▪   Ростислав Крамар

Троє в човні, не рахуючи труби

ФОТО: REUTERS
Москва нагадала Варшаві, хто для чеченців хазяїн
Матеріал друкованого видання
№ 39 (152)
від 24 вересня, 2010

7 вересня невеличкий Пултуськ, що неподалік Варшави, опинився в центрі зацікавлення європейських медіа. Містечко, яке за межами Польщі відоме хіба що історикам наполеонівських воєн, вдруге отримало шанс потрапити в історію міжнародних конфліктів. У 1806 році під Пултуськом відбулася російсько-французька битва, пе­­ремогу в якій здобули війська Наполеона.

Як і два сторіччя тому, 2010-го над схилами Пултусько­­го замку нависла тінь «русского міра». Старі фортечні мури знову задрижали від гуркоту, що долинав зі сходу. Щоправда, цього разу в хід пішла важка артилерія кремлівської дипломатії.  Каменем польсько-російсь­­­кого спотикання стала другорядна, на перший погляд, подія – нечисленний з’їзд чеченської діаспори та політичних біженців, гучно названий Світовим конгресом чеченського народу.

Майже як удома

Чеченські біженці нарікають на Польщу. У багатьох випадках небезпідставно. Справи втікачів від путінсько-кадировської «спра­­ведливості» польськими імміграційними службами розглядаються довго, й очікування чеченців не завжди справджуються. Біженці вважають абсурдними вимоги представити докази переслідування у Росії. Мовляв, хто міг би такі докази надати? Ті, від кого ледве вдалося втекти?

Прикметно, що на конгресі в Пултуську значно категоричнішими в оцінці ситуації з біженцями за самих чеченців були іноземні експерти. Бельгійська правозахисниця Аннемарі Ґілен із Pax Christi побачене й почуте в польських центрах, де утримують прибульців із Чечні, назвала одним словом – «катастрофа». Ґілен констатувала, що втікачі з чеченського «раю» приголом­шені й залякані. Вони бояться говорити про те, що пережили. Мовляв, емісари Рамзана Кадирова, кремлівського ставленика у Грозному, на території ЄС почуваються впевнено й безкарно. «Це загроза вже не тільки для чеченських біженців, – з притиском сказала Ґілен, – це загроза для Європи».

Ті чеченці, які трохи освоїлися в країні над Віслою, стриманіші у своїх висловлюваннях. Вони не ототожнюють польську бюрократичну машину, що ус­пад­­кувала австро-прусську прискіпливість та російсько-совкову хамовитість, із цілою Польщею. Знають, що й самі поляки потерпають від такої «спадщини». Активісти чеченських організацій наголошують на винятковій моральній підтримці, яку Польща та поляки роками надавали маленькому кавказькому народу. Чи не тому після смоленської катастрофи в скорботному натовпі під президентським палацом у Варшаві поряд із похиленими польськими знаменами розвівалося чеченське?

Ахмед Закаєв, голова невизнаного у світі уряду Чеченської Республіки Ічкерія (саме така повна назва цього екзильного кабміну), ще 16 вересня повторював, що в Польщі почувається, немов удома.

Хто в Польщі хазяїн

Однак Ахмеду Закаєву нагадали, що в Польщі він усе-таки не вдома. Варшава не змогла не відреагувати на «біль» Кремля. Вже кілька днів із Білокам’яної лунали заяви про те, що мета «небезпечного» чеченського конгресу – загострення ситуації на Північному Кавказі. Про свої сподівання на почуття відповідальності «польських партнерів» заявили посол Росії у  По­льщі Алєксандр Алєксєєв та голова російського МЗС Сєрґєй Лавров. Російська Генпрокуратура, найгуманніша прокуратура у світі, запевнила поляків, що «в разі екстрадиції Ахмеда Закаєва до Росії будуть дотримані всі його права, передбачені міжнародними нормами».

Згода на проведення чеченського конгресу, отримана від адміністрації попереднього президента Польщі, чомусь не переконала польську поліцію.

Якось геть раптово отямившись, вона вирішила нарешті запроторити «чеченського терориста», як називають Закаєва в Москві, якого, як стверджує Росія, вона розшукує через Інтерпол, до прокуратури. Очевидно, що особа зі статусом політичного біженця у Великій Британії, двічі виправдана європейськими судами, все ще залишається сіллю в непорочно-чис­­тому кремлівському оці.
Про те, що насправді Закаєва Росії не віддадуть, говорили і в Москві, і у Варшаві. Радослав Сікорський, польський міністр закордонних справ, один із найпалкіших і найпослідовніших прихильників польсько-російсь­кого потепління, навіть прохопився, що за комуни він також мав статус політичного біженця у Великій Британії та перебував під захистом Женевської конвенції.
Цікаво, що від дій польської поліції відхрещувалися і праві, і ліві польські політики. І ті, й ті твердили, що привід для затримання чеченця не так юридичний, як політичний; що Росія – партнер, звісно, стратегічний, але правами й гідністю людини Польща не торгуватиме.

17 вересня, пізно ввечері, після відповідного рішення суду Закаєв тріумфально ввійшов до зали, де тривав чеченський конгрес. Від серця відлягло не тільки чеченцям. Засідання тривало до шостої ранку...

