▪   Іван Рябчій

На межі культур

ФОТО: Аліса П'єм
Письменник і чиновник Жан-Люк Утерс про національну ідентичність, сучасну бельгійську літературу та державну підтримку митців
Матеріал друкованого видання
№ 44 (105)
від 30 жовтня, 2009

 

Система керування культурною галуззю в Бельгії напрочуд гнучка. У двомовній країні є два Міністерства культури: франкомовне і нідерландомовне. Кожне з них поділене на департаменти, що відповідають за певні галузі: літературу, музику, живопис то­­­що. Департамент книги та літератури – місце, де зібра­­но чимало відомих письмен­­ників, літературознавців і перекладачів, орган, що відповідає не лише за підтримку франкомовної літератури Бельгії всередині країни, а й за поширення її в усіх куточках світу. Бельгія – колишня колоніальна імперія, і хоча тут значно меншою мірою, ніж у сусідній Франції, зберігається імперська свідомість, усе ж бельгійці (байдуже, валлонці чи фламандці) прагнуть якомога більшого поширення своєї культури. І створюють для своїх митців просто райські умови.
 
Керує Департаментом книги та літератури відомий письменник Жан-Люк Утерс. Цього року йому виповнюється 60. Оскільки Бельгія – країна маленька, то чи не кожен другий бельгієць дотичний до влади. Так і Жан-Люк – син міністра. Відомим Утерс став уже з першим своїм романом «Низка днів». А за другий – «За фахом» – отримав 1992 року премію імені Віктора Росселя, найпрестижнішу в Бельгії (і не останню в Європі) літературну нагороду. До речі, ця нагорода має і «молодшого брата» – Премію імені Віктора Росселя у галузі літератури для підлітків. Торік Утерса відзначили й цією нагородою – за роман «Мандрівка Луки». Усі твори Утерса пронизують два головні мотиви: смерть і вода. Смерть – як апокаліптичний (відлуння творчості фламандських примітивістів і Метерлінка) і водночас глибоко інтимний (тенденція від Жоржа Роденбаха) мотив, а вода у Бельгії повсюдно. На ній побудована вся цивілізація бе­льгійців…
 
У. Т.: Ви очолюєте Департамент книги та літератури. Що це за орган і якими новими проектами ви можете похвалитися?
 
– Це один із департаментів Міністерства франкомовної ку­­ль­­тури Бельгії. Ми підтримуємо книжку на всьому шляху її існування. Підтримка починається ще на рівні написання – автори одержують літературні стипендії, потім ми втручаємося у процес видання, фінансово допомагаючи видавцям, і, нарешті, в розповсюдження – як у Бельгії, так і за кордоном. Тут ми пропагуємо нові видання у школах і вишах, утримуємо коледж перекладачів у Сенефі, надаємо субвенції іноземним видавцям, які хочуть видавати переклади творів бельгійських авторів. Таким чином ми підштовхуємо літературу до розвитку.
 
У. Т.: Чим франкомовна бельгійська література могла б зацікавити іноземного читача?
 
– Бельгія – відносно молода країна. Бельгійська державність бере початок з 1830 року, а розвиток літератури – ще пізніше, з другої половини ХІХ століття. Гадаю, в Україні знають написану 1867 року «Легенду про Уленшпігеля» – предивний твір Шарля де Костера, що ліг в основу нашої літератури. Знаю, що в Україні перекладені й добре відомі чільні бельгійські митці-символісти Метерлінк і Верхарн.
Сучасна бельгійська література стоїть на могутньому п’є­­десталі. Вона відгукнулася на всі основні течії світової літератури ХІХ–ХХ століть: реалізм, натуралізм, символізм, сюрреалізм, постмодернізм. Особисто мене вражає те, що бельгійська література невпинно оновлюється, не стоїть на місці. У міжвоєнний та повоєнний періоди потужно розвивався реалістичний напрям. Потім література оновилася молодшим поколінням, що зосередилося на темах об’єд­­наної Європи, взаємопроникнення культур.
 
У. Т.: Бельгійська література чимось відрізняється від французької?
 
– У ній більше химерного, чудернацького, мов у чарівній казці. І гумору більше. Гумор – чи не головний складник бельгійської літератури. Головна ж відмінність – фантастика. У французькій літературі фантастики майже немає, тільки переклади з англійської, натомість у франкомовній бельгійській – це чи не основний напрямок розвитку. Ви, напевно, знаєте таких авторів, як Томас Овен, Жан Рей, Франц Еллєнс, Жак Стернберг, Поль Віллємс тощо. Усе, що відхиляється від звичного життьового ладу, значною мірою присутнє в нашій літературі.
 
Еллєнс вигадав термін «реалістична фантастика», що найбільше відповідає суті згаданого напряму. На його думку, фантастичне не падає з неба, не є дарунком інопланетян, воно продукується реальністю – реальність стає такою присутньою, густою, якщо хочете, що обертається на фантастику. Приміром, ви на роботі, у своєму бюро, все більш ніж реально. Та ось ви губитесь у коридорах, і світ раптово стає фантастичним. Або ж – я використав це в одному зі своїх романів: незважаючи на розвиненість інфраструктури, у Бельгії багато покинутих доріг, ці проекти колись вирішили закрити, забули про них – уявіть собі, просто посеред села – велетенська закинута автомобільна розв’язка, цілий химерний світ.
 

ФОТО: МАРК БРАСОР
 
Бельгія не Франція
 
У. Т.: «Низка днів» – це роман про чиновника. Ви також є високопосадовцем, чиновником. Чи можна з цього зробити висновок, що цей роман – про себе?
 
