▪   Ілько Майдачевський

На передовій

Британський журналіст про російських чекістів та українські небезпеки
Матеріал друкованого видання
№ 36 (97)
від 4 вересня, 2009

 

Едвард Лукас. Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії, і Заходу. К.: Темпора, 2009

 

 

На перший погляд, у черговій книжці чергового західного кремленолога немає нічого принципово нового. Утім, на Заході вона стала правдивою сенсацією й за рік після появи була перекладена 17 мовами. Едвард Лукас – випускник Лондонської школи економіки і багаторічний кореспондент журналу Economist у Східній Європі, тобто його твір – типовий non fiction, присвячений сучасній путінській Росії, цілком у межах жанру й більш-менш передбачуваний. То чому ж після його прочитання хочеться піти й повіситися?

 
Як ГКБ у його нинішній інкарнації прийшов до влади? У чому полягає феномен докризового злету російської економіки? Як працює машина перетворення дешевих природних ресурсів на шалені гроші на закордонних рахунках, що належать вузькому колу наближених до тіла? Як російська держава перетворилася на інструмент захисту суто матеріальних інтересів цьо­­го вузького кола? У чому сенс зовнішньої політики РФ? Яким чином ідеологічно оформлено цей захист інтересів? Кому і як у безпосередній близькості до російських кордонів чи на протилежному кінці планети загрожує чекістська імперія?.. Усвідомлювати всі ці реалії, що мають безпосередній стосунок до України, – завдання справді не надто комфортне, краще б уже про Джеймса Бонда чи Джейсона Борна, коли «добрі» перемагають, а «погані» посоромлені. Нічого не вдієш, ліки від безтурботності негіркими не бувають.
 
Повторюю, не можна сказати, що Лукас повідомляє якісь геть невідомі факти (хоча не без того – чого варта хоча б історія, як Білорусь продала половину своєї газотранспортної системи за сміховинну суму $2,5 млрд), але він якоюсь мірою систематизує суму розпорошених вражень і формує чітку, внутрішньо несуперечливу картину. Брак такої картини у свідомості сучасного українця ускладнений ще й безпрецедентним інформаційним тиском, який чиниться в інтересах сусідньої держави як з її території, так і з місцевих кремле­орієнтованих ЗМІ, а напередодні виборів годі очікувати, що цей тиск послабиться.
 
Пафос книжки не в «новині», що Москва розпочала нову холодну вій­­­ну, – для цього достатньо обмежитися заголовком і не варто читати всі 500 сторінок, – а в тому, що світ цього не помітив чи не захотів помітити. Лукас – типовий євроскептик, який бачить усі вади сучасного західного устрою. Сварки та неузгодженість усередині Європи, каже він, відкривають дорогу кремлівському впливові. Разом з тим автор не параноїк, він не стверджує, що мета нинішньої імперії – підкорити весь світ, як це було за Сталіна. Нині вона задовольняється тим, що скуповує за кордоном активи й винаймає високопоставлених лобістів гуртом і вроздріб. Що ж до колишніх совіцьких колоній, то тут Москва претендує на особливі привілеї бути наглядачем і бенефіціаром. Відтак, скажімо, справжні винуватці грузинської війни – самі країни НАТО, що «здали» своїх природних союзників. Дорікати сучасній Росії її хижацьким характером та убогістю уяви – все одно що дорікати вовкові його раціоном: така його природа. Натомість Захід має вирішити, чи влаштовує його – ні, не окупація Східної Європи, а, сказати б, її фінляндизація. Те саме питання стоїть і перед нами з невблаганністю законів Дарвіна, які, до речі, дехто досі піддає сумніву.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.