▪   Дмитро Губенко

Зобов’язання без дедлайнів

Фото: REUTERS
Посол США Джон Теффт про майбутнє свободи слова й демократії в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 39 (152)
від 24 вересня, 2010

Кількість запитань до американської дипломатії та зов­нішньополітич­ної коман­­ди в усьому світі й на різних рівнях зростає. Що все ж таки США робитимуть з афганською проблемою? Які їхні плани щодо Іраку після 2011-го? Чи втручатимуться вони у спра­­ви Нігерії, свого союзника в Західній Африці, який зіткнувся з новими політичними виклика­­ми? Чи будуватимуть США навчальний центр для військових (або ж нову базу) в Киргизстані, в Оші? Які інтереси насправді ставить перед собою Америка, перезавантажуючи свої відносини з Росією? І далі, далі, далі. З українського боку також назби­ра­­лося чимало запитань, на які поки що немає точних відповідей. Унаочнилася гостра потреба почути думку американських колег що­­до останніх фактів наступу на свободу слова в Україні. Українські відкриті питання й не тільки стали предметом розмови Тижня з послом США Джоном Теффтом.

Насамперед контекст

У. Т.: Свобода слова в Україні під загрозою. Тиск відчувають як українські мас-медіа (зокрема, 5 канал та ТВі), так й іноземні журналісти та експерти (Конрад Шуллер, Ніко Ланге). Чи ви чули, щоб із якимись проблемами стикалися американські журналісти, які працюють в Україні? Чи готові США реагувати на авторитарні тенденції української влади?

– Як мені відомо, ми не маємо скарг від жодного американського видання, але в Україні небагато представників американських медіа. Однак сво­­бода преси для нас дуже важлива, я говорив про це в червні, виголошуючи промову в одному з київських дослідни­цьких центрів. Та найважливіше, що державний секретар Гілларі Клінтон чітко висловилася про це як публічно, так і приватно, перебуваючи тут у липні. Думаю, її заява точно описує нашу політику: «Ми чітко дали знати, чого очікуємо від цього уряду або уряду будь-якої демократичної крани – захисту основних прав, зокрема, й особливо, свободи преси. Ми попросили про певні гарантії та дії, які дали б нам підстави повірити, що ці свободи поважають. США і Європа дуже підтримують свободу преси, але, думаю, люди всередині країни теж мають вимагати цього. Це не може бути справа тільки журналістів».

Як на мене, держсекретар висловилася чітко. Ми постійно ведемо діалог із урядом. Коли дізнаємося про проблеми, вимагаємо пояснень. Очевидно, що журналісти та неурядові організації дуже активно займаються в Україні цими питаннями. Ми також дотримуємося тієї позиції, яку висловив президент, а саме: свобода преси є політикою уряду. На нашу думку, важливо, щоб цієї політики дотримувалися.

У. Т.: За неофіційною інформацією, нещодавно в працівників деяких німецьких фундацій, які діють в Україні, раптово виникли проблеми з візами. Представники СБУ також відвідали деякі громадські організації, що співпрацюють із Міжнародним фондом «Відродження». Чи стикалися з такими проблемами американські NGO?

– Ми не отримували жодних скарг від наших організацій, хоча підтримуємо контакти з багатьма з них.

У. Т.: Нам також стало відомо, що дипломатів кількох країн запросили до Міністерства закордонних справ, щоб обговорити діяльність іноземних неурядових організацій в Україні. Чи брали в цій зустрічі участь американські дипломати?

– Наскільки я знаю, нікого з нашого посольства на такі зустрічі не запрошували. 

(29 червня 2010 року прес-служба МЗС України поширила повідомлення №302, в якому йшлося, що «заступники міністра Руслан Демченко та Павло Клімкін провели серію зустрічей із послами й старшими дипломатами диппредставництв США, РФ, Німеччини та Польщі, під час яких були обговорені питання діяльності в Україні недержавних, некомерційних фондів, що координуються відповідними посольст­вами». – Ред.)

У. Т.: Під час вашої зустрічі з пресою в червні ви висловили сподівання, що зміни, які сталися в Україні після Помаранчевої революції, безповоротні. Ви все ще так вважаєте?

– Ми все ще працюємо над цим. Безумовно, є речі, які нас непокоять, і ми подавали щодо них скарги. Для нас важливі такі справи, як випадок із ректором Українського католи­цького університету Борисом Ґудзяком, і ми порушували це питання, ведемо постійний діалог із урядом про це. Але знову ж таки сприймаємо слова президента як його політику й віримо, що уряд та державні організації втілюватимуть її.

У. Т.: Під час візиту в Україну державний секретар Гілларі Клінтон сказала, що Україна є прикладом демократії в регіо­­ні. Чи означає це, що американський уряд задовольняє ситуація в країні?

