▪   Олексій Воронич

Борг недоречний

Можливість розподілу державних запозичень у ручному режимі провокує шалене нарощення зовнішнього боргу України. У листопаді МВФ «відвантажить» черговий кредитний транш – $1,56 млрд
Матеріал друкованого видання
№ 41 (154)
від 8 жовтня, 2010

Уряд Миколи Азарова виконує умови співпраці з Міжнародним валютним фондом, навіть більше – перевиконує… Висновок може здатися дещо несподіваним з огляду на те, що ані пенсійної, ані податкової реформ українці не дочекалися. До речі, як і виконання низки інших обіцянок, даних урядом і Міжнародному валютному фонду, і громадянам. Утім, попри ці нюанси, директор-розпорядник МВФ Домінік Стросс-Кан днями підтвердив можливість отримання до 30 листопада Україною другого траншу обсягом $1,56 млрд у межах кредитної програми МВФ на загальну суму $15,2 млрд. Щоправда, див­­но, що такого висновку МВФ, точніше його представник, дійшов у доволі стислі терміни (з урахуванням того, що місія Фонду мала інспектувати виконання урядом Азарова кредитних умов до кінця поточного місяця). Можливо, рішенню Домініка Стросс-Кана посприяло розміщення Україною суверенних єврооблігацій на суму $2 млрд у другій декаді вересня на доволі вдалих умовах: п’яти­річні папери – під 6,9%, десятирічні – під 7,8% річних. Але більшість незалежних експертів, опитаних Тижнем, у цьо­­му контексті звернули увагу не так на умови, за яких уряду дають у борг, як на шалені темпи цього процесу.

Боргові парадокси

Нагадаємо, на початку року уряд Миколи Азарова визначив, а Верховна Рада підтвердила, що в 2010-му державний борг не має перевищити 308,3 млрд грн (включно з внутрішнім). За офіційними даними, станом на 31 липня 2010-го загальний обсяг держборгу наблизився до граничної позначки і склав 267,2 млрд грн. Достовірної інформації Мінфіну, НБУ, Рахункової палати та інших органів влади щодо подальшої динаміки зо­бов’язань держави немає. Але неважко підрахувати, що після серпневого отримання першого траншу МВФ ($1,89 млрд), вересневого розміщення суверенних єврооблігацій ($2 млрд) та очікуваного отримання другого траншу від МВФ у листопаді ($1,56 млрд) Україна шаленими темпами наближається до боргового рубікону в 308,3 млрд грн. Причому допустимий приріст зовніш­ніх запозичень (установлений законом про держбюджет-2010 на рівні 34,07 млрд грн) майже вичерпано, а наприкінці листопада буде перевищено на 9,5 млрд грн.

Виникає логічне запитання: навіщо з таким пришвидшенням поглиблювати боргову яму, в якій давно перебуває Україна? Невже урядовці малюють красиві статдані, а насправді в бюджеті велика дірка? Офіційні зведення про виконання держбюджету на поточний рік відповіді на це запитання не дають, а навпаки, роблять його гострішим. Зокрема, за даними Держказначейства, протягом січня-вересня 2010-го до держбюджету надійшло 164,8 млрд грн – на 24,9% більше рік до року (зокрема, до загального фонду – на 33,9% більше). При цьому влітку уряд пішов на секвестр бюджетних видатків. Тобто, якщо довіряти офіційним джерелам, із виконанням головного фінплану країни має бути все гаразд. Щоправда, аудитори Рахункової палати звертають увагу на те, що не все гаразд у платників податків, зокрема — ПДВ. Заборгованість держави з відшкодування ПДВ в січні–липні зросла на 8,6 млрд грн, або в 1,4 раза рік до року. І нібито керівництво ДПАУ влітку дало неофіційне розпорядження регіональним підрозділам прив’язувати фіскальні зобов’я­зання підприємств не до результатів їхньої діяльності, а до штучно встановлених галузевих коефіцієнтів. Але це окрема тема, про яку докладніше читайте в найближчих числах Тижня. Зараз констатуємо, що збіль­­­шення боргів держави (зокрема, зовнішніх) відбувається на тлі переможних реляцій уряду про успішне виконання держбюджету-2010.  

Таким чином, питання залишається відкритим: навіщо уряд із надзвичайним пришвидшенням поглиблює боргову яму? Екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник, відповіда­­ючи на нього Тижню, припустив, що «життя в борг заплановане», а «в ІV кварталі 2010 року економіка України впаде», тобто зараз уряд Миколи Азарова намагається перестрахуватися. Можливо, Пинзеник і має рацію, але схожі прогнози робляться вже кілька років поспіль і досі не виправдовуються.

Більшість опитаних інвестиційних аналітиків констатували, що вересневі суверенні запозичення були потрібні великому бізнесу (зокрема, пов’язаному з владою) як індикатор, щоб якомога вдаліше розмістити корпоративні єврооблігації в жовтні–грудні. Частково це так, адже щонайменше десять вітчизняних емітентів збираються вийти на ринок зовнішніх запозичень найближчим часом. Проте навряд чи корпоративно-облігаційний мотив є визначальним у борговій стратегії уряду. Принаймні простежується й інший, пов’язаний з освоєнням бюджетних коштів.
 
