▪   Олена Чекан

Баварський йодль

Королівські палаци та парки, скарби мистецтв й доброзичливість мешканців – Мюнхен закохує з першого погляду
Матеріал друкованого видання
№ 41 (102)
від 9 жовтня, 2009

 

Один крок від летовища «Меммінген», і ти в казках братів Грімм. Пра­­воруч-ліворуч, туди-сю­­ди терпляче розганяють мжич­­ку двірники автівки. Погляд вихоплює з дощової завіси то будиночки під червоними дашками, то крихітні церкви в альпійській височині, а то й міст над водоспадною прірвою. Аж тут мряку змінює пелена такого густого туману, що біло-руда череда на узбіччі видається казковими страховиськами. Коро­­в’ячі роги чомусь заквітчані, на шиях калатають дзвіночки. Пастух – високого зросту, спра­­вжній велетень, проте одягнений на кшталт гномиків із «Білосніжки» та ще й на весь голос виспівує йодлі – традиційні народні пісеньки з характерними переливами…
 
Туман супроводжував нас до самого Мюнхена. Аж поки не побачили пульсуючий світлом хайтековий офіс компанії BMW – величезну споруду з безліччю машин на скляних поверхах.
 
 
Сільський мегаполіс
 
Ранок вітає середземноморсь­­кою блакиттю в білих хмаринках, тож учорашній похмурий день здається просто химерою. Й одразу розумієш, чому баварці білий і блакитний взяли кольорами сво­­го національного прапору.
 
«Найпівнічніше місто Італії», «село на півтора мільйона мешканців», «форпост католицизму», «світова столиця пи­­ва» – усе це про Мюнхен. Бо звідси до Венеції набагато ближ­­­че, ніж до Берліна, бо «Октоберфест» – справді мегасвято. Бо високотехнологічним виробництвам не заважає патріархальна, май­­же сільська атмосфера. Тому не дивуйтеся, коли з вами вітатимуться зовсім незнайомі лю­­­ди. А якось, заблукавши не так вже й далеко від центру міста, ми марно бігали вуличками, щоб надибати бодай одного перехожого.
 
Врятував велосипедист. До речі, тут для них усюди облаштовані спеціальні доріжки й численні безплатні паркінги. Кріст, студент Мюнхенського університету, за одягом – справжній панк, а привітався з нами не загальнонімецьким «Guten Tag», а суто баварським «Grüss Gott» – «Хвала Господу». Баварія – католицька країна. Набожність баварців – природна складова жит­­­тя. На недільних месах ніде яблуку впасти, а на вулицях частенько можна зустріти церковну ходу або процесію прочан.
 
 
Збагатіли на солі
 
Своєму народженню й назві Мюнхен завдячує ченцям (Moench – старонімецькою монах), які у VІІІ столітті звели на березі Ізар монастир. У 1158 році місцевий правитель побудував неподалік міст, що змінив напрямок давнього соляного шляху, й мюнхенці почали багатіти. З кінця ХV століття Мюнхен – столиця Баварії. І хоча війни та революції не оминули місто, воно й зараз хизується своєю архітектурою. Коли Друга світова війна лишила по собі самі руїни, вирішили відновити найцінніші споруди, а про­­галини між ними заповнити стандар­­тними будинками: одноманітні фасади, пастельні кольори, жодних оздоб. Тож місто сприймається на кшталт картинної галереї: на нейтральному тлі – шедеври.
 
Центральна площа – Марієнплац. Тут цілодобово купча­ться ятки зі смаколиками й сувенірами, фокусники, вуличні акто­­ри. На площі згуртувалися мало не всі символи Мюнхена. Статуя Діви Марії, покровительки міста, фонтан «Ри­­би», в який занурюють гаманці члени міської ради у перший день Великого посту, щоб у скарбниці завжди були гроші. Неподалік перлина пізньої готики – собор Фрауенкірхе, освячений у 1494 році. Його увінчують дві однакові башти з банями-цибулинами. На південну башту ми таки видряпалися і як на долоні побачили не лише все місто, а й недалекі Альпи.
 
