▪   Сергій Пролеєв

Країна без науки не має майбутнього

www.5an.ru
Яким є стан науки сьогодні, таким буде життя завтра

В останні роки лунало й лунає чимало голосів, які наводять дані щодо катастрофічного, жалюгідного стану сучасної української науки. Зрештою, вони не становили секрету й раніше. Не буду на них зупинятися, бо глибока руйнація науки, яку всі ми звикли вважати нашим спільним національним надбанням, є доконаним фактом, який навряд чи потребує додаткових доведень.

Головне – не свідчення критичного стану, а усвідомлення системних наслідків руйнації науки для країни. І на основі цього – вироблення та здійснення стратегії відновлення та продуктивного розвитку вітчизняної науки. У тезовому вигляді я спробую показати все це максимально наочно, не вдаючись у певні тонкощі та не використовуючи, за можливістю, спеціальну термінологію.

Отже, теза перша. Чільний момент усвідомлення – це розуміння, що окремими локальними діями якісно змінити ситуацію неможливо. Це не справа якоїсь постанови, рядка у бюджеті чи створення „під проблему” державного органу.

Відновлення української науки та перетворення її на життєздатний організм, здатний убезпечити майбутнє країни, є можливим лише на основі глибокої зміни загальнонаціональних пріоритетів розвитку країни. Пріоритетів, звичайно, не декларованих, а реальних.

Теза друга. Вітчизняна наука продовжує існувати на тій базі і в тій залишковій конфігурації, які перейшли нам від радянських часів. Зрозуміло, наскільки це застарілий, неефективний та вичерпавший себе матеріально й морально ресурс. Маючи за плечима 16 років незалежності, Україна не має в активі жодного року існування науки незалежної держави.

Не можна робити вигляд, що останні 20 років українська наука нормально собі існувала й зараз продовжує нормально існувати, хоч і не без деяких проблем. Слід чітко і ясно сказати: ці роки стали періодом невпинних втрат і деградації науки. Тим, що вона взагалі не зникла, ми зобов’язані не вдумливій політиці держави, а простій силі суспільної інерції. Велика суспільна інституція не може враз розчинитися у повітрі. Але вона може перетворитися на нежиттєздатний залишок того, чим була і покликана бути.

Сьогодні настав час для відновлення української науки.Про це годі було казати ще 10 років тому, у середині 1990-х років. Наразі країна, попри світову економічну кризу, має достатні ресурси – їхня наявність також, гадаю, не потребує доведення, - для здійснення масштабної програми відродження науки, без чого Україна назавжди залишиться на маргінесі сучасного світу.

  • Відновлення та переоснащення наукових досліджень,
  • оздоровлення та розвиток наукових колективів і центрів,
  • створення належної інфраструктури й умов інтелектуальної праці

– це повинно стати одним з головних пріоритетів діяльності держави.

 

Теза третя. Для цього необхідно ефективно використати наявні наукові структури – фактично спадок радянської доби, – здійснивши їх глибоку системну санацію.

Разом з тим, вкрай необхідно започаткувати нові інституції та наукові центри,

  • формувати нові наукові колективи,
  • розгорнути низку програм наукових досліджень, орієнтуючись на перспективу розвитку народного господарства та життєзабезпечення суспільства.
  • І, звичайно, „піднімати науку” необхідно у тісній співпраці з передовими науковими центрами, бо наука – наднаціональна, вона належить всьому людству.

Треба бути свідомим, що нам належить подолати велике, інколи просто фатальне від потуги й рівня роботи світової науки. Це потребує величезних, тривалих, цілеспрямованих зусиль.

Теза четверта. Втративши внутрішню динаміку інтелектуального розвитку, Україна вже на сьогодні стала простим ресурсним придатком більш розвинених економік і соціальних систем. Поглиблення цієї тенденції, разом з втратою останніх традицій наукових досліджень та ресурсів фахової компетентності, позбавить країну останнього шансу на самостійну й гідну роль в сучасному світі.

Вже на сьогодні Україна практично перестала бути місцем інтелектуальної самореалізації власних громадян. В умовах глобального світу й відкритого простору міжнародних контактів, інтелектуальна еміграція стане всеохопним і незворотнім процесом. Навіть за умов повернення до демократичної влади, якщо ця влада нехтуватиме вимогами часу, тим більше, за такої влади, як сьогодні.

