідомого французького солдата, де об’єктивно менше шансів зустріти політичних опонентів.

Утім, певні домашні заготовки, виголошені в Парижі, вочевидь, були розраховані саме на українську публіку. Наприклад, про відновлення змішаної системи голосування або про зміну періодичності виборів. Їх одразу ж підхопили українські мас-медіа як топ-новини внутрішньої, а не міжнародної політики.

Звісно, Янукович не першим вигадав використовувати Європу як престижну декорацію. Свого часу чемпіоном українського ньюсмейкерства був Палац Європи в Страсбурзі. Мій грузинський колега називає таку роздвоєність у просторі рефлексом батьківщини. За його спостереженнями, механізм спрацьовує завжди, коли політик приїздить за кордон без власного, по-справжньому цікавого для нього проекту.

З кількох настійливих реверансів, що зробив у Парижі Янукович у бік Москви, можна припустити: найвищою амбіцією його команди на міжнародній арені є надія вписатися в нову схему відносин у трикутнику «США – Росія – Євросоюз». Десь у сірій зоні московського впливу без претензій на власну гру.

Мабуть, тому дорогого українського гостя не діставали неприємними запитаннями. Трошки зачепили невідповідність членства у Світовій організації торгівлі та можливий вступ до Митного союзу з Росією, Казахстаном і Білоруссю. Янукович довго говорив про інше й на запитання не відповів. А Тома Гобар із Францу­зького інституту міжнародних відносин і не став наполягати. Що не зовсім характерно для стилю спілкування на таких конференціях.

Ще прикметнішою виглядає історія з нагородженням українського лідера орденом Почесного легіону. У прес-службі Єлисейського палацу уточни­­ли, що йдеться «не про якісь особливі заслуги конкретної людини, а про повагу до країни». Виявляється, Париж час­­то використовує цей орден «як елемент або символ міждержавних відносин». Якщо згадати, що аналогічну прикрасу не так давно здобули нинішній прем’єр Росії Владімір Путін, директор корпорації «Російські технології» Сєрґєй Чємєзов і панамський диктатор Мануель Антоніо Нор’єга, без дипломатичного контексту справді не роз­­берешся.

У випадку з Януковичем за контекст, можливо, правив скандал довкола заводу «Криворіжсталь» (Генпрокуратура України 12 жовтня відкликала позов про визнання незаконним догово­­ру купівлі-продажу меткомбінату компанією ArcelorMittal). Бо йдеться, зокрема, й про велику французьку інвестицію (в ArcelorMittal вкладено і французькі капітали). Або подяка за те, що український лідер пообіцяв «не турбувати» Європейський Союз із проханнями про членство. Чи за «комфортну» відмову від шляху до НАТО, якою похвалився Янукович у Парижі.

Політична вдячність – вельми ефемерна субстанція. Під час візитів, не обтяжених публічними акціями та увагою міжнародної преси, вона переважно компенсує такі ж непрозорі сфери співпраці, як і самі переговори. Бо якби було з чим вийти до людей, навіщо знадобилося б від них ховатися?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.