▪   Дмитро Калинчук

Статус-кво по-американськи

США не терпітиме поширення російської зони впливу

 

 

Ліберальна спільнота протягом останнього часу помітно занудьгувала. В Росії – особливо. Клятий Захід до лібералів та демократів демонструє аж явну байдужість. Хоча насправді – інакше й бути не може. Це для людей що живуть у середині України існують «помаранчеві», «біло-блакитні», «донецькі», «галицькі». Для Заходу і США це все – громадяни України, чиї внутрішні суперечки - то суто їхні особисті справи. У Заходу своїх проблем достатньо, тож керівники ЄС та США справедливо вважають, що свої внутрішні проблеми українці мусять вирішити самі, без зайвої допомоги.
Розпочате Держдепом США «перезавантаження» стосунків з Росією не залишило надій прибічникам «європейського шляху». Стало очевидно, ні на який конфлікт з Росією керівництво Сполучених Штатів не піде й тим більше – через Україну.
 
Зубасте перезавантаження
 
Але разом із тим США далеко не бажає нового переділу світу у вигляді розширення зони впливу Російської Федерації. Обрання президентом представника проросійських сил і впровадження ним своєї програми розбудови країни (зважте – за повної згоди/байдужості суспільства) – це одне. Прямий контроль за країною з боку Росії і включення України в російську зону впливу – дещо інше. Проте у Москві політику «перезавантаження» явно вважають проявом слабкості з боку США. Через це російські можновладці періодично починають демонструвати взірцеве нахабство. І тому час від часу Америка змушена підвищувати голос і переконливо грозити Росії суворим пальчиком.
 
Так, наприклад, аж до підписання угоди про Стратегічні Наступальні Озброєння (СНО), Москва кілька місяців морочила голову чиновникам Держдепу США черговими «пакетами пропозицій». Але одного дня, коли Росія знову почала вносити «конструктивні умови», за твердженням «The New York Times», в Барака Обами здали нерви. Подзвонивши Медведєву, американський президент висловив все, що він думає з приводу такого ведення переговорів, і вже за тиждень 8 квітня 2010 року відбулося підписання «Угоди про СНО» у Празі. Причому Росія відмовилася майже від всіх своїх попередніх «корисних пропозицій».
 
Активізація російської політики на українському напрямку змусила США знову перервати захоплення Росією і водночас підтримати прозахідних демократичних політиків у Східній Європі і Грузії. Їм треба було дати зрозуміти – США їх не забуває, всебічно підтримує і віддавати їхні держави на поталу Росії не збирається. За думкою Володимира Фесенка, Вадима Карасьова та низки інших політичних експертів, саме з цією метою відбувся тур держсекретаря США Гілларі Клінтон до Києва, Кракова та Тбілісі.
 
Вояж підтримки
 
Києву пані Клінтон приділила найбільше уваги. Під час перебування в столиці України Держсекретар США зустрілась з президентом Януковичем, взяла участь в засіданні україно-американської комісії, поремствувала з приводу свободи слова та зібрань в Україні, похвалила Януковича за відмову від високозбагаченого урану та висловила бажання США інвестувати в енергетику України. Потім, зустрівшись з Юлією Тимошенко, пані Гілларі подякувала лідерці БЮТ та народу України «за внесок для забезпечення української незалежності та розвитку демократичних інститутів в нашій країні».
 
У Києві заяви пані Клінтон відрізнялися неабиякою толерантністю й дипломатичністю. Держсекретар США явно мала на меті підтримати опозицію, не викликавши обурення чинної влади. Тож роздача Богу – свічки, а чорту – коцюби вдалася на славу. Але чим далі тривала подорож пані Гілларі, тим радикальнішими ставали її висловлювання. Так, у Кракові вона вже заявила що: «Авторитарні уряди по всьому світові – у тому числі у Росії – затискають у сталевих лещатах громадянських активістів, які прагнуть розвитку демократії». А вже у Тбілісі пані Клінтон відверто кинула зневагу в пику Москві, обдарувавши Грузію низкою компліментів і заявивши що США: «категорично не сприймають вторгнення на терени Грузії і окупацію».
 
Що цікаво – Росія на цей вояж і на ці заяви майже не відреагувала. Окрім бурчання МІДу РФ, що мовляв у Грузії російських солдат нема, а Абхазія і Південна Осетія – незалежні держави (хай навіть не визнані ніким крім Росії і купки «бананових республік») ніяких реакцій на вояж держсекретаря США ніхто не почув і не побачив. І це – природно. Росії той у момент було не до пані Клінтон. Російський інформаційний ефір був забитий новинами вартими пера Яна Флемінга чи-то Юліана Семенова.
 
