▪   Олександр Михельсон

Чи загрожує Україні «імпорт погрому»?

Об’єктивні обставини дають підстави для поміркованого оптимізм
Матеріал друкованого видання
№ 51 (164)
від 19 грудня, 2010

Побоїще 11 грудня в Москві, супроводжуване дещо менш жорсткими, але такими самими за змістом подіями в низці інших великих російських міст (передусім Санкт-Петербурзі), традиційні ЗМІ України висвітлювали не надто широко.

Проте, наприклад, у блогосфері ситуацію обговорювали досить жваво. Найактивнішими, як завжди, виявилися радикали. І сьогодні багато де в УА-неті можна знайти слова підтримки на адресу футбольних фанатів, які «помстилися» за вбитого в сутичці з дагестанцями впливового представника фан-клубу команди «Спартак» Єґо­­ра Свірідова.

Менше говориться про те, що молодики вийшли на Манежну площу російської столиці під цілком нацистськими гаслами. «Россия для русских, Москва для москвичей» – найбезневинніше і водночас найцензурніше з них.

Тут важко не згадати, наскільки популярною в Росії, та й в Україні в останні роки була тема «українського агресивного націоналізму». Ще не вивітрились з пам’яті, наприклад, істерики, які влаштовували російські ЗМІ два роки тому, коли у Львові з’явилися лайтбокси на честь дивізії «Галичина». Разом із тим уже тоді було добре відоме співвідношення за іншим, якщо можна так висловитися, критерієм: кількість убивств на етнічному ґрунті в Росії 2009 року – близько 80 (за даними центру СОВА), в Україні – вісім.

Чи убезпечена Україна від повторення чогось подібного до московських подій 11 грудня? Питання не таке просте. Будь-яка тенденція має як об’єк­­тивні, так і суб’єктивні підстави.

Об’єктивні підстави нацистського шабашу в Моск­­ві можна сформулювати дуже просто: це стало можливим тому, що Росія – велика держава в прямому сенсі цього слова. Це досить велика країна, щоб мати національні «окраїни», спосіб життя й мислення яких принципово відрізняються від способу життя й мислення власне росіян. А російська столиця досить багата, щоб туди прагнули десятки й сотні тисяч мешканців «окраїн». Щодо суб’єктивних підстав подій на Манежній, то передусім це, звичайно, старанно культивований російською владою протягом останнього десятиріччя комплекс «вставання з колін».

Усіх цих причин в Україні немає. Проте вбивства на етнічному ґрунті, як уже було зазначено, таки є (цікаво, до речі, буде побачити статистику за нинішній рік). У липні 2009-го набув розголосу погром у Марганці на Дніпропетровщині, причиною якого стала загибель у п’яній бійці з вірменами 22-річного міліціонера на прізвище Бондаренко. У квітні того самого року «антифашисти» вбили в Одесі ультраправого Максима Чайку, котрий позиціонував себе як український націоналіст. Зберігається напруження в стосунках російськомовного населення Криму з кримськими татарами – і перспективи тут погіршилися після того, як Віктор Янукович розігнав Раду представників кримськотатарського народу при пре­­зидентові України, не кажучи вже про призначення міністром внутрішніх справ Анатолія Могильова, відомого жорстким придушенням «земельних» виступів кримсько­­татарської спільноти.

І все ж об’єктивні обставини дають підстави для поміркованого оптимізму. На абсолютній більшості території України населення є відносно гомогенним за етнічною ознакою. Особливо коли врахувати, що дві головні національні групи – власне українці та українські росіяни – в більшості регіонів зазвичай не почуваються принципово відмінними групами населення.

Відтак можна сказати: те, що часто сприймається як типово українські недоліки, наприклад, слабка вкоріненість національної ідеї та порівняно невеликі розміри країни – у певному сенсі виявляється своєрідним запобіжником від притаманного посткризовому суспільству радикалізму. Хоча об’єктивно недоліки залишаються недоліками. Випадки на кшталт погрому в Марганці свідчать про те, що покладатися на лише «природні» запобіжники етнічному радикалізмові так само ненадійно, як і на нібито «природну» миролюбність українських громадян. Та найстрашніше, що, як і в Росії, маятник етнічного радикалізму в Україні розхитує влада: закон про мови, нехтування кримським питанням, злісні випади представників влади на адресу галичан тощо.
 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.