Не один зацікавлений спостерігач, який стежив за перебігом дивного польсько-російсь­­кого протистояння, лише руками розвів. Навіщо потрібен був увесь цей, за влучним висловом депутата Європарламенту Павла Коваля, цирк із затриманням, який Москва могла б представити як велике досягнення своєї дипломатії?  

Чухаючи потилицю, наш збентежений спостерігач дійшов висновку, що заяви про очікування російського МЗС – своєрідний кремлівський тест для Варшави. На ступінь її готовності до співпраці. Такої, яка потрібна Кремлю. Образно кажучи, російський замовник помацав польський сир – чи дозрів.

Крім того, справа затримання Закаєва добряче попахує... блакитним паливом. Коли в Пултуську відбувався чеченський форум, польська урядова делегація готувалася до поїздки в Росію домовлятися про деталі нового польсько-російського газового договору. Термін дії старого спливає 20 жовтня... Перемовини, що розпочалися в Москві одразу після завершення пултуського форуму, виявилися безуспішними. Взагалі, в найближчі місяці на лінії Москва – Варшава, ймовірно, відбуватиметься багато цікавого. Після невдалих газових переговорів у Москві Польська національна нафтогазова компанія (PGNiG) та оператор газогонів Gaz-System повідомили, що Польщі треба готуватися до обмежень у постачанні російського газу. В останні два місяці цього року полякам може забракнути половини потрібного країні блакитного палива.

Технологія баранячих рогів

Спектакль, розіграний навколо затримання Закаєва, власне, затінив привід, задля якого цей голова екзильного уряду приїхав до Польщі, – Світовий конгрес чеченців. Попередній захід із такою назвою відбувся 2002 року в Данії. Тоді Ахмеда Закаєва також затримували й виправдовували. Та відтоді чвари й непорозуміння поміж чеченців настільки поглибилися, що нинішній конгрес став іще менш світовим, ніж 2002-го. Чеченські опоненти Закаєва закидають йому, що форум у Пултуську представляв лише нечисленну групу його прибічників. На що прихильники екзильного уряду відповідають, що багато чеченців просто боялися показатися на форумі, щоб не потрапити під приціл російських спецслужб.

Чеченське середовище, згуртоване навколо Закаєва, на відміну від радикалів, які закликають до «священної війни» під прапором Аллаха, сповідує ідею національно-визвольного руху. На форумі в Пултуську закаївці наголошували на потребі мирного вирішення кавказької кризи за участю міжнародних організацій. Голова Світового конгресу чеченського народу професор Дені Тепс повторював, що чеченська проблема давно вихлюпнулася за межі Чечні й загрожує перерости в конфлікт за участю наддержав. «Та як цьому конфлікту покласти край, якщо в ньому зацікавлена Москва?» – запитували делегати форуму. Штучне підтримування кавказького конфлікту, твердили вони, – перевірений інструмент зміцнення російського авторитаризму.

На конгресі чітко виокремилися дві генерації у середовищі чеченської діаспори. Старші говорили про неможливість будь-якої організаційної роботи під тиском кремлівської античеченської пропаганди. «Уся Російська держава, – сказав один із делегатів, – це грандіозна пропагандистська машина». Мовляв, зацьковані, перелякані й зубожілі, з тавром терористів, біженці з Чечні намагаються елементарно вижити у байдужому до їхньої трагедії світі. Одне слово, без впливових покровителів та великих грошей нічого не вдієш.

Інакше про «безнадійну» чеченську справу на форумі висловлювалися представники молодшого покоління. Ці молоді люди вивчають західні мови, опановують інтернет-простір і ненавидять «тюрму народів». Вони впевнені: щоб зробити світ вразливішим до чужого нещастя, не обов’язково мати товстий гаманець.

Наскрізною в різних доповідях була думка про Чечню як своєрідну лабораторію, де російський авторитарний режим обкатав технологію скручування суспільства у баранячий ріг. Дені Тепс у програмній доповіді називав етапи деградації чеченського суспільства: розбиття та розсварення всіх і вся, насадження одноосібної влади, радикалізація та екстремізація незгодних, фальшування історичної пам’яті, огидне підлабузництво, всепоглинаюча корупція та стрімке зниження критеріїв моральності...    
Вам це нічого не нагадує?..

На ті самі польські «граблі»

17 вересня дежа вю не сталося. Але попереджальний сигнал для поляків прозвучав: «Броня крєпка і труби наши...». З-за ширми розрекламованої польсь­ко-російської приязні висунувся справжній, без гриму, хазяїн постсовєтських просторів. Він не проти приструнити колишніх підлеглих, а принагідно надійніше осідлати європейські газові труби.

Та російське зовнішньополітичне відомство, вказуючи полякам, що ті мають робити з чеченцями, повелося, наче ведмідь у крамниці з порцеляною. Ну не збагнути кремлівським «умом» польський гонор... Як і не збагнути, що кожен народ понад усе прагне свободи. Навіть маленький. Чеченський кон­­грес у Пултуську не був надто представницьким, не став форумом реалістів, але про нього заговорили у світі. Чеченська діаспора виявилася не такою слабкою, а поляки не такими піддатливими на тиск, як сподівались у Кремлі.

На кордоні. Чеченські біженці збираються разом у Білорусі, звідки намагаються потрапити до вільної благополучнішої Польщі. Але польські прикордонники пропускають далеко не всіх