– Потрібно розуміти сказане нею в контексті. Вона мала на увазі, що Україна зробила великі кроки щодо демократизації порівняно з іншими. На наш погляд, вибори глави держави (і в цьому ми погоджуємося з ОБСЄ та спостерігачами) були вільними й справедливими, і президент Янукович переміг колишнього прем’єр-міністра Тимошенко. У деяких сусідніх країнах немає вільних та справедливих виборів. Незважаючи на певні моменти, щодо яких ми висловлювали занепокоєння, в Україні є енергійна вільна преса, жваві й вільні неурядові організації. Люди активні, беруть участь у суспільному житті. Ми разом із багатьма європейськими друзями роками витрачали чимало грошей, щоб допомогти розвит­­ку громадянського суспільства в цій країні. Й надалі дуже його підтримуємо. Чи це досконала демократія? Ні, недосконала. Я ніколи не бачив досконалої демократії. За минулі роки Украї­­на досягла значного прогресу, й головний виклик сьогодні – зберегти цю країну демократичною, підтримати такий її розвиток. Це було й буде частиною нашої політики, хай там хто буде президентом.

З ураном, але без westinghouse?

У. Т.: Що Україна отримує взамін за високозбагачений уран, від якого президент Віктор Янукович пообіцяв відмовитися на саміті з проблем ядерної безпеки у Вашингтоні?

– Ми ведемо переговори щодо втілення в життя цієї угоди. Я не можу повідомити вам усі деталі, однак дещо все ж розповім. Ми пообіцяли надати взамін низькозбагачене уранове паливо для різних інститутів, що ведуть ядерні дослідження. Можливо, ви й ваші читачі знають, що США перевели майже всі свої дослідницькі реактори на низькозбагачений уран. Це безпечніше, це ефективніше, з ним можна здійснювати сучасні досліджен­­ня. І ми намагаємося допомогти нашим українським друзям теж це зробити. Коли вони відмовляться від високозбагаченого урану, ми надамо взамін низькозбагачений.

Ми також пообіцяли, що збудуємо нейтронний прискорювач (або, в дослівному перекладі, нейтронну установку) в Харківському фізико-техніч­но­­му інституті. Про це все ще ведуться перемовини, адже треба вирішити складні питання. Однак це частина наших зобов’я­зань, і ми дотримуватимемося їх. На нашу думку, від цієї угоди виграють усі. Україна не постраждає. Її науковці матимуть доступ до найкращого низькозбагаченого урану та нове обладнання в Харкові. Це також прокладе шлях для наших науко­вців до інтенсивнішої співпраці з українськими партнерами. Ми вважаємо, це справді важливо. У нас є нова науково-технологічна робоча група, яка є частиною комісії зі стратегічного партнерства, і, як посол, робитиму все можливе, щоб заохочувати співпрацю в науковій сфері.

У. Т.: Які перспективи американської компанії Westinghouse на українському ринку атомної енергетики? Чи залишиться вона після 2015 року?

– Як мені відомо, Westing­house поінформували, що компанію не було відібрано за тендером на будівництво заводу з виробництва ядерного палива (переможцем конкурсу визнано російську компанію «ТВЕЛ» — Ред.). Але про це треба говорити з українським урядом. Як ви знаєте, Westinghouse має до 2015 року контракт із Енерго­атомом на постачання палива для трьох блоків на Південно-Українській АЕС. Ця американська компанія дуже зацікавлена в тому, щоб надавати додаткові послуги іншим АЕС, необов’язково пов’язані з паливом. Це можуть бути, приміром, питання безпеки. Отже, вона змагатиметься за контракти в інших галузях. Думаємо, що важливо підтримувати диверсифікацію української атомної промисловості. Постачання компанією  Westing­­house палива на ПУАЕС – це вже важливий крок. Я хотів би, щоб Україна обрала цю компанію в тендері на виробництво ядерного палива, але, вочевидь, цього не станеться. Проте я думаю, що Westinghouse й надалі буде конкурентоспроможною й активною, забезпечуючи для України альтернативу.

У. Т.: Україні дуже потрібні іноземні інвестиції. Чи змінився інвестиційний клімат в нашій країні після зміни влади?

– Планів багато, але ще залишається багато й того, що треба зробити. На мою думку, компаніям, що інвестують в іноземну країну (чи це великі транснаціональні конгломерати, чи середні інвестори), потрібні три основні речі. По-перше, передбачуваність. Вони хочуть знати, якими будуть їхні податки та регулятивна база. Новий Податковий кодекс дуже важливий для всіх іноземних інвесторів. Вони хочуть бути впевнені, що коли відповідатимуть вимогам, то зможуть розпоряджатися своєю продукцією. Приміром, зерноекспортери воліють мати гарантії, що точно зможуть експортувати своє зерно. Наприклад, ми мали проблеми, бо від одного з наших експортерів зерна митниця раптом почала вимагати додаткових перевірок після того, як товар був уже завантажений на судно. Це не стимулює, а, навпаки, руйнує впевненість інвесторів.

