▪   Дмитро Калинчук

Що з Росією?

Несподівані збіги стають закономірністю

Стрічка новин з Росії протягом тижня нагадувала звіти з фронту. Три сенсаційні новини опановували інформпростір одна за одною. Те, з якою швидкістю вони сталися, проти волі наштовхнуло на панічну думку: «Господи, та що у них там робиться?»

Первинний аналіз по кожному з катаклізмів окремо, наводить на дуже прикрий висновок взагалі. Всі три біди сталися внаслідок рішень прийнятих вищою владою Російської Федерації. Система управління Росії, яку наша чинна влада постійно наводить нам як зразок професіоналізму, пішла у рознос мов стара хитка автівка. Негаразди внаслідок несподіваних збігів обставин дедалі частіше стають закономірністю.

Битва народів

26 липня у дитячому таборі «Дон», що розташований біля міста Туапсе на Краснодарщині, відбулася масова бійка між тамтешніми мешканцями і чеченськими підлітками та їх вихователями, що відпочивали у дитячому таборі. Незважаючи на те, що табір призначений для дітей віком від 7 до 15 років, з Чечні туди прибуло чимало 18-літніх молодиків-спортсменів в супроводі кількох вожатих, а також двох тренерів – з боксу і вільної боротьби. Поводилися молодики украй брутально, постійно грубіянили та принижували дітей-росіян і вожатих. Увечері 26 липня троє чеченців побили 14-річну дівчинку. Внаслідок цього спалахнув конфлікт, який переріс в бійку між 300 чеченськими молодиками і приблизно 400 місцевими мешканцями.

Взагалі такі витівки з боку кавказців на території Росії останнім часом – майже норма. Щойно 29 липня інгушські міліціонери влаштували в одній з кав’ярень міста Сочі танці зі стрільбою, а коли їх намагалися затримати – відкрили вогонь по своїх російських колегах. Натомість безкарність чеченців просто вражає. У січні минулого року чеченські міліціонери прямо серед Москви розстріляли рейсовий автобус з пасажирами, бо той, бачте, не звільнив їм дорогу.  Отримав поранення водій. Справу, як годиться, зам’яли, наче нічого й не було. Так само після сутичок росіян з чеченцями у Кондопозі та Ставрополі міліція, аби допитати учасників з чеченського боку, мусила домовлятися (!) з чеченськими громадами міст.

Не менш вражаючими були заяви урядових установ Чеченської республіки. Звинувативши у всіх гріхах вожатих-росіян, уповноважений з прав людини в Чечні пан Нухажиєв заявив: якщо керівництво Краснодарського краю не зробить висновків – під загрозою опиниться проведення олімпіади в Сочі.

Такий дивний «позаправовий» статус чеченців у Росії – це ціна за Чеченську війну. Аби припинити ту бойню, Кремль мусив укласти угоду з угрупуванням муфтія Чечні Ахмада Кадирова. Після загибелі останнього всю владу в Чечні опанував його син Рамзан – колишній бойовик і польовий командир. Хтось може собі уявити ситуацію, коли НКВС задля придушення УПА укладає угоди з загонами генерала Клима Савура (наприклад), після чого повстанці Савура стають міліцією, а сам генерал – головою Волинського райвиконкому? У нинішній Росії таке трапляється.

Мета Кадирова – навести у Чечні лад і мир. Втім, ще недавно чимало чеченців сприймали Кадирова як зрадника та російського підлабузника. Нині ситуація змінилася докорінно. Пересічний чеченець у Росії поводиться як есесівець у білоруському селі, а російська влада на це – нуль уваги. Угоди з керівництвом Чечні для Кремля вагоміші за приниження і страждання пересічних росіян.

Крім статусу безкарності Кремль старанно забезпечує Чечню фінансами. Згідно з трирічним планом відновлення до 2011 року Чечня має отримати від федерального центру 111 млрд рублів. Але спроба загасити війну грішми і правом свавілля тепер виходить боком. Бійку у таборі «Дон» вже заминають. Але 29 липня на засіданні Національного антитерористичного комітету РФ з чеченського питання дуже жорстко висловилися губернатори Ставропіллята Чувашії.

Отже, ця сутичка – не остання. Пересічні росіяни й далі будуть зазнавати знущань та принижень з боку кавказців. А винна у цьому – безглузда непослідовна національна політика Кремля.

За дубки і ялинки!

28 липня у підмосковному місті Хімки близько 300 активістів руху «Антіфа» атакували будівлю держадміністрації, влаштували погром і зникли з місця подій не зазнавши жодних втрат. Працівники міліції, які зустрілися їм по дорозі, проявили нечувану солідарність і не змовляючись між собою вчинили одне й те саме – дали драла.