Out of control

Нагадаємо, що низка статей держбюджету-2010 (зокрема, ст. 76 та 78) дозволяють уряду в ручному режимі, без погодження з парламентом (себто без будь-якого зовнішнього контролю), коригувати розмір держборгу, а також спрямовувати на «проекти розвитку» кошти, позичені у міжнародних фінансових інституцій понад план. До 30 червня 2010 року ці статті не діяли де факто, адже, згідно із законом про держбюджет-2010, порядок освоєння понадпланових запозичень мав розробити Кабмін. Буквально за місяць до отримання першого кредитного траншу МВФ такий механізм виник, урядовою постановою № 570 було створено новий орган влади – Державне агентство України з управління національними проектами. До його компетенції, зокрема, було віднесено розробку проектних пропозицій, їх техніко-економічне обґрунтування, подання на затвердження Кабміну та подальшу реалізацію проектів.

За інформацією відкритих джерел, низку проектів новостворене аген­­тство вже розробило, зокрема «Но­­ва енергія», «Нова якість життя», «Нова інфраструктура», «Олімпійська надія-2022». Обсяг їхнього державного фінансування – 9 млрд грн – майже збігається з обсягом зовнішніх запозичень, залучених урядом у 2010-му понад план. Розробники проектів розраховують, що ще 73 млрд грн інвестує в їхню реалізацію комерційний сектор. А директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко вважає ці розрахунки надто оптимістичними, підкреслюючи їхню ризикованість. Схожої думки й виконавчий директор центру «CASE Україна» Дмитро Боярчук: «У процесі реалізації проектів буде складно уникнути масштабних корупційних схем, хоча, можливо, не вони є причиною створення агентства».

Так чи інакше, а механізм, регламентований урядовою постановою № 570, дуже схожий на призабуте кредитування комерційних фірм під державні гарантії. Якщо відкинути юридичні та процедурні нюанси, схема освоєння таких кредитів виглядала тривіально: заохотили чиновників, обґрунтува­­ли, оформили, взяли, витратили, не повернули, ліквідува­­ли фірми (як варіант – виграли суди в державних органів, які «завадили» реалізації проектів). Наприкінці 1990-х цей механізм працював в Україні з розмахом, результат – офіційно підтверджено, що станом на 11 серпня 2006 року 52 підприємства заборгували уряду €907,3 млн, $580,4 млн, 1272,7 млн японських єн, 81,3 млн грн. Крайніх не знайшли, адже відповідальність за надання державних гарантій була колективною – проекти затверджували на засіданнях уряду. Мінфін досі й майже безрезультатно намагається реалізувати на аукціонах права стягнення боргів з цих 52 фірм.

У випадку з Державним агентством України з управління національними проектами не все так просто. Згідно з положенням про цю структуру її голова несе персональну відповідальність перед Кабміном. Проте не факт, що це гарантує відсутність зловживань, на можливість яких, зокрема, вказував екс-міністр економіки Віктор Суслов (див. Тиждень, № 23/2010).

Загалом уряд Миколи Азарова домовився з МВФ про отримання астрономічного кре­­диту в розмірі $15,2 млрд. З одного боку, в короткостроковому періоді це добре, адже, хай там якою є офіційна статистика про непогане виконання держбюджету, цілком можливо, що в ньому є величезна дірка. Її слід закривати, і краще це робити за рахунок МВФ, аніж коштами, вилученими з реального сектору або, наприклад, позиченими в РФ на непрозорих умовах. З іншого боку, Україна вже набрала стільки кредитів, що в найближчі роки буде змушена вдаватися до нових позик, щоб повертати та обслуговувати старі. Провідні економісти країни давно констатують, що вітчизняну економіку може спіткати ефект боргової снігової кулі, як-от у Греції (див. «Дорогий популізм»).

«Усі українські уряди, починаючи з прем’єрства Анатолія Кінаха в 2001–2002 роках, провадять безвідповідальну бюджетну політику: нарощують соціальні витрати, а реформи відкладають на колись», – констатує Володимир Дубровський, старший економіст Центру соціально-еконо­міч­­них досліджень «CASE Україна». На його думку, життя в борг допустиме лише в тому випадку, якщо є перспективи економічного зростання, а держава витрачає позики дуже ефективно.

«У 2009-му за допомогою позичених коштів Нацбанк розгорнув рефінансування банків, левову частку цих грошей було виведено за кордон, а отриманих від держави кредитів деякі фінустанови так і не повернули», – нагадує Володимир Дубровський, застерігаючи, що в 2010-му ситуація може виявитися ще гіршою – кошти МВФ розподілять «свої фірми». За такої стратегії запозичень боргова снігова куля для України неминуча.

[2123]

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.