Двічі на день до Нової ратуші (1867–1908 роки) поспішає натовп туристів. На висоті 85 метрів механічні фігури майже в людський зріст під дзвони курантів відтворюють історичні події, що відбувалися на Марієнплац: лицарський турнір 1568 року й танок бондарів, яким баварці відсвяткували закінчення епідемії чуми у 1517-му. Наприкінці дійства з’являється півник, розмахує крильцями й переможно кукурікає. А на самому вершечку Нової ратуші ще один символ – фігурка «мюнхенської дитинки». Малюк в одній руці тримає Євангеліє, другою благословляє – таке ось нагадування про чернече минуле міста. З краю площі, як бідна родичка, притулилася Стара ратуша (1470–1474 роки). Зайдіть обо­­в’язково – за її скромним фасадом сховалася одна з найкрасивіших готичних зал Німеччини, до того ж відвідаєте зворушливий Музей старовинних іграшок.
 
 
Випробування мистецтвом
 
У Мюнхені 150 музеїв. І все це зібрання світового рівня. Хоч би як ви ставилися до технічних наук, вам не оминути гігантського Німецького музею, що є одним із найдавніших у світі політехнічних музеїв. Тут дорослі стають допитливими дітлахами, а малюки набираються розуму. 17 тис. експонатів: літаки, кораблі, парові двигуни, високовольтне обладнання, на якому мож­­­на власноруч відтворити блискавку, космічні апарати, діючі шахти, планетарій Цейса…
 
Що стосується художніх скарбів, то їхня чисельність на квадратний метр, мабуть, одна з найбільших у Європі. Ми година­­ми блукали пінакотеками: Старою, поміж безкінечних залів, по вінця забитих першокласними полотнами Боттічел­­лі, Рембрандта, Дюрера, Кранаха, Тіциана, Брейгеля; Новою, де все ХІХ століття з романтиками, реалістами, імпресіоністами, шедеврами історичного живопису, символізму й раннього модерну. Додайте до цього Пінакотеку сучасного мистецтва – Пікассо, Міро, Далі, Брак, Матіс, Клімт, Муха і, нарешті, Ворхол!
 
А якщо ви ще не дійшли до повного виснаження, можна завітати до Гліптотеки, щоб зануритися у світ античної скульптури. До Резиденції, щоб здивуватися вишуканому зібранню єгипетсь­­кого мистецтва. До вілли Штука, щоб спробувати розгадати таїну великого сецесіоніста…
 
 
Свято на 10 000 000 літрів
 
Щороку в Мюнхені відбувається дійство, яке враз змінює місто. «Октоберфест» – один із найбільших національних фестивалів світу, на який приїздять 6 млн туристів. Тоді площа Візн вкривається величезними шатрами, де за два тижні випивають майже 10 млн літрів пива й з’їдають незлічену кількість ковбасок, курчат, «айс­байн» – свинячої рульки з хрумкою скоринкою й традиційних «прютцель» – кренделиків, посипаних крупною сіллю. 200 коров’ячих, 300 свинячих туш готуються прямо на рожнах.
 
Починається це шаленство суботнім ранком. Вулиці заповнюють тисячі людей у баварських костюмах. Жінки в білих гаптованих кофтинках з широкими рукавами й ризикованим декольте і плісированих спідницях з фартухами. Чоловіки в коротеньких шкіряних штанцях, синіх сюртуках з кістяними ґудзиками, білих вовняних гетрах. На головах – зелені шляпи з неодмінним плюмажем із пухнастого козячого хутра. Всі чекають на «Великий вихід».
 
І ось у супроводі сотень духових оркестрів з’являються величезні битюги у святковій збруї. Через усе місто вони тягнуть заквітчані вози з пивними діжками. За ними крокують господарі пивоварень із сім’ями та робітниками. Коливаються знамена середньовічних цехів, виблискують золотом і сріблом корогви. Раз по раз хтось із колон вигукує якесь гасло, що підхоплюється йодлем сотень голосів.
 