Історія питання така. 28 квітня 2006 року було прийнято рішення про будівництво платної траси «Москва-Санкт-Петербург». Траса мала пройти через Хімкінський ліс, бо саме на місці лісу можна було забезпечити 600-700 метрів під «шляхове будівництво» і ще по 3 км в кожен бік – під «об’єкти капітального будівництва», себто – супермаркети, торгівельні центри тощо. Через чиєсь бажання заробити великі гроші ліс мусив зникнути. І це обурило мешканців Хімок. У місті було створено ініціативну групу з захисту лісу, яку очолила Євгенія Чірікова – мати двох дітей і успішний підприємець, директор власної фірми.

Боротьба за ліс відразу стала нагадувати гангстерський бойовик. 13 листопада 2008 року жорстоко був побитий редактор газети «Хімкінська правда» Михайло Бекетов, який в результаті лишився інвалідом на все життя.

Проте захисникам лісу вдалося привернути увагу громадськості до проблеми. Захисники лісу з’ясували, що рішення про вирубку було прийнято з численними порушеннями. Було подано безліч судових позовів. Проти вирубки зібрали 20 000 підписів громадян. І влада хитнулася.

30 червня 2009 року Мінтранс РФ відмінив рішення про вирубку. Але дива не сталося.

5 листопада 2009 року прем’єр Путін підписав розпорядження про переведення землі Хімкінського лісу в розряд земель транспорту і промисловості. 29 січня на трасі вирубки відбулися навчання ОМОНУ, тема – розгін несанкціонованих мітингів. У відповідь захисники лісу приєдналися до російських «незгодних» і зажадали відставки Путіна.

З початком весни до лісу прийшла техніка, але вирубці завадили захисники лісу, які створювали на шляху техніки живий ланцюг. До справи стали міліція і кримінальні елементи, але захисники не зламалися. 28 липня сторонам вдалося домовитися про денний мораторій на вирубку.

І в цей момент, вірогідно, здали нерви у молодиків з «Антіфи», які вже раніше допомагали захисникам лісу. 29 липня колона «антіфівців» прокрокувала від вокзалу Хімок до міськадміністрації і вчинила погром на сходах будівлі. Міліція не затримала жодного з нападників – вона ховалася від них.

Цей приклад наявно довів дві речі. Перше. Російський середній клас вже дозрів до відкритого протистояння владі. Можна побажати йому щастя і поспівчувати – в Росії такі спроби завжди закінчувалися кривавими трагедіями. Друге. Російська влада захищає не інтереси громадян, а інтереси власників «об’єктів капітального будівництва». Отже подальші конфлікти – неминучі. А винне у цьому нелюдське ставлення Кремля до своїх співвітчизників.

Палає хата – палай паркан

30 липня стало відомо, що Центральну Росію охопили масштабні лісові пожежі.

Останнім часом у Росії стало дуже модно говорити про модернізацію, про нанотехнології і про інноваційне містечко у підмосковному Сколкові. Чого варті ці заяви стає зрозуміло з репортажів з місць пожеж.

Вогонь переважно гасили не професійні пожежники, а самі мешканці сіл та містечок. Один селянин розповів, що на прохання про допомогу працівники пожежних і силових відомств відповідали їм: «Техніки нема, рятувати вас нікому. Тікайте звідти».

На 1 серпня пожежею були охоплені сім федеральних округів РФ. 40 осіб загинуло, 62 особи госпіталізовано. Усього за допомогою звернулися 323 особи. Лісові пожежі пошкодили 77 населених пунктів, низка сіл згоріли ущент. Одній тільки Нижегородській області вже було завдано збитків на 2,8 млрд рублів. До гасіння пожеж залучено 129 000 працівників МНС і близько 2000 військовослужбовців.

Прем’єр Путін розпорядився виділити потерпілим від пожеж 5 млрд рублів для компенсацій їхніх збитків. А у 2007 році з подання того ж самого Путіна був прийнятий Лісовий кодекс, згідно з яким функції захисту лісу від пожеж були передані комерційним установам, котрі експлуатують ліси. У виграші від такого рішення лишився один олігарх (Олег Дерипаска, власник найпотужніших паперових виробництв Росії) і безліч пересічних забудовників, які здобули право вирубувати ліси за власним бажанням. У 2007 році було ліквідовано лісгоспи. Без роботи залишилися близько 200 000 професійних лісників. Тоді ж було ліквідовано лісову авіацію. І тепер російському МНС немає чим гасити ліси з повітря.

Запах диму вже відчули в Києві. Можновладці запевняють – це дійшли хмари від російських пожеж, у нас усе гаразд. З огляду на той жах, який зараз охопив Росію, було би дуже цікаво дізнатися, а наскільки наше МНС готове до боротьби зі стихією? Бо якщо, не дай Боже, запалає Полісся, наслідки моторошно собі уявити.

А в Росії пожежники не виказують оптимізму. Всі бояться вітру. Щомиті пожежа може відновитися з новою силою. А винна у всьому вищенаведеному – керівна модель, запропонована Кремлем. Сумнозвісна «вертикаль влади».