– Насправді основна тема роману – життя і смерть. Якось я працював у великій конторі, й мене вразило, як легко і безглуздо навколо мене помирають люди. Я з жахом утік звідти, бо забагато було навколо мене трупів… У романі смерть обертається на символ, люди поступово згасають, притлумлені своїм сірим життям.
В іншому романі – «За фахом» – я досліджую зв’язок між тілом людини та її фахом. Адже тіла, приміром, жінки-спорт­­смена і балерини неоднакові! М’ясники червоні, трунарі бліді, чиновники сірі… Отже, фах впливає на тіло, змінює його.   
 
У. Т.: Бельгію, достоту як Україну, називають країною поетів. Це данина традиції чи реальність?
 
– Поезія посідала і посідає важливе місце у франкомовній літературі Бельгії. Її присутність відчувається навіть у такому жанрі, як роман. Зараз, на жаль, поетів менше, ніж раніше, але Департамент книги робить усе можливе, щоб пожвавити поетичний рух. Якщо хтось із поетів щось пише і хоче на деякий час присвятити себе тільки творчості (приміром, працюючи над збіркою), ми надаємо таку можливість, протягом трьох місяців виплачуючи стипендію. У Бельгії багато видавців лише поезії (наприклад, прекрасний видавничий дім Іва Намюра). Ми підтримуємо їх, а також різні заходи, пов’язані з поезією, скажімо, фестиваль театру поезії у Сенеффі.
 
У. Т.: Як світова фінансова криза вплинула на бельгійських видавців?
 
– Я не сказав би, щоб якось фатально. Так, звичайно, банкрутства були, але радше на маргінесі, ніж серед найбільших видавців… Гадаю, у вас в Україні все складніше, оскільки нещодавно відбулася зміна економічної системи, державні видавництва змінювали статус, стали приватними… У нас таких змін не було, наша система стабільна, тому стійкіша.
 
У. Т.: До речі, що знають тут, у Бельгії, про українську літературу, мистецтво, кіно?
 
– Бельгію часто плутають із Францією. Те саме з Україною і Росією. Українських митців називають російськими. Також дуже часто, говорячи про того чи іншого бельгійського письменника, художника, актора, люди не знають, що він із Бельгії. Наприклад, багато хто думає, що Метерлінк, Сіменон – французи…
 
Гадаю, не помилюся, коли скажу, що про українську культуру не знають нічого. Не згадаю жодного українського письменника або режисера, який був би відомий у нас. Усе залежить від культурної політики держави…
 
Зірки літератури
 
У. Т.: В Україні спадок визначних митців нерідко тяжіє над молодшими поколіннями. Чи є подібний феномен у Бельгії, пов’язаний із постатями, скажімо, Шарля де Костера, Рене Маґріта, Жоржа Сіменона, Поля Нуже та інших митців, які стали національною гордістю?
 
– Мені важко відповісти на це запитання… Можу сказати хіба що про зв’язок між літературою і живописом: Нуже, який вигадував назви картин Маґріта; Маґріт, котрий був водночас художником і письменником; П’єр Алешенскі, який вводив у свої картини елементи поезії, а в своїх текстах відштовхувався від живопису, – ця традиція лишається дуже впливовою й досі. Згадаймо славетну групу «Кобра», яка об’єднала митців із країн Північної Європи, – це художники й поети водночас; у технічному розумінні також; наприклад, Крістіан Дотремон, який писав логограми.
 
У. Т.: Що ви думаєте про так звану модну літературу? Чи може бути модна література якісною? І взагалі які відносини в Департаменту книги з такими популярними бельгійськими авторами, як, приміром, Амелі Нотомб?
 
– Нотомб – це унікальний випадок! 150 тисяч примірників – для нашого часу це принаймні гідне подиву й поваги. Але такий успіх тільки у неї. І водночас, на мій власний смак, це якісна, небанальна проза.
Однак ми робимо особливий наголос на популяризації літератури в навчальних закладах. Зрозуміло, що книжки Амелі Нотомб не для школи… Двадцять років тому в школі вивчали не бельгійських, а французьких письменників: Гюго, Лямартіна, Шатобріана та ін. Про вивчення бельгійської літератури не йшлося. Тепер усе змінилося. Поступово до шкільних програм входять суто бельгійські автори. Ми заохочуємо вчителів розповідати про місцевих письменників. Але не про модних.
 
Знаєте, що стосується модних, як ви їх називаєте, авторів, то дуже часто варті уваги їхні перші твори, коли вони ще не були «зірками». Так, у Мішеля Вельбека я, скажімо, ціную перший роман «Розширення поля боротьби» і поезії. Взагалі ж перетворення письменника на «зірку» – це маркетинг, а не література. Перед виходом нового роману того самого Вельбека розгортається колосальна і дуже агресивна рекламна кампанія. Секрет успіху Амелі Нотомб – у медіатизації, тиражуванні свого образу.

[1595][1596]

 
ПРО МИТЦЯ

Народився 5 березня 1949 року в Брюселі, де мешкає і нині. Жан-Люк Утерс – син відомого європейського політика Люс'єна Утерса. Очолює Департамент книги та літератури Міністерства культури, є редактором часопису «Щоденник миттєвостей», присвяченому промоції та розповсюдженню франкомовних творів бельгійських авторів.

 
БІБЛІОГРАФІЯ

 

Низка днів», Gallimard, 1987
 
«За фахом»,La Différence, 1992
 
«Майдан мерця»,La Différence, 1995
 
«Водогін»,Actes Sud, 2001
 
«Управління часом», Actes Sud, 2004
 
«Подорож Луки», Actes Sud, 2007
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.