▪   Жанна Безп’ятчук

Закаєв-Тест

Кристина Курчаб-Редліх про відсутність юридичних підстав для міжнародного розшуку Ахмеда Закаєва. Польща не наважилася одразу вказати росіянам на факт, що вже п’ять-шість років відомий усій Європі
Матеріал друкованого видання
№ 39 (152)
від 24 вересня, 2010

Кристина Курчаб-Редліх, польська журналіст та юрист, є відомим експертом із російської і, зокрема, чеченської тематики. Вона добре обізнана з деталями справи Ахмеда Закаєва. У 2003-му допомагала Анні Політковській потрапити на судові засідання у справі опального чеченського політика, на яких її російська колега виступала свідком. За плечима в пані Курчаб-Редліх близько 14 років, проведених у Росії; дві книжки, присвячені цій країні, – «Пандрьошка» і «Головою в мур Кремля», документальний фільм про ситуацію в Чечні. Чеченська організація «Ехо війни» спільно з Гельсінською спілкою висували в 2005-му її кандидатуру на здобуття Нобелівської премії миру.

Донедавна Ахмед Закаєв вільно пересувався по всій Європі, у Польщі він бував багато разів. Ніхто його не затримував, жодних вимог із боку Росії не було. Цього ж разу під Варшавою відбувся чеченський конгрес, у зв’язку з чим раптом з’явився російський запит затримати його. Говорять про те, що є міжнародний ордер на його затримання. І це вже перша неправда, бо нічого такого давно вже немає. Звернімося до хронології подій.

У 2002 році Росія надіслала такий ордер до Копенгагена, де теж відбувався чеченський конгрес. У ньому було дуже багато неточностей, і Данія відхилила його. Впродовж усього 2003-го в цій скандинавській країні тривав судовий процес щодо вимоги Росії здійснити екстрадицію Закаєва. Перед судом постало близько 200 свідків, з-поміж яких були журналіст Анна Політковська, правозахисник Сергій Ковальов. У підсумку всі звинувачення на ад­ресу Закаєва було відхилено. Багато з них спиралися на свідчення, отримані внаслідок катувань. Людина, яка була головним свідком обвинувачення, точно розповіла, де її схопили, де піддавали тортурам і чого від неї вимагали. Зрештою вона стала свідком захисту. Взагалі ті, хто виступав перед вільним судом, знаючи, що не повернуться до Росії, відкрито розповідали про катування, які застосовували проти них. Тамтешній суддя не дуже хотів вірити в те, що запит Генеральної прокуратури РФ може ґрунтуватися на сфальсифікованих доказах, тому й знадобився цілий рік, щоб виправдати Ахмеда Закаєва. Після цього Велика Британія надала йому політичний притулок. Таким чином, ордер Інтерполу більше не діє. І юридичних підстав здійснювати міжнародний розшук цієї людини немає.

Це було підтверджено 2004-го, коли чеченський політик з’явився в Німеччині й виступив у бундестазі. На запит російської сторони представник Інтерполу тоді відповів, що відтоді, як панові Закаєву було надано статус політичного біженця, підстав для його розшуку немає. Далі він пересувався вільно, жодних зауважень до нього не було. У 2006-му знову виникли проблеми. Але тоді міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер знову ж таки відхилив претензії до Закаєва: після суду й виправдального вироку підстав для його затримання не існувало.

Ми спостерігали химерну ситуацію: з одного боку, польська влада видає Закаєву візу й пропускає через кордон. А з іншого – він раптом стає об’єктом полювання. Лише цього року Ахмед Закаєв тричі відвідав Польщу. Візит у зв’язку з проведенням конгресу був четвертим. Польське посольство, як завжди, спокійно видало йому візу. Представник МЗС Польщі виступив і сказав, що підстав для заборони панові Закаєву перетинати польський кордон немає. Уже потім, коли він тут з’явився, почали відбуватися дивні речі. Чеченський політик негайно попросив своїх друзів знайти йому адвоката, з яким він міг би піти до польської прокуратури. Але дорогою туди його затримала тамтешня поліція, щоб урочисто через кілька вулиць провести й віддати в руки прокуратури, хоча він і сам прямував до неї. Допит тривав шість-сім годин. Матеріали у його справі, отримані з Росії, навіть не було перекладено польською.

Це були ті самі документи, які 2002-го Росія надіслала Данії. До них не було внесено жодних змін чи додаткових звинувачень. Адвокат Закаєва підготував рішення британського суду, всі дані з Великої Британії. Прокуратура Польщі ухвалила рішення, що все ж таки за польськими законами справу треба передати до суду – для арешту потрібне його рішення. Своєю чергою, польський суд не прийняв цієї справи до розгляду, посилаючись на те, що Польща є членом ЄС, а тому те, що є законним в одній країні Євросоюзу, законне й у ній. Отже, виявилося, що немає жодних підстав затримувати чи вживати якихось інших запобіжних заходів. Закаєв із суду вийшов як вільна людина й полетів до Великої Британії. Польський прем’єр-міністр Дональд Туск сказав, що Ахмед Закаєв екстрадований не буде.

Цю задумку щодо Закаєва, який прибуває до Польщі, можна описати російською метафорою «проверка на вшивость». Потепління в польсько-російських відносинах почалося з польської сторони, Росія на таку ініціативу відповіла. Вона хотіла перевірити, як далеко це потепління пішло. Звісно, справа Закаєва поставила польський уряд у незручне становище. Мені здається, що це була одна з цілей російської сторони. Так вона хотіла покарати польську владу лише за те, що та дозволила проведення чеченського конгресу в Польщі. Росіяни вказують на те, що дозвіл дав попередній президент. Мовляв, це така собі підкинута «гнила качка». Але це не так. Чинний уряд також дуже добре знав, що проводитиметься такий конгрес. Міністр закордонних справ Радо­слав Сікорський сказав, що Польща – вільна країна, тому тут можуть відбуватися подібні конгреси. Головне, щоб це не суперечило польським законам. Але навіщо поліція стала на вуха, щоб зашкодити людям, які приїхали на конгрес? Навіщо вона затримувала їх, щоб потім відпускати? Однак так чи інакше конгрес відбувся.

З російського боку все було добре підготовлено. За два місяці до конгресу представник Інтерполу при МВС РФ ще раз направив владі Великої Британії вимогу видати Ахмеда Закаєва. Але на прес-конферен­ції він же підтвердив, що іноземні колеги в Інтерполі, тобто представники інших держав, стверджують, що затримати його не можна, бо він має статус політичного біженця. Тож російська сторона була чудово поінформована про те, що навіть мови не може бути про затримання чи видачу Закаєва. Навіщо вони надсилають ці запити до Британії, до інших країн, якщо про міжнародний розшук не може взагалі йтися? Це розшук, який здійснює лише Російська Федерація.

Історія з Закаєвим показує, якою ілюзією для польської сторони може виявитися будь-яке потепління у відносинах із Кремлем. Росія хоче показати, хто тут господар. Варто також зважати на те, що Польща вже відіграє велику роль у ЄС. І вона могла б стояти там на сторожі російських інтересів. Так можуть думати в Москві. Інтереси інтересами, а принципи демократії у нас все ж таки ще залишаються. Події навколо конгресу стали справжнім землетрусом. Єдиним позитивом є те, що всі почули про Конгрес чеченців, про яких встигли забути.