▪   Юлія Бентя

Криза у розквіті сил

ФОТО: Руслан Канюка
Бенефіс актора Володимира Нечепоренка за п’єсою англійського класика Джона Бойнтона Прістлі
Матеріал друкованого видання
№ 1 (114)
від 16 січня, 2010

 

Якось у понеділок банківський службовець Джордж Кетл, як завжди, вийшов із дому, прямуючи на роботу, але вже за годину повернувся. Пішов до спальні, зняв офіційний костюм, натягнув на себе бавовняні штани та светр, сів у вітальні й налив собі випити. З цього моменту Кетл став вільною людиною, бо так він сам для себе вирішив.
 
Комедію «Скандальна пригода містера Кетла і місіс Мун» знаменитий актор Національного драматичного театру імені Франка Володимир Нечепоренко особисто обрав для свого бенефісу. Все-таки «шіссят!», як сказав після першого показу вистави «начальник» Нечепоренка Богдан Ступка, вітаючи його з ювілеєм. На допомогу йому театр «виписав» режисера Юрія Одинокого (його остання робота у франківців – осучаснене «Весілля Фігаро» за комедією Бомарше), головного художника Андрія Александровича-Дочевського та відповідального за музику Ігоря Мамушева. А ще ансамбль акторів і актрис, які кожен у міру власних можливостей захоплювали (Василь Баша), веселили (Олексій Зубков, Володимир Ніколаєнко), провокували (Ірина Мельник), надмірно тиснули на сльозу (Поліна Лазова), пародіювали політиків (Арсен Тимошенко – ім’я та прізвище тут чистий збіг) і старанно виголошували потрібні репліки (Зінаїда Цесаренко, Олег Шаварський).
 
Володимир Нечепоренко, харизматичний мужній герой-коханець, вирішив, що на власний ювілей має право ризикнути і зіграти того, ким він ніколи не був і навряд вже буде, – мешканця маленького провінційного містечка, у якому господарюють шахраї та пройдисвіти, чоловіка з нудною роботою, без кохання та мрії, який, почувши голос із неба, вирішив змінити все докорінно. Самому ж актору навряд чи треба щось змінювати, кидати театр і тікати світ заочі, й тому в його грі майже немає пружного опору обставинам, а є лише свавільний каприз. Його спротив грайливий, легкий, майже божевільний, а тому не завжди переконливий. Як, власне, і переклад п’єси з англійської, де «телефонувати», «мати рацію» і подібна підвищена літературність заважає повірити у те, що в житті насправді трапляється на кожному кроці.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.