Рівно в полудень мер Мюнхена відкорковує першу діжку і виголошує: «O’zapft is!». Цей вигук – «Діжку відкрито!» – котиться хвилями всім містом. І ми з друзями волаємо теж, та в загальному реві годі себе почути. Аж тут випурхують сотні гретхен із жаданим пивом. Яким чином тендітні красуні тримають водночас по 8–10 літрових кухлів, зрозуміти годі. «Свято надає мені сил, – сміється одна з дівчат і додає вже серйозно. – Розраховую заробити тисяч п’ятдесят євро». Річ у тім, що на «Октоберфест» за кожен кухоль офіціант отримує чайові в розмірі одного євро, а як поталанить, то й біль­­ше. Тож Катрін пройшла жорсткий кастинг: 125 дівчат змагалися за одне місце! У цій історії є суттєва деталь: вона-бо – дівчина темношкіра, біженка із Сомалі, захищатиме магістерську по філософії. Чверть населення міс­­та – іноземці, що знайшли тут свій прихисток. Толерантність мюнхенців дісталася й річки Ізар: мешканці міста зруйнували набережну, щоб вода текла, як їй заманеться.
 
 

 
«Біла троянда»
 
Найпопулярніша в Мюнхені пив­­на – «Хофбройхаус». Подейкують, що саме в ній ораторствував Адольф Гітлер і зародився нацис­­тський рух. А друзі познайомили нас тут із Йозефом Мюлле­­­ром, членом «Білої троянди» – об’єд­­нання гімназистів, які боролися проти нацизму. «Ми виготовляли листівки й розсилали їх поштою. Тоді продавали лише по три конверти, тому я казав, що в нас велика родина, десятеро осіб уже загинули за фюрера, тож хочу всіх сповістити», – згадує пан Мюллер. Членів «Білої троянди» заарештували 1943 року, більшість засудили до розстрілу. Йозефа Мюллера – до концтабору. Йому на той час ще не виповнилося п’ятнадцяти. Два роки він провів неподалік Мюнхена, в Дахау. «Для молодих ті часи – сива давнина. І «пивний путч», й особливий статус «столиці нацистського руху», який Гітлер надав Мюнхену, і концтабори. Я ж тішуся, що під нашими листівками зараз підписалася б уся Німеччина», – підсумовує свої спогади пан Мюллер і піднімає келих пива: «Prosit!».
 
Дорогою до аеропорту на нас чекало справжнє дежа вю: знову біло-руда заквітчана череда й задерикуваті йодлі пастуха-велетня у коротких штанцях. Чи то випадковість, чи усталена баварська традиція, чи друзі влаштували перформанс, я й досі не знаю.
 

[1541][1542][1543]

Усі фото, використанні в статті, крім першої, - REUTERS

 
ЯК ДІСТАТИСЯ

 

Літаком Київ – Меммінген – Київ (до 1500 грн). У дорозі дві з половиною години. Далі автобусом до Мюнхена (€ 18) – півтори години. Автобусом Київ – Мюнхен – Київ (€160). Автівкою – приблизно добу за маршрутом Київ – Ужгород – Чоп – Будапешт – Відень – Зальцбург – Мюнхен.
 
ВАРТО ПОБАЧИТИ

 

 Баварська національна опера – неокласична будівля з пурпурово-золотавою королівською залою. Трупа відома постановками опер Ріхарда Вагнера. Саме тут відбулися майже всі прем’єри його творів.
 
Будинок мистецтв – одна з багатьох помпезних споруд, збудованих за наказом Гітлера. Єдина, що вціліла після війни. Нині місце проведення міжнародних художніх виставок.
 
Англійський сад – 370 га ландшафтного парку. Тут практикують серфінг на каналі Айсбах та прогулянки човнами на озері Кляйнхесселохерзеє.
 
Блошиний базар Дагльфінг запропонує великий вибір скла, срібла, порцеляни. Загалом у Мюнхені близько десяти таких ринків. Працюють щосуботи та щонеділі.
 
СЛОВНИЧОК

 

Йодль – коротка пісня альпійських горян с рефреном у формі переливчастого вокаліза
 
Grüss Gott – «Хвала Господу!» – традиційне баварське привітання на кшталт західноукраїнського «Слава Йсу!»
 
«Prosit!» –німецькою «Будь»
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.