По-друге, вони хочуть справедливості, хочуть бути впевненими, що коли є правила й вони за ними грають, то ці правила поважатимуть. Якщо є супе­речка, то має бути вільна й справедлива судова система, яка встановить, хто правий, а хто винний. Іноземні компанії воліли б, щоби до них ставилися так само, як і до місцевих. Вони не хочуть, щоб українські компанії мали спеціальні піль­­ги, а до іноземних інвесторів були додаткові вимоги.

По-третє, вони прагнуть прозорості. Від наших компаній були скар­­ги щодо системи відшкодуван­­­ня ПДВ. Це недобре. Думаю, має робитися біль­­ше. Сподіваємося, що цієї осені тут відбудеться двостороння торгове­льно-інвестиційна конференція за участю представників Вашингтона. Ми віримо в потенціал України, її майбутнє. Багато американських компаній бажають вести тут бізнес, але всі вони хочуть справедливості, передбачуваності та прозорості.

Бадьорий тон   

У. Т.: Американські бойові підрозділи офіційно покинули Ірак, але 50-тисячний контингент залишився як стабілізаційні сили. Коли США будуть здатні остаточно піти з цієї країни?

– Для розуміння ситуації ключовою є промова, яку виголосив нещодавно президент США. Він сказав, що бойова місія закінчилась, але наші зобо­в’язання щодо майбутнього Іра­­ку – ні. Тож 50 тис. американських військових перебувають там як перехідний контингент. Вони залишатимуться в Іраку, але виконуватимуть іншу місію, пере­­важно надаючи консультації та допомагаючи тренувати й розвивати іракські сили безпеки. Ми співпрацюємо з іракцями в боротьбі з тероризмом, захисті цивільного населення. Також хочу зазначити, що покидають країну військові, а наших дипломатів та допоміжного персоналу стає більше. Сподіваємося, вони й далі працюватимуть, намагаючись допомогти іракцям збудувати сучасну демократичну націю. Отже, на цьому етапі закінчилася бойова місія, але зобов’я­зання залишаються, і ніхто не встановлює дати їх закінчення.

У. Т.: Афганська кампанія стала справжнім викликом не лише для США, а й для всього НАТО. Чимало країн-членів не мають бажання витрачати свої ресурси на цю виснажливу війну. Чи має ваша країна стратегію виходу з Афганістану?

– Американська політика в Афганістані полягає в тому, що в липні 2011 року ми проведемо оцінку ситуації, про яку говорила держсекретар Клінтон, щоб побачити, чи можемо відповідально передати афганській стороні контроль над різними частинами країни. Це і військовий, і цивільний процес водночас. Мені здається, що тут ми теж маємо тривалі зо­бов’я­зання, які президент заклав у нашій політиці. Нещодавно він відправив Девіда Петреуса, який, можливо, є одним із наших найкращих військових командирів, особисто очолити кампанію. Мене як американського громадянина це підбадьорює, бо я розумію, які небезпеки існують в Афганістані для народу цієї країни та в контексті світового тероризму. Це стосується всіх – не лише американців, а й українців. Думаю, у нас там дуже добра команда, і ми надалі працюємо над цією проблемою, хай там якою важкою вона є. Ви маєте рацію, деякі країни – члени НАТО залишили Афганістан, але чимало інших усе ще працюють там.

У. Т.: Чи почали ви вивчати українську мову? Яка ваша думка про українську культуру?

– Я саме вивчаю українську. Це дуже важка мова. У минулому я вчив російську. Тепер же спробую опанувати українську. Також намагаюся брати участь у культурному житті, а в останні кілька місяців – мандрувати Україною. У червні провів кілька днів у Львові, а в серпні – у Чернівцях та Кам’янці-Поділь­ському. Ми з дружиною любимо ходити до опери та на балет у Києві, а також до мистецьких галерей. У мене насичений графік, тож я не завжди можу робити те, що хочу, але прагну. Також пишаюся тим, що моє посольство приділяє багато уваги українській культурі. У нас є програма Посольський фонд для збереження культури, й Україна – один із найбільших отримувачів коштів із нього. Приміром, музей Чехова в Ялті виграв один із наших грантів для ремонту приміщень. Думаю, багато хто пам’ятає нашу спільну з Літературним музеєм програму, де ми представили відреставровані манускрипти й картини Тараса Шевченка. Це приклад того, що Сполучені Штати є добрим партнером українських друзів у культурній галузі. Ми серйозно ставимося до історичного та культурного розвитку цієї країни. [2106]

ПОЛІГЛОТ. «Я саме вивчаю українську. Це дуже важка мова. У минулому я вчив російську...»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.