Наука потребує вільного, гідного, впевненого у собі розуму. Хто живе у скруті та умовах, що принижують його гідність, не здатен продуктивно мислити. Він надто залежний, щоб бути повноцінним вченим. Що, до речі, цілком влаштовує українських можновладців.

Звідси логічно випливає теза п’ята. Їм, цим можновладцям, не потрібні незалежні інтелектуали.

Вони навіть небезпечні для них.

Державним мужам потрібна хіба що інтелектуальна обслуга – для обстоювання їх владних позицій.

Так само мало потребує науки дикий, варварський український бізнес, який звик до насильства та значно більше уваги приділяє формуванню рейдерських бригад, фінансуванню кримінальних чи напівкримінальних угруповань та власній озброєній охороні. Для нього насильство та примус – речі, значно ближчі, зрозуміліші й навіть природніші, ніж розум, дослідження та винаходи.

Зрештою, мало зважає на катастрофічний стан науки й широка громадськість. Це ж не ціна на олію. Та й мас-медіа цілком підтримують такий настрій загалу. Між тим байдужість до науки позбавляє гідного майбутнього всіх – державу, бізнес, пересічних громадян.

Відсутність суспільного запиту на наукуз боку держави, бізнесу, суспільства не тільки виявляє її маргінальне становище, але й засвідчує архаїчний, далекий від цивілізованості та духу сучасності формат життя в нашій країні. Важко визначити, в якому столітті ми сьогодні живемо. Але точно, що не у XXI-му.

Тепер теза шоста. Різкість інтонації багатьом може здатися надмірною. Адже якось живемо, все більш-менш працює, навіть статки загалом, якщо взяти останнє десятиліття в цілому, хоча й поволі, проте збільшуються. І ніякої біди від занедбаності науки начебто не відчувається. Гадаю, це поширений настрій. Але ж і радіацію не вгледиш оком. І там начебто все нормально: сонечко світить, пташки співають. От тільки наслідки...

Слід зрозуміти азбучну істину: сучасне суспільство не обходиться без науки жодного дня. Україна не є винятком. От тільки замість розбудови та розвитку науки, країна займалася її суто споживацьким використанням. Багаторічна експлуатація залишків радянської науки створила ілюзію, що начебто й великої проблеми не існує. „Якось воно собі йде...”

Але це небезпечна ілюзія. Кожен день, що продовжує байдуже, злочинно безвідповідальне ставлення до науки, означає втрату однією за одною перспектив розвитку країни в дні прийдешньому. Цей процес може стати незворотнім, якщо вже таким не став. Вітчизняна наука на очах перетворюється на суто декоративний залишок, на порожню назву.

І на закінчення – теза сьома. Цілком очевидно, що якість життя в сучасному світі вирішальним чином залежить від потужності науки. Це – здоров’я та інтелект людей, ефективність політики, конкурентоспроможність бізнесу, динамізм та насиченість життя. Подобається це комусь чи ні, ми живемо в світі, витвореному наукою; досить сказати, що вся сучасна техніка – лише її відбиток, тінь.

Але не лише передові технології, безпека і статки, якість середовища та конкурентоспроможність складають ефект діяльності науки. Її головний соціальний результат – незалежний компетентний інтелектуал, конструктивний вплив якого на хід справ у будь-якій царині та на якість життя суспільства загалом важко переоцінити.

Суспільству, всім громадянам важливо зрозуміти – коли науковці кажуть про свої біди, коли вони намагаються якось запобігти руйнівним тенденціям, вони опікуються не власною долею. Їх турбує передусім якість життя наших співвітчизників, сьогодення і перспективи нашої країни. Реальні науковці робили і роблять свою справу, хоч і досягають вдесятеро, а може й стократно меншого, ніж могли б. Але вони – вимираючий, майже щезнувший у нашій країні вид. Якщо суспільство та наша ганебна держава допустять його остаточне вимирання, Україна назавжди опиниться у глухому куті історії.

Для того, щоб передбачити майбутнє, не треба бути астрологом або розкладати карти Таро. Яким є стан науки сьогодні, таким буде життя завтра. То ж якого майбутнього ми собі бажаємо?