I am шпигун. Російський шпигун
 
27 червня у США було заарештовано групу осіб, яких звинуватили в шпигунстві на користь Служби зовнішньої розвідки Росії. Історія наробила чимало галасу в російській пресі. Пересічного глядача здивував характер секретів, на які полювали сучасні «штірліци». Російська радіокомпанія «Ехо Москви» відкрито поглузувала, що для здобуття більшості інформації, замовленої шпигунам, набагато дешевше було не тримати мережу резидентів, а прочитати відкриті документи з сайтів Держдепу, Конгресу США та Пентагону.
 
Затримання шпигунів відбулося більш ніж вчасно – буквально напередодні арештів США відвідав президент Росії Дмитро Медведєв. З цього приводу голова зовнішньополітичного відомства РФ Сергій Лавров обурено заявив, що момент арешту російських агентів американською стороною був вибраний «з ретельною вишуканістю». ФБР не приховувало – за особами, підозрюваними в шпигунстві на російську СВР, вони стежили понад 10 років. Але – заарештували їх саме зараз, після від’їзду президента Росії. Більше того, офіційний представник Білого дому Тоні Вітор підтвердив, що президент Обама знав про розслідування діяльності групи російських шпигунів.
 
Поплескувати по плечу свого російського колегу і знайомити його зі Шварценеггером Бараку Обамі це не завадило.
 
Шпигунська історія розчарувала симпатиків тільки одним – вщухла вона так само швидко, як і виникла. 7 липня 2010 року російська й американська сторони домовилися про обмін десяти російських горе-шпигунів на чотирьох росіян, звинувачених у Росії в шпигунській діяльності та державній зраді. Цікавий нюанс – найбільш скандально відома шпигунка, пані Анна Чапмен, майже зразу заявила, що у Росії не залишиться й житиме у Великобританії. Цим намірам на заваді стала влада Об’єднаного Королівства, яка 13 липня позбавила пані Чапмен британського громадянства.
 
Товариш Сталін, чиїми шанувальниками преса вперто називає нинішніх кремлівських керманичів, певно у труні перевернувся від таких подій.
 
Американська сторона навіть не приховує – ідея обміну російських агентів на російських же в’язнів виникла у Білому домі. «The New York Times» повідомила, що доля росіян обговорювалася в ході доповіді керівників ФБР президенту Обамі ще за 16 діб до арешту шпигунів. Остаточне рішення було прийнято на засіданні Ради національної безпеки за 6 днів до приїзду в США Дмитра Медведєва. З приводу якості обміну віце-президент Джо Байден під час інтерв’ю в телепередачі «Tonight Show» відверто познущався з російської сторони: «Ми повернули чотирьох справді хороших людей, а вони [російські шпигуни] були тут довго, але не зробили нічого». І покепкував: «Я гадав, вони візьмуть Річа Лімбо», маючи на увазі відомого в США проконсервативного коментатора і політичного опонента чинної американської влади.
 
Отже – арешт російської шпигунської мережі не був випадковий. Операція була від самого початку розпланована спецслужбами США і блискуче втілена у життя. Російській стороні довелося тільки встигати за подіями і погоджуватися на всі пропозиції американців. Власне – вибору у них не було. Обмін «росіян на росіян» відбувся дуже вчасно – американський суд впритул наблизився до найцікавішої частини діяльності новітніх російських «полковників Абелів».
 
Вже згаданий «The New York Times» розповсюдив новину, що головною метою перебування шпигунської мережі на теренах США було «відмивання та легалізація великих сум грошей, які виводилися [з Росії] впливовими чиновниками з уряду, можновладними особами з ФСБ, з Центрального Банку». Сам термін «відмивання» говорить про те, що гроші були здобуті незаконним шляхом і потребували легалізації через певний бізнес. Про які ж гроші йшлося? Про доходи від торгівлі зброєю, наркотиками, від незаконних оборудок з газом, чи від крадіжок з держбюджету Росії? Всього цього ми вже не дізнаємося. Депортація російських шпигунів з США перервала всі дискусії з цього приводу. Проте головної мети американці досягли – вони дали зрозуміти «конкретним пацанам» у Кремлі, що знають про гроші, знають номери рахунків, схеми відмивання, тощо. Будь-коли американська Феміда зможе повернутися до цієї теми і тоді у США відбудуться масові арешти банківських рахунків, а у Кремлі – епідемія серцевих нападів через втрату «чесно вкрадених» коштів.
 
Шпигунська історія була явно ретельно спланована керівництвом США. Тож цілком ймовірно, що частиною їх плану був і вояж держсекретаря США по країнах колишнього радянського табору, на які аж надто нахабно останнім часом зазіхає Росія. Нахабним хлопцям з Кремля Вашингтон строго погрозив пальчиком і дав зрозуміти.
 

Хлопці! Поводьтеся